Ухвала суду № 35906223, 12.11.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/136/13 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/6863/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Гіриник Т.А., Павлишина О.Ф.,

секретаря Мариняк О.І.,

з участю представника відповідача ПАТ "Мегабанк" Лавріва В.П., представника відповідача ПП "Торнадо-М" Заставного Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", приватного підприємства "Торнадо-М" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення,-

встановила:

Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в грудні 2011 року звернулися в суд з позовом до відповідачів ПАТ "Мегабанк", приватного підприємства "Торнадо-М", просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 22, 24, 26, 27, 28, 29 загальною площею 85,1 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, який укладений 12 березня 2010 року між ПАТ «Мегабанк» та ПП «Торнадо-М», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1525 (а.с. 1-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору іпотеки укладеного, між ОСОБА_5 і ВАТ «Мегабанк», позивачі передали в іпотеку банку нежитлові приміщення 22, 24, 26, 27, 28, 29 загальною площею 85,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з договором купівлі-продажу від 12 березня 2010 року іпотекодержатель ПАТ «Мегабанк» реалізував предмет іпотеки ПП «Торнадо-М» за ціною 402 000 гривень, що на думку позивачів є нижчою ніж звичайні ціни на цей вид майна та суперечить Закону України «Про іпотеку».

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6

Не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що твердження суду про обрання позивачами невірного способу захисту, оскільки спеціальна норма, що регулює такий порядок передбачена ЗУ «Про іпотеку», є помилковим.

Апелянт стверджує, що за ст. 5 цього Закону ціна продажу предмету іпотеки встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а згідно із ст. 20 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент укладення спірного договору), звичайна ціна повинна відповідати рівню справедливих ринкових цін. Відтак, продаж предмету іпотеки за ціною нижчою ніж його ринкова вартість суперечить вимогам ст. 38 ЗУ "Про іпотеку".

Оскільки згідно висновку про вартість майна, який виготовлено СПД ОСОБА_8, ринкова вартість спірного майна станом на 31.03.2010 р. складає 1378000,00 грн., що значно перевищує вартість продажу предмету іпотеки, а отже, зазначене суперечить чинному законодавству а є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України..

Крім цього, покликається на ст. 6 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», згідно із якою іпотекодержатель зобов'язаний протягом 30 днів до дня продажу предмета іпотеки письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку обтяження на нерухомість, що є предметом іпотеки, оскільки останні мають переважне право на придбання предмета іпотеки, а також узгоджують питання ціни та оцінки предмету іпотеки, що не було виконане.

Просить призначити в даній справі судову експертизу, на вирішення якої поставити питання яка звичайна (ринкова) вартість нежитлових приміщень 22,24,26,27,28,29 загальною площею 85,1 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 станом на березень 2010 року, скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ "Мегабанк" Лаврів В.П. та ПП "Торнадо-М" Заставний Р.А. вимоги апеляційної скарги заперечили, просять апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також їх представник ОСОБА_6 в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Статтею 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачами вибрано не належний спосіб захисту порушеного права, оскільки ст. 38 ЗУ "Про іпотеку" є спеціальною нормою по відношенню до ст. 16 ЦК України та встановлює спосіб захисту порушеного права при реалізації предмета іпотеки іпотекодержателем шляхом відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 8 квітня 2008 року між ОСОБА_5 і ВАТ «Мегабанк» (правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк»), укладено договір іпотеки, відповідно до умов яго банку було передано в іпотеку нежитлові приміщення 22, 24, 26, 27, 28, 29, загальною площею 85,1 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21387150, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3-5).

Відповідно до п. 1.4. Іпотечного договору, сторони домовилися, що згідно із звітом про незалежну оцінку предмета іпотеки, наданим ТзОВ "Яран", вартість предмета іпотеки становить 973460,00 грн.

Згідно з п. 5.2.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 2010 року ПАТ «Мегабанк» продало ПП «Торнадо-М» предмет іпотеки за ціною 402 000 гривень (а.с. 8-10).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Окрім цього, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору), визначала, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Згідно із п. 2 розділу VI "Прикінцеві положення" названого вище Закону, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Цивільний кодекс України і Закон України «Про іпотеку» набрали чинності з 1 січня 2004 року у відповідності до перехідних положень кожного з них.

Таким чином, такий вид відповідальності, як відшкодування іпотекодавцю різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього, що передбачено у ст. 38 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою по відношенню до способів захисту прав та інтересів, передбачених у ст. 16 ЦК України.

Оскільки позивачами вибрано не належний спосіб захисту порушеного права, районний суд обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення заявленого ними позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Т.А. Гірник

О.Ф. Павлишин