Рішення № 35924804, 11.11.2013, Київський районний суд м. Сімферополя

Київський районний суд м. Сімферополя

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/8418/13-ц

Номер провадження 2/123/2987/2013

11.11.2013 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

головуючого судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі Селезньовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування кого зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 23 листопада 2010р., визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13.01.2004 року за реєстром № 3 -21, будинку № 8 по вул..Бабушкіна 8, м.Сімферополь,укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, її, позивача, дочкою та визнано за нею - ОСОБА_5 право власності на житловий будинок за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Бабушкіна 8.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю, відповідачу ОСОБА_4, на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 15.09.2005р. за №462, передана в приватну власність земельна ділянка площею 0,0533 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою м. Сімферополь, вул. Бабушкіна 8.

Позивач стверджує, що після того, як рішенням суду її було визнано власницею зазначеного вище будинку, проживання в ньому стало для неї нестерпним. Причиною цього є приватизована на ім'я дочки, відповідачки, земельна ділянка, на якій і розташований будинок.

Незважаючи на те, що земельна ділянка надається для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, відповідачка не тільки не дозволяє їй, ОСОБА_5 користуватись землею (саджати та збирати врожай), а й навіть розвалила господарські сараї (літера Б,В плану земельної ділянки), а її речі та садовий інвентар вивезла на смітник. На місці розвалених сараїв побудувала альтанку та збирається будувати баню, тобто розпоряджається землею як бажає, а їй, натомість, навіть забороняє вільно пересуватись по земельній ділянці

Зважаючи на те, що Сімферопольською міською радою,15.09.2005 року, земельна ділянка площею 0,0533 га. було надано відповідачці саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі - продажу від 13.01.2004 року, який визнано судом недійсним та цим же рішенням визнано її - ОСОБА_5 покупцем за даним договором купівлі - продажу, тому остання вважаю, що саме вона повинна володіти і розпоряджатись земельною ділянкою, на якій розташоване її домоволодіння.

Посилаючись на положення ст.. 377 ЦК України, ст.. 120 ЗК України, роз'яснення Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» просить визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розміром 0,0533 га. для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Бабушкіна 8. Припинити право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обємі,з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач будучі повідомленим про дату та місце слухання справи належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази, в судове засідання не явився, причини неявки суду не повідомив.

Суд, зі згоди представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, по доказах, що є в наявності, шляхом ухвалення заочного рішення.

Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами по справі є будь які фактичні данні, на підставу яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини які мають значення для вирішення справи, ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказах, речових доказах, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Окрім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаються одні та відхиляються інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане положення також закріплено і ст. 60 ч. 4 ЦПК України.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що 13 січня 2004р. між ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 (продавцем), та ОСОБА_2 (покупцем) було укладено договір купівлі продажу домоволодіння за реєстровим номером №3-21 (далі Договір) житлового домоволодіння з надвірними спорудами, розташоване в м.Сімферополі по вул.Бабушкіна №8, який посвідчено державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 Відповідно до п.3 договору продаж будинку здійснено за 100 000 грн., які повністю отримані представником продавця від покупця до підписання договору.

14.01.2004 року на підставі вказаного договору за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на будинок №8 по вул.Бабушкіна в м.Сімферополі, про що свідчить ОСОБА_7 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.01.2004р., номер запису:9876 в книзі Д-104, виданий Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації

Вказані обставини підтверджуються заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 23 листопада 2010 року у справі № 2-5399/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання права власності, анулювання запису про державну реєстрацію, яким позов задоволено частково, договір купівлі-продажу від 13.01.2004 р. за реєстром №3-21, будинку №8 по вул. Бабушкіна у м. Сімферополі, укладений між ОСОБА_3, діючою від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, та ОСОБА_2 - в частині особи покупця майна визнано недійсним. ОСОБА_1 визнано покупцем за вказаним договором та за нею визнано право власності на будинок №8 по вул. Бабушкіна у м.Сімферополі (ас.3)

Зазначене рішення суду набрало законної сили, тому встановлені в ньому обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч.3 ст. 61 ЦПК України, яка передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 590809 від 18.05.2007року, відповідачу ОСОБА_4, на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 15.09.2005р. за №462, передана у власність земельна ділянка площею 0,0533 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою м. Сімферополь, вул. Бабушкіна 8 (ас.4).

Позивачка стверджує, що Сімферопольською міською радою,15.09.2005 року, земельна ділянка площею 0,0533 га. було надано відповідачці саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі - продажу від 13.01.2004 року, який визнано судом недійсним та цим же рішенням визнано її - ОСОБА_5 покупцем за даним договором купівлі - продажу, тому саме вона повинна володіти і розпоряджатись земельною ділянкою, на якій розташоване її домоволодіння, тим паче, що відповідач перешкоджає їй використовувати земельну ділянку призначену для обслуговування її домоволодіння у власних цілях, знесла господарські будівлі - сараї літера Б,В, на місці яких побудувала альтанку та збирається будувати баню, тобто розпоряджається землею як бажає, а їй, натомість, навіть забороняє вільно пересуватись по земельній ділянці.

Між тим, суд не може погодитися з такою думкою позивача виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами 1 та 4 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

При цьому у пп. «ґ» п. 18 Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ», дано розяснення про те, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.

Суду не було надано а ні договору купівлі продажу домоволодіння з надвірними спорудами, який розташовано в м.Сімферополі по вул.Бабушкіна №8 за реєстровим номером №3-21, який посвідчено державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 в якому б було зазначено, що вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0533 га., а ні доказів того, що саме на підставі цього договору відповідачці було передано у власність земельну ділянку площею 0,0533 га., що розташована за адресою: м.Сімферополь, вул.Бабушкіна №8, на якій розташовано зазначене вище домоволодіння, тому суд вважає не доведеними ті обставини на які посилається позивач у своїй позовній заяві.

Отже, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів суду їх переконливість, а також не довів обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Тому, відповідно до ст.ст.57-60 ЦПК України суд дійшов висновку, що позивачем не було надано доказів того, що права позивача порушені і підлягають захисту судом у спосіб вказаний в позовній заяві, у звязку із чим у задоволенні позовних вимог відмовляється.

На підставі ст.. 377 ЦК України, ст.. 120 ЗК України, Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ», керуючись ст.ст. 3,4,10,11,60, 212,213,214,215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити в повному обсязі.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем через Київський районний суд м. Сімферополя протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем на рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Сімферополя.

СуддяТонкоголосюк О. В.