Ухвала суду № 35918002, 06.12.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/4168/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/1743/13 Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Шевчук Л.Я., Киці С.І.

при секретарі: Семенюк О.А.

з участю представника позивача Бірюк І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії ПАТ «Укрінбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії ПАТ «Укрінбанк» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2013 року, яким позов задоволено.

Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії акціонерного товариства «Укрінбанк» заборгованість по кредитному договору № 375 від 13.08.2007р. в сумі 130 687,49 дол. США (Сто тридцять тисяч шістсот вісімдесят сім доларів США 49 центів) та 264 964,45 грн. (Двісті шістдесят чотири тисячі дев'ятсот шістдесят чотири грн. 45 коп.).

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії акціонерного товариства «Укрінбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач, покликаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити, а зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача Бірюк І.В. апеляційну скаргу заперечила та просить її відхилити. Відповідачі в судове засідання не з»явилися, хоч належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 13 серпня 2007 року між АТ "Укрінбанк" та відповідачем ОСОБА_2 була укладена кредитна угода № 375 про надання невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості 136 000,00 дол. США та 234 129,36 грн. на термін по 12серпня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,8 % річних у доларах США, 23% річних у грн. з 03.03.2011 року та щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 0% річних з 03.03.2011 року, від суми кредиту в гривнях, доповненнями № 8921 від 29 серпня 2007 року, та договір застави № 001 від 13 березня 2009 р., також було укладено іпотечний договір № 163 від 03.03.2011р. між банком та ОСОБА_3

З метою забезпечення виконання зобов'язань між ОСОБА_3 та було укладено договір поруки з ОСОБА_3 від 29 серпня 2007 року.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з п. 1.1. Договору поруки 29.08.2007р., (зі змінами згідно додаткової угоди від 03.03.2011р.), з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_2, що виникли по кредитній угоді № 375 від 13.08.2007 року, укладеної з АТ «Укрінбанк», додаткової угоди від 29.08.2007р., додаткової угоди від 03.03.2011р., за умовами якої останній надав кредит у формі невідновлювальної мультивалютної лінії з лімітом заборгованості 136 000,00 дол. США та 234 129,36 грн. на термін по 12 серпня 2017 року на умовах, визначених кредитною угодою, зі сплатою 23,0 % річних за користування кредитними коштами в гривні та 13,8% річних - за користування кредитними коштами в доларах США з 03.03.2011р., без сплати щомісячної комісії, поручитель - відповідач ОСОБА_3 зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання боржником зобов'язань за кредитною угодою у повному обсязі.

У порушення взятих на себе зобов'язань відповідач ОСОБА_2 кредит та проценти, нараховані за користування кредитом, не сплачує згідно графіка, визначеного кредитним договором, в результаті чого станом на 14 травня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 130687,49 доларів США, що еквівалентно 264964,45 грн.

Частиною 2 статті 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 533 ЦК України визначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту «в» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Оскільки на час укладання спірного договору законодавством України не було встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, тому при укладенні спірного договору кредиту чинним законодавством не була передбачена необхідність наявності індивідуальної ліцензії.

Як убачається з матеріалів справи, 02 жовтня 1991 року Національним Банком України була видана ліцензія № 9 з дозволом та додатком до дозволу, якою АТ «Український інноваційний банк» надано право здійснювати банківські операції з валютними цінностями (а.с. 104-106). Зазначена ліцензія була чинною на момент підписання сторонами спірного кредитного договору від 13 серпня 2007 року.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання)

Крім цього, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 11 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про час і місце розгляду справи, спростовуються наявним у матеріалах справи повідомленням про розгляд справи 14.08.2013 року в якому відповідач ОСОБА_2 особисто поставив підпис про дату та час розгляду справи (а.с. 127).

Відповідно до встановлених обставин справи, зазначених норм закону, положень кредитного договору та договору поруки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: