Постанова № 3589755, 06.05.2009, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.09

Справа №АС10/588-08.

Господарський суд Сумської області у складі:

Головуючого судді Малафеєвої І.В.

Суддів Лугової Н.П.

Левченко П.І.

розглянувши справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром» м. Суми

до відповідача Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

За участю представників сторін:

від позивача : Сокур О.О.

від відповідача: Зікратий А.В., Кисиленко О.М.

прокурор Передерій І.Г.

Суть спору: Позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми №000036230610/69608 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 4757193,98 грн.

Відповідач проти позову заперечує, рішення вважає обґрунтованим та таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні 13.01.2009 р. від прокуратури Сумської області надійшло клопотання №05/1-18 від 23.12.2008 р., в якому зазначено, що спір по справі №АС10/588-08 стосується державних інтересів, тому є підстави для їх представництва і вступу прокурора у справу. Відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України у справу вступив прокурор.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази по справі, суд встановив наступне.

Оспорюваним рішенням позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 4757193,98 грн. Це рішення прийняте на підставі акту № 7668/2312/05766356/116 від 19.09.2008р. «Про результати позапланової перевірки відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань правомірності заявлених сум податку на додану вартість до відшкодування з бюджету за період з 01.07.2006р. по 30.06.2007р.»

Відповідач вважає, що позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2006 року - 36 021,00 грн.; за грудень 2006 року - 444 036,30 грн.; за січень 2007 року - 1 210 538,62 грн.; за лютий 2007 року - 2 041 176,94 грн.; за березень 2007 року - 246 861,13 грн.; за квітень 2007 року - 583 211,34 грн.; за травень 2007 року - 195 348,65 грн., а всього на загальну суму 4 757 193,98 грн. На думку відповідача, позивачем порушено п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , вимоги ч. 1,5 ст. 203, ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позивач вважає, що саме податковий орган робить висновки, що суперечать зазначеним нормам.

Так, п.п. 7.7.1 зазначеного Закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 Закону, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього Закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П.п. 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 даного Закону, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); а залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Позивач відповідно до п.п.7.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» реалізував надане йому право на отримання бюджетного відшкодування сплаченого податку на додану вартість у 2006 р. та 2007 р. шляхом надання до податкових органів податкових декларацій та заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, які були зазначені у податкових деклараціях.

Відповідач в встановлений законом строк провів позапланову виїзну перевірку (документальну) відповідача для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Довідками від 16.02.2007р., від 20.03.2007р., від 15.05.2007р., від 14.06.2007р., від 17.07.2007р., від 21.08.2007 р. податковий орган підтвердив заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування підтверджено за листопад 2006 року - 36 021,00 грн.; за грудень 2006 року - 444 036,30 грн.; за січень 2007 року - 1 210 538,62 грн.; за лютий 2007 року - 2 041 176,94 грн.; за березень 2007 року - 246 861,13 грн.; за квітень 2007 року - 583 211,34 грн.; за травень 2007 року - 195 348,65 грн., на загальну суму 4 757 193,98 грн.

Згідно п.п. 7.7.5. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, але відповідач порушив вимоги цього Закону, висновки до органу державного казначейства із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету на користь позивача не надав.

Жодним нормативним актом України, в тому числі і Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачено право на податковий кредит та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, яке виникає за умови надмірної сплати податку по ланцюгу продажу-постачання товару до виробника.

Відповідачем в ході перевірок не встановлено надходження до державного бюджету податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні товарів, а тому відповідач помилково зробив висновок про неможливість підтвердження заявленої суми бюджетного відшкодування за листопад 2006 р. 36 021,00 грн.; за грудень 2006 р. - 444036,30грн.; за січень 2007 року - 1210538,62 грн., за лютий 2007 року - 2041176,94 грн., за березень 2007 року - 246861,13 грн., за квітень 2007 року - 583211,34 грн., за травень 2007 року - 195348,65 грн., що пов'язано з відсутністю факту надмірної сплати податку на додану вартість до Державного бюджету в сумі 4757193,98 грн. по ланцюгу продажу-постачання товару до виробника, згідно вимог Наказу Державної податкової адміністрації України №350 від 18.05.2005р.».

Однак Закон не передбачає відповідальність за несплату податків продавцями, і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру.

При цьому, ні Закон України "Про податок на додану вартість", ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не містять вимог щодо здійснення відшкодування сум податку на додану вартість платнику податку після сплати відповідних сум податків до бюджету його контрагентом та неможливості здійснення відшкодування у разі несплати податку контрагентами платника, або неотримання результатів зустрічних перевірок контрагентів платника податку.

Тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є безпідставними.

Що стосується твердження відповідача про те, що позивачем до складу податкового кредиту було віднесено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних будівельних робіт, які фактично не виконувалися, податкові накладні, на підставі яких було сформовано податковий кредит по податку на додану вартість, було виписано з порушенням норм п.п. 7.4.1.п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Факт відсутності реального виконання будівельних робіт по нікчемним угодам в наслідок порушення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідність для чинності правочину, слід зазначити наступне.

Позивачем (Замовником) для будівництва складу грудкової сірки з відділенням плавлення та реконструкції контактного відділення СКЦ-4 було укладено договір підряду № 52 від 24.01.2006 з ДП СУ «Хіммонтаж-14» ЗАТ «Промтехмонтаж-1» (Підрядник), відповідно до умов якого підрядник виконує відповідно до проектної документації та умов договору роботи з виготовлення та монтажу металевих конструкцій каркасу складу грудкової сірки з відділенням плавлення з осі 10 по ось 24.

Згідно Угоди № 90/1670 від 30.06.2006 про заміну сторін по договору № 52 від 24.01.2006р., укладеної між Позивачем, ТОВ «Брайтон», ДП СУ «Хіммонтаж-14» ЗАТ «Промтехмонтаж-1», Позивач уступив ТОВ «Брайтон» свої зобов'язання по договору № 52 від 24.01.2006, а ТОВ «Брайтон» прийняв зобов'язання від позивача по даній справі. ДП СУ «Хіммонтаж-14» ЗАТ «Промтехмонтаж-1» підтвердив свою згоду на передачу прав та обов'язків від позивача до ТОВ «Брайтон».

10.03.2006 між ТОВ «Брайтон» (Генеральний підрядник) та Позивачем (Замовник) було укладено договір підряду на капітальне будівництво № 694, за яким Генеральний підрядник несе відповідальність перед Замовником за обсяг робіт, виконаний субпідрядними організаціями. Це підтверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. N668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві». Згідно п. 62. вищезазначеної Постанови генеральний підрядник несе відповідальність перед субпідрядниками за невиконання або неналежне виконання замовником своїх зобов'язань за договором підряду, а перед замовником - за невиконання зобов'язань субпідрядниками. Замовник і субпідрядник не можуть пред'являти один до одного претензії, пов'язані з порушенням умов договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання відповідача на те, що договори субпідряду з ТОВ «Хіммонтаж -14» та ТОВ «Технотек ЛТД», ТОВ «Техноімпекс», ТОВ «Уністройпром», ТОВ «Техкорпорація- Союз» є нікчемними не відповідає вимогам чинного законодавства України виходячи із наступного.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині

Однак у позивача відсутні договірні відносини з ТОВ «Технотек ЛТД», ТОВ «Техноімпекс», ТОВ «Уністройпром», ТОВ «Техкорпорація-Союз», договір підряду на капітальне будівництво, укладений між позивачем та ТОВ «Брайтон» (Генеральний підрядник), не є нікчемний, укладений відповідно до вимог чинного законодавства України та не визнаний в судовому порядку недійсним

Тому висновки відповідача є безпідставними, а позовні вимоги правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №000036230610/69608 про зменшення відкритому акціонерному товариства «Сумихімпром» (м. Суми, вул. Харківська, п/в12, і.к. 0576635) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 4757193,98 грн.

2. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

3. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її складення у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ І.В.МАЛАФЕЄВА

СУДДІ Н.П.ЛУГОВА

П.І.ЛЕВЧЕНКО

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний 12.05.2009 р.