Рішення № 35921095, 03.12.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 760/537/13

Справа № 2609/13555/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі : головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Осадчій В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визначення порядку користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та уточнивши свої позовні вимоги просила:

- зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 72:504:016) шляхом знесення власними силами чи за власний рахунок спорудженого ним самовільно на вищевказаній земельній ділянці житлового будинку;

- визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 72:504:016) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2.

Свої вимоги мотивує тим, що вона, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.01.1975 року, виданого Києво - Святошинською нотаріальною конторою м. Боярки, успадкувала 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Зазначає, що згідно архівних довідок Києво - Святошинської райдержадміністрації Київської області ОСОБА_1 є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 є власниками частини домоволодіння під АДРЕСА_1, оскільки в 2005 році, на підставі договорів дарування від 23.09.2005 року до них перейшло право власності на споруди вищевказаного домоволодіння під літ. „А", „Г", „Б", „В".

Позивач посилається, що відповідачем ОСОБА_3 було розпочато незаконне будівництво нового житлового будинку на належній позивачу на праві користування земельній ділянці. При цьому зазначає, що згоди на таке будівництво позивач не надавала та порядок користування вищевказаною земельною ділянкою з нею не узгоджувався.

Вважає, що відповідачі порушують її права як землекористувача спірної земельної ділянки, а тому просить задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Вважають, що до 2005 року, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності ОСОБА_4. Відповідач-1, прийняв у дарунок від ОСОБА_4 31/100 частину домоволодіння, а відповідач -2 прийняв у дарунок від ОСОБА_4 69 /100 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 23 вересня 2005 року. Вказане домоволодіння складалося з двох жилих будинків: під літ. А - із пластин в закидку, жилою площею 10,20 кв.м., під літ. Г - цегляний, жилою площею 12,50 кв.м., погріб під літ. Б, вбиральня підліт. В, №1-2 спорудження.

Вважають, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, згідно яких у її власності є будиноковолодіння під АДРЕСА_1 та, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.01.1975 року не може слугувати належним доказом, оскільки не пройшло обов»язкової державної реєстрації.

Окрім того, посилаються на рішення Солом'янського районного суду м. Києва №2-2723 від 06 грудня 2003 року, згідно якого частина домоволодіння, право власності на яку і не було зареєстроване, зокрема, за позивачем ОСОБА_1 та яка була розташована на земельній ділянці АДРЕСА_1, не існує в матеріальній формі, і право власності на нього не значиться зареєстрованим, будь-яких заходів по відновленню домоволодіння ОСОБА_1 не приймала на протязі тривалого часу, не проживала за цією адресою, функції по здійсненню права власності на частину домоволодіння нею не виконувалися, а тому органами місцевого самоврядування було прийнято рішення про передачу належної позивачу земельної ділянки іншим особам, оскільки в документах ОСОБА_1 значиться не існуюча частина домоволодіння.

А тому вважають, що право власності на спірний будинок у ОСОБА_1 було припинено.

Також зазначають, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 не існує в матеріальному стані більше тридцяти років, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є надуманими та не підлягають задоволенню. У зв»язку з вищевикладеним, просили відмовити в задоволені позову.

Також відповідачами подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, а тому просили відмовити в задоволенні позову також з підстав пропуску позивачем трирічного строку на звернення до суду з даним позовом.

Третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради в судове засідання не з»явилася, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки суд до відома не поставила.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.

В своєму позові позивач посилається, що вона є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.01.1975 р., а тому має право вимоги до суду з даним позовом до відповідачів.

Оцінивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не підтверджено та не надано відповідних доказів того, що остання набула право користування на земельну ділянку адресою: АДРЕСА_1, в зв»язку з переходом права власності на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 28.01.1975 року ОСОБА_1 успадкувала 1/3 частину будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7 (т.1 а.с.4).

Згідно архівної довідки за №980 від 15.12.2011 р. вбачається, що ОСОБА_7 належало 1/3 частина будинку по АДРЕСА_1, на земельній ділянці 0,15 га.

Згідно свідоцтва про право власності вбачається, що ОСОБА_4 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 площею 42,3 кв.м. , яке складалося з двох житлових будинків (т.1 а.с.112).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва №2-2723 від 06 грудня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про встановлення факту належності права власності на житловий будинок та факту руйнування житлового будинку, позов ОСОБА_4 задоволено.

Даним рішенням встановлено факт руйнування будинку АДРЕСА_1 та встановлено факт належності права власності ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_1 площею 23,3 кв.м., що складається з житлової кімнати площею 10,2 кв.м., кухні площею 5,7 кв.м., коридора 7,4 кв.м.

Як вбачається з даного рішення, яке набрало чинності ОСОБА_1 було зобов»язано провести перебудову належної їй 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 на іншій земельній ділянці виділеній їй виконкомом розміром 0,11 га по АДРЕСА_1 передати ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Києво-Святошинської ради народних депутатів від 24.06.1985 р. та відповідно до рішення виконкому Києво-Святошинської ради народних депутатів від 14.10.1985 р. за №469 ОСОБА_1 було видано свідоцтво на перебудову індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1, площею 1100 кв.м. та зобов»язано до 15.11.1988 р. передати 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4

Даним рішенням також встановлено, що ОСОБА_1 не передала ОСОБА_4 1/3 частину будинку, дана частина будинку була повністю зруйнована 20 років (станом на 2003 р.) , а земельною ділянкою розміром 0,15 га ОСОБА_1 не користувалася, внаслідок чого вказана земельна ділянка була передана іншим громадянам (т.1 а.с.96-97).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України: Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Вбачається, що позивачка приймала участь у вказаній вище справі, рішення суду від 06.12.2003 року оскаржено не було, а тому обставини встановлені судовим рішення, що набрало чинності не підлягають доказуванню в порядку ст.61 ЦПК України.

Згідно довідки ДПІ у Солом»янському районі м.Києва за № 144/Г/17117 від 12.01.2005 року вбачається, що в користуванні ОСОБА_4 знаходиться земельна ділянка площею 3105 кв.м. по АДРЕСА_1 ( а.с. 116,118 т.1).

Встановлено, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 69/100 частини домоволодіння та ОСОБА_2 31/100 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 23.09.2005 року (т.1 а.с.34, 44).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1, матеріалів кадастрової справи та внесених змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки №72:504:016 вбачається, що відповідачі є користувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 площа земельної ділянки якої становить 2536, 61 кв.м.( а.с. 106-109,122 т.1).

Згідно пояснювальної записки вбачається, що зміна переліку користувачів та площі земельної ділянки з обліковим кодом 72:504:016 відбулася внаслідок , зокрема, уточнення меж земельних ділянок шляхом повторних польових вимірювань при оформленні державного акту на право постійного користування земельної ділянки ОСОБА_9 та вилучення частини земельної ділянки площею 567,97 кв.м. із земелекористування ОСОБА_1, ОСОБА_4( а.с. 31-158 т.2).

Як вбачається з технічного паспорта на садибний житловий будинок АДРЕСА_1, власниками будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згідно договору дарування від 23.09.2005 р.(т.2 а.с.46-53).

Згідно з вимогами ст. 317,319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд .

У відповідності до вимог ст.321 ЦК України право власності є непорушним . Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.ст.386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном шляхом зобов'язання іншої особи вчинити певні або дії або утриматись від їх вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України» №6 від 30.03.2012 року , при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі набули право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.09.2005 р. та відповідно їм на праві користування для обслуговування даного домоволодіння належить земельна ділянка площею 2536,61 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Разом з тим, позивачкою не надано доказів в підтвердження належності їй на праві користування частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Посилання позивача на наявність витягу з бази даних земельного кадастру де зазначено про належність їй та померлій ОСОБА_4 земельної ділянки під кадастровим номером 72:504:016 , які спільних користувачів не є підставою та не породжує для позивача право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 в м.Києві, з огляду на встановлені вище обставини справи.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено та не надано належних доказів в обгрунтування позовних вимог в підтвердження права користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 та як наслідок права вимоги з даним позовом до відповідачів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову ОСОБА_1

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 по суті, суд вважає, що підстави для відмови у позові в порядку застосування строку позовної давності, відсутні.

Керуючись ст.ст. 16, 317, 318, 321, 386, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України» №6 від 30.03.2012 року, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: