Рішення № 35925456, 09.12.2013, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/1310/13-ц

2/467/385/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2013 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Кологривої Т.М.,

за участю секретаря Сіваченко Ю.І.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року представник позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач 4 лютого 2010 року взяла у борг у позивача 140000 доларів США, що еквівалентно 1 119 020 грн. по курсу долара за 1 грн. на день подачі позову строком до 26 липня 2010 року, про що було складено письмовий договір та написано відповідачем розписку про отримання коштів. Станом на день звернення до суду з позовом відповідач борг не повернула. Посилаючись на викладене та невиконання відповідачем свого зобовязання, позивач прохав стягнути з відповідача суму боргу розмірі 1 119 020 грн.

У ході розгляду справи представник позивача збільшила позовні вимоги та прохала стягнути з відповідача борг в сумі 140 000 доларів США, 3% річних за 3 роки у сумі 12600 доларів США, виходячи з курсу 7.993 грн. за 1 долар США, а всього 1 219 731 грн. 80 к.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_4 первісний відповідач ОСОБА_2 зазначила, що наприкінці лютого 2010 року до неї додому приїхали її батько та маловідомий їй чоловік. При зустрічі батько сказав, що має великі фінансові проблеми і попрохав підписати папір, змісту якого вона у той момент не читала, повідомивши про те, що якщо вона відмовиться підписати папір і написати про те, що вона ніби отримала 140000 доларів США, то у нього будуть серйозні неприємності, йому погрожують, а він не має змоги віддати гроші кредитору, її підпис на папері є формальністю, всі питання він вирішить сам. Перебуваючи у той час на пятому місяці вагітності, вона розхвилювалася, повідомлення батька сприйняла серйозно. Посилаючись на те, що вона підписала договір під впливом обману, психологічного насилля і під впливом тяжких обставин (складної вагітності, повідомлення батька про погрози розправитися з ним), не отримувала грошових коштів по договору, з ОСОБА_4 не знайома, відповідач прохала визнати недійсним договір позики між нею та ОСОБА_4

Ухвалою суду від 1 листопада 2013 року обидва позови були обєднані у одне провадження.

У судовому засіданні представник первісного позивача підтримала заявлені позовні вимоги щодо стягнення суми боргу, 3% річних та прохала суд їх задовольнити, заперечила проти задоволення зустрічного позову. Також пояснила суду, що позивач передав відповідачу кошти у розмірі 140 000 доларів США не особисто, а через її батька. Договір позики письмово складався у м. Москва, був підписаний ОСОБА_4, гроші вручались відповідачу у м. Києві за її місцем проживання на найманій квартирі її батьком у присутності ОСОБА_5 Про отримання коштів відповідач написала розписку і підписала договір. Крім того, остання зобовязалася у разі невиконання умов договору про виплату коштів переоформити квартиру м. Києві, розташовану АДРЕСА_1 на позивача. Заперечувала проти здійснення психічного насилля щодо відповідача при передачі коштів, зауважила, що вагітність жінки є природнім станом.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, підтримала позовні вимоги у зустрічному позові, пояснила, що у кінці лютого 2010 року до неї на найману квартиру у м.Києві приїхали її батько та ОСОБА_5, які пояснили, що батько має фінансові проблеми, їй необхідно написати розписку для «підстраховки». Вона розхвилювалась, плакала, однак написала на договорі особисто напис про те, що вона бере кошти у розмірі 140 000 доларів США у борг та підписалась. Квартира у м. Києві була оплачена у 2006 році, а побудована у 2012 році. Документи на квартиру та паспортні дані могли бути у батька, ОСОБА_4 вона їх не особисто не надавала. Гроші по договору вона не отримувала.

Представник відповідача підтримала пояснення відповідача, пояснила, що ОСОБА_2 у м. Москва договір не укладала, з України 4 лютого 2010 року не виїжджала. У розписці відсутня дата її написання, позивач та відповідач не зустрічалися, кошти відповідач не отримувала, письмовий договір від 4 лютого 2010 року суперечить чинному законодавству щодо передачі у заставу квартиру, поскільки має бути нотаріально посвідченим. Посилалась на безгрошовість договору.

Вислухавши сторони, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 4 лютого 2010 року ОСОБА_4 надав у борг ОСОБА_2 140 000 доларів США на строк до 26 липня 2010 року, на підтвердження чого був укладений письмовий договір, а також ОСОБА_2 на оборотній стороні договору була складена розписка про отримання грошей у вказаній сумі.

Зі змісту договору вбачається, що в ній вказані сторони угоди, грошова сума, яка передавалась і отримувались, дата отримання та повернення коштів й особистий підпис позичальника ОСОБА_2

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-63цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України, зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами по справі фактично виникли правовідносини позики, оскільки це підтверджується договором від 4 лютого 2010 року, який містить всі істотні умови правочину, та розпискою відповідача, яка посвідчує передачу позичальнику грошової суми, а знаходження оригіналу договору і розписки у позивача свідчить згідно ст.1047 ЦК України про невиконання зобов'язання боржником у повному обсязі.

Зазначення у договорі від 4 лютого 2010 року як способу забезпечення виконання зобовязань застави, предметом якої є квартира, розташована у АДРЕСА_2, без нотаріального посвідчення договору у відповідності до вимог ст. 577 ЦК України не тягне за собою визнання правочину позики недійсним. Вимоги ж первісним відповідачем про визнання договору позики недійсним з цієї підстави не заявлялися.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Із змісту статей 229, 230 ЦК України випливає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), то такий правочин визнається судом недійсним.

У судовому засіданні не встановлено обставин щодо введення ОСОБА_7 як стороною правочину відповідача ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мають істотне значення по укладеному між ними договору позики.

Згідно ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.21 постанови від 06 листопада 2009 року за №6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Разом з тим, відповідачем не наведено безспірних, достовірних, належних і допустимих доказів про те, що письмова розписка на договорі була написана і договір позики був підписаний під впливом насильства, а саме: шляхом застосування психічного тиску зі сторони свого батька, якому невідомі особи погрожували у звязку з наявністю кредитних зобовязань, реальності існування погроз батьку, а згідно з ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а, отже, і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.

Відповідачем у зустрічному позові вказані як тяжкі обставини - складна вагітність, повідомлення батька про погрози розправитися з ним. П.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за №6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у розумінні змісту тяжких обставин визначає тяжку хворобу особи, членів її сім»ї чи родичів, смерть годувальника, загрозу втратити житло чи загрозу банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Однак відповідачем не доведено у суді існування обставин, для усунення або зменшення яких відповідачу необхідно укласти такий правочин і що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За такого суд не вбачає підстав для визнання укладеного договору позики недійсним.

Доводи позивача про застосування до зустрічного позову строків позовної давності не підлягають задоволенню, поскільки судом не встановлено наявність підстав для визнання договору позики недійсним.

Постільки зобовязання у встановлений умовами договору строк не виконане, то позивач має право на стягнення суми боргу у розмірі 140 000 доларів США, що по курсу НБУ до гривні на час розгляду справи 1 долар США 7.993 грн. складає 1 119 020 грн.

Відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних має нараховуватися за три роки, починаючи з дня виконання зобовязань, визначеного сторонами 26 липня 2010 року по день предявлення позову до суду, який є днем здачі позовної заяви на пошту 26 липня 2013 року і має складати 12600 доларів США, що еквівалентно 100 711 грн. 80 к.

Всього ж відповідач має сплатити позивачу 1 219 731 грн. 80 к.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову і про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Судові витрати підлягають розподілу за ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.10, 59, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за договором позики борг у розмірі 1 119 020 (один мільйон сто девятнадцять тисяч двадцять) грн., 3% річних у розмірі 100 711 (сто тисяч сімсот одинадцять) грн. 80 к., а всього 1 219 731 (один мільйон двісті девятнадцять тисяч сімсот тридцять одна) грн. 80 к.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати за оплату судового збору у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Т.М.Кологрива