Ухвала суду № 35903205, 06.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/7190/13 Головуючий 1-ї інстанції - Муратова С.О.

Справа № 2-16086/12 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : сімейне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Ткаченко Г.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, посилаючись на те, що з 2006 року він перебував із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі від якого у жовтні 2009 року народився син ОСОБА_7.

В обґрунтування позову зазначав, що починаючи з травня 2011 року відносини між ОСОБА_3 та його рідними загострилися у зв'язку з її тяжінням до вживання алкоголю, у стані сп'яніння вона ставала агресивною, влаштовувала сварки, погрожувала покінчити життя самогубством, а у травні 2011 року намагалась вистрибнути разом із їх сином із вікна сьомого поверху. Він намагався зберегти сім'ю, проте 08.03.2012 року ОСОБА_3 у стані сп'яніння знову намагалася покінчити життя самогубством. Йому вдалося відвернути трагедію, а ОСОБА_3 госпіталізувати.

12 березня 2012 року він забрав сина та переїхав на постійне місце проживання до Харкова за місцем своєї реєстрації. На його думку, поведінка ОСОБА_3 може зашкодити розвитку дитини та її здоров'ю. Син забезпечений житлом за місцем його реєстрації, має своє спальне місце, куточок для ігор, відвідує дитячий садок. Дитина схильна проживати з ним.

У березні 2012 року рішенням суду шлюб розірвано, проте місце проживання їх дитини не вирішено. З березня 2012 року відповідачка не надає коштів на утримання сина, має нерегулярний дохід, тому просив стягнути з неї на його користь на утримання дитини аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн.

ОСОБА_3 проти позову заперечувала та в свою чергу, звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визначити місце проживання сина ОСОБА_7 разом з нею в спільному з ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини всіх доходів його заробітку, але не менш 30 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття. Себе вважає матір'ю, яка добросовісно виконує обов'язки по вихованню сина, намірів перешкоджати ОСОБА_1 в реалізації його прав та обов'язків з приводу виховання їх дитини у неї не має.

В обґрунтування позову посилалась на те, що ОСОБА_1 неодноразово погрожував їй, що забере від неї сина і вона його більше не побачить, а 08 березня 2012 року ОСОБА_1 її побив, в результаті чого її забрала швидка допомога до лікарні, скориставшись її хворобливим станом відповідач таємно забрав дитину та перевіз хлопчика до м.Харкова. З березня 2012 року вона позбавлена можливості спілкуватися з дитиною. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 23 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області був задоволений її позов про відібрання дитини у ОСОБА_1 Проте останній злісно ухиляється від виконання судового рішення, у зв'язку з чим з грудня 2012 року дитина перебуває у розшуку.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8, 2009 року народження, з матір'ю ОСОБА_3 за адресою : АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_8, починаючи з дати звернення до суду з позовом, тобто з 08 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, до ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в сумі 1 000 грн.

В іншій частині в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити його позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

При цьому посилається на те, що судом першої інстанції в порушення ст.209 ЦПК України вступна та резолютивна частина рішення не була проголошена сторонам у справі, суд для її проголошення оголосив перерву на наступний день, на вимогу ОСОБА_1 копія вступної та резолютивної частини йому видана не була. Крім того, суд у порушення ст. 161 СК України не врахував, що дитина тривалий час проживає з ним, у них гарні взаємовідносини, дитина прихильна до нього. Також судом не враховано, що ОСОБА_3 схильна до суїциду, що свідчить про її нестабільний психічний стан. Його клопотання про призначення ОСОБА_3 судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи судом залишені без задоволення. Судом також не враховано відсутність у позивачки самостійного доходу, не мотивовано висновок про можливість забезпечення нею належного виховання малолітнього сина та не надано оцінки іншим обставинам справи.

Заслухавши пояснення і заперечення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з ч.1ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст.161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров"я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року прийнятої Генеральною асамблеєю ООН, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.

Колегія суддів, перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо спору між батьками у даній справі, виходить з того, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не є санкцією щодо іншого, оскільки сторонами у спорі є батьки, які люблять свого сина, піклуються про нього і бажають йому найкращого. На суд в даному випадку покладається обов'язок оцінити за своїм внутрішнім переконанням, заснованому не тільки на знаннях закону та судової практики, але й на знаннях життя, почуттях розумності та справедливості, надані сторонами доказами, та ухвалити обґрунтоване та законне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у шлюбі з 08.07.2006 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Лисичанськ, Луганської області народився син ОСОБА_7 (т.1 а.с.7).

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 05 березня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.8 т.1).

Позивач ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, де йому на праві спільної сумісної власності з матір'ю ОСОБА_4 та братом ОСОБА_5 належить частина квартири (а.с.15 т.1).

Сторонам по справі на праві спільної сумісної власності належить ? частина житлового будинку № 70 по вул..Красна в м.Лисичанськ, Луганської області на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2007 року (а.с.18, 102-105 т.1).

У вказаному будинку зареєстрована та фактично проживає ОСОБА_3 (а.с.24,25 т.1). З моменту народження та до 12 березня 2012 року основним місцем проживання ОСОБА_8 за згодою батьків був житловий будинок АДРЕСА_2 Вказана обставина встановлена рішенням Київського районного суду м.Харкова від 23 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області, яким був задоволений її позов ОСОБА_3 про відібрання дитини у ОСОБА_1 (а.с.64-68 т.1).

Проте рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 травня 2012 року до цього часу не виконане, а дитина відповідно до ухвали Київського районного суду м.Харкова від 31 серпня 2012 року оголошена в розшук (а.с.71 т.1).

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 25 вересня 2013 року за скаргою ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області про закриття кримінального провадження встановлено, що дитина проживає разом з батьком, який відкрито ігнорує виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 травня 2012 року про передачу дитини матері (а.с.107-109 т.2).

Вказану обставину ОСОБА_1 не заперечував і в суді апеляційної інстанції, мотивуючи ухилення від виконання рішення суду його оскарженням до Європейського Суду.

При вирішенні спору суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.10.2012 року, який вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю (а.с.49-50 т.2).

Крім цього взяв до уваги проголошений у Декларації прав дитини принцип про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Апеляційна скарга не містить переконливих аргументів для висновку про те, що існують виключні обставини, за наявності яких дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю.

Доводи апелянта про те, що судом не враховано нестійкий психічний стан ОСОБА_3, яка неодноразово намагалась покінчити життя самогубством, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. А вказані твердження позивача не підтверджені належними доказами. На облік до лікаря-психіатра ОСОБА_3 не поставлена.

Відсутні також безспірні докази твердження позивача, що відповідачка у травні 2011 року намагалася разом з дитиною вистрибнути із вікна сьомого поверху. За вказаним фактом а ні працівники міліції а ні лікарі не визивались. Звернення адвоката ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 03.08.2012 року, тобто більше ніж через рік, до міліції для встановлення та перевірки вказаного факту, не може бути належним доказом на підтвердження наявного факту (а.с.107 т.1).

ОСОБА_3 на обліку у наркологічному та психіатричному диспансерах не перебуває, що підтверджено довідкою лікаря (а.с.119 т.1). За таких обставин підстав для призначення судової психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 були відсутні як у суду першої так і апеляційної інстанцій.

Безпідставні також твердження позивача про те, що дитина прихильна більше до нього, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи про те, що мати і дитина розлучені примусово і з березня 2012 року ОСОБА_3 позбавлена можливості спілкуватися з дитиною.

В справі наявні докази про належні умови проживання ОСОБА_3, за місцем проживання вона характеризується виключно позитивно(а.с.184-185) .

Доводи апеляційної скарги про прихильне ставлення дитини до батька, про те, що він в змозі забезпечити дитину належними засобами для його розвитку, а також те, що він утримує дитину не є достатніми для визначення місця проживання дитини саме з ним.

Твердженням апелянта про те, що ОСОБА_3 притягнута до кримінальної відповідальності за підробку трудового договору, який вона надавала суду на підтвердження матеріального забезпечення, судом першої інстанції дана належна оцінка. Суд обґрунтовано виходив з того, що сам по собі вказаний факт не є перешкодою для визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 офіційно не працевлаштована, проте працює продавцем, отримує заробітну плату в середньому 120 грн. у день. Вказану обставину підтвердила свідок ОСОБА_9 (а.с.87-88 т.2).

Також не може бути перешкодою для визначення місця проживання дитини з матір'ю та обставина, що в період коли позивач примусово розлучив її з дитиною, ОСОБА_3 отримувала щомісячну державну допомогу на дитину.

За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивач здатна забезпечити належні умови виховання, утримання та проживання сина і виходячи із закріплених у міжнародному та національному законодавстві (ст.3 Конвенції про права дитини 1959 року, ст.ст.51, 52 Конституції України, ст.ст.2 - 4, 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 07 березня 2002 року) принципів пріоритету захисту прав та забезпечення інтересів дітей в усіх діях щодо них, у тому числі при вирішенні судових спорів, обґрунтовано надав перевагу проживанню дитини з матір'ю, врахувавши вік цієї дитини, яка ще не досягла десятирічного віку, її потребу в материнському піклуванні.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують зазначених висновків.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді