Рішення № 35917365, 06.12.2013, Нахімовський районний суд міста Севастополя

06.12.2013

Справа № 2704/5395/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

06 грудня 2013 року м.Севастополь

Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі

головуючого судді - Семенуха Т.Б.

при секретарі - Кокоревій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків за договором позики та пені, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з вимогами до ОСОБА_2, просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 4500000грн, яка була отримана відповідачем за договором займу та у передбачений договором строк не повернута. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь пеню за затримку повернення боргу в розмірі 270000грн.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та просив визнати недійсним вчинений під впливом насильства договір позики від 18.10.2011 року. Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 був вимушений 26.06.2012 року під загрозою застосування фізичного насильства підписати договір займу та написати розписку, однак гроші фактично не отримував, з ОСОБА_1 не знайомий, ніяких справ з ним не має.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила стягнути суму боргу у повному обсязі та стягнути неустойку за два місяця, що передували зверненню до суду. Зустрічні позовні вимоги не визнала, вважала їх надуманими та необґрунтованими. Вказувала, що доводи, викладені у зустрічному позові не відповідають дійсності та викликані тільки бажанням уникнути від виконання своїх зобовязань.

Відповідач у судовому засіданні основні позовні вимоги не визнав, вказував, що ніяких грошів ні від кого не отримував, договір займу та розписку писав під загрозою застосування насильства 26.06.2012 року, одразу після звільненні звернувся до правоохоронних органів, яки до наступного часу проводять слідчі дії по встановленню винних осіб, вважає себе потерпілим від незаконних дій групи осіб, а тому просив визнати недійсним укладений ним договір займу.

Представники відповідача у судовому засіданні основні позовні вимоги не визнали, зустрічні просили задовольнити. Просили відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки вказували на недійсність основного зобовязання як укладеного ОСОБА_2 під впливом насильства з боку невідомих осіб та визнати договір позики недійсним з підстав ст.231 ЦК України, а розписку безгрошовою.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає основні позовні вимоги підлягаючими задоволенню, а зустрічні позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики від 18.10.2011 року та написана розписка, датована 18.10.2011 року про отримання від ОСОБА_1 4500000 гривень, оригінали вказаних документів долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував факт отримання грошей, стверджував, що договір позики та розписка були підписані ним проти його волі, внаслідок погрози застосування до нього фізичного насильства.

Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.21 постанови від 6 листопада 2009 року № 6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

В силу приписів ст.60 ЦПК України сторона правочину, заявляючи вимогу про визнання правочину таким, що вчинений під впливом насильства, має довести: 1) факт укладання правочину 2) застосування до нього чи близьких для нього осіб фізичного або психічного насильства, або наявність загрози його застосування.

На підтвердження застосування насильства до ОСОБА_2 судом за його клопотанням був допитаний свідок ОСОБА_3, який пояснив, що 26.06.2012 року він бачив, як ОСОБА_2 сідав до невідомого йому автомобілю. При цьому свідок не показав про застосування при цьому до ОСОБА_2 будь-якого насильства з боку водія чи пасажирів невідомого автомобілю.

Ніяких інших свідків, яки б підтвердили застосування до відповідача психічного насильства та загрози застосування фізичного насильства суду надано не було.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування, а, отже, і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також не може прийняти до уваги доводи відповідача про безгрошовість написаної ним розписки, сам факт написання якої ним не оскаржувався та підтверджений висновками судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів, оскільки надані ним докази не свідчать про неможливість отримання ним коштів.

Так, надана у якості доказу довідка про знаходження автомобілю Фольксваген Тоурег на ремонті у період з 22.09.2011 року по 14.12.2011 року не виключає можливість отримання ним коштів від позивача.

Знаходження 18.10.2011 року на чергування на судні «Шахтар» також на думку суду не виключає можливість сходження з судну, укладення договору позики та отримання грошей.

Оскільки суду не надано достовірних доказів того, що під час укладенні договору позики та написанні розписки до відповідача застосувались насильство чи загрози його застосування, суд приходить до висновку, що грошова вимога ОСОБА_1 є обґрунтованою, його позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити.

Оскільки згідно до п.6 договору позики, укладеному сторонами у разі неповернення позики, боржник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 3% від суми боргу за кожен місяць прострочення виконання зобовязання, суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення неустойки за два місяця прострочення повернення боргу, що передує зверненню до суду.

Оскільки 3% від суми боргу складає 135000грн (4500000 х 3%), неустойка за два місяця складає 270000грн.

Згідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду в сумі 3219 грн та судового збору за забезпечення позову в сумі 107,3грн. Витрати по сплаті судового збору за витребування відомостей про наявність майна відповідача відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не є обовязковими до сплати та оплачені позивачем помилково.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, судові витрати йому не відшкодовуються.

На підставі ст. ст. 203, 215, 549, 550, 611, 624, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики 4 500 000грн, неустойку в розмірі 270 000 грн, витрати на оплату судового збору в сумі 3 326,3 грн, а всього стягнути 4 773 326,3 грн (чотири міліонну сімсот сімдесят три тисячі триста двадцять шість гривень 30 копійок).

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду м.Севастополя через Нахімовський районний суд м.Севастополя шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя Нахімовського районного

суду міста ОСОБА_4Семенуха