Рішення № 35893586, 30.09.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2013 року Провадження №2/425/695/13

Справа №425/2649/13-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:

головуючого судді Коваленка Д.С.,

при секретарі Малетич О.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовною заявою до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок, а також про стягнення моральної шкоди у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

У судове засідання для розгляду справи по суті, прибули і позивач: ОСОБА_1, і представник відповідача: ОСОБА_2.

Позивач, безпосередньо під час надання пояснень у судовому засіданні, заявлені позовні вимоги підтвердила, та просила їх задовольнити у повному обсязі. Зазначила, що позов підлягає задоволенню, оскільки в останній день її роботи на підприємстві 26 лютого 2013 року заробітна плата, яка їй належить при звільненні у розмірі 10 815 (десять тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 27 (двадцять сім) копійок, виплачена не була. У звязку з тим, що остаточний розрахунок з нею відбувся 17 липня 2013 року, утворився період у кількості 95 робочих днів, як час затримки розрахунку при звільненні. З посиланням на частину першу статті 117 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року (надалі за текстом КЗпП України) вважає, що позивач зобовязаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок. А враховуючи, що позивач своїми незаконними діями у вигляді несвоєчасної виплати заробітної плати, завдав їй моральної шкоди, яка виявилась у постійному стресі, нервозності, втраті нормальних життєвих звязків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації нормального життя, у тому числі постійно брати кошти у позику, вважає, що позивач має сплатити їй грошові кошти у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Представник відповідача, безпосередньо під час надання пояснень у судовому засіданні, заявлені позовні вимоги не визнав, та просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі. З посиланням на статтю 117 КЗпП України, зазначив, що позов в частині стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню у звязку з тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає виплаті, якщо належні працівнику суми були невиплачені з вини власника, а у випадку з позивачем вина підприємства відсутня. Відсутність вини мотивував тим, що на день звільнення позивача усі рахунки підприємства були арештовані державним виконавцем, відповідно підприємство не мало правових підстав вільно розпоряджатись грошовими коштами, що надходять на рахунки. Крім того, підприємство знаходиться у скрутному матеріальному становищу, має численні борги як перед бюджетом так і перед працівниками.

Також вказав на те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №445 від 11 червня 2012 року та Наказу державного концерну «Укроборонпром» №100 від 22 серпня 2012 року державне підприємство «Хімічний завод «Південний» (ідентифікаційний код: 35283037) було реорганізовано шляхом приєднання до відповідача, і в наслідок приймання на баланс усіх його прав та обовязків, загальний борг відповідача зріс на 60 мільйонів гривень, а з грудня 2012 року відповідач зобовязаний виконувати рішення судів, як правонаступник по зобовязанням державного підприємства «Хімічний завод «Південний» (ідентифікаційний код: 35283037). Позов в частині стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню у звязку з тим, що такі вимоги мають похідний характер від первісних, а оскільки порушення трудових прав з боку відповідача не було, для стягнення моральної шкоди з відповідача не має підстав.

Оскільки і позивач, і відповідач у якості засобів доказування використовували письмові докази, а позивач за його клопотанням був допитаний у якості свідка, суд на підставі показань свідка, письмових доказів, які є у матеріалах справи, на основі всебічного, повного, обєктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у справі доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідно до них визначив такі правовідносини:

Позивач: ОСОБА_1, з 10 серпня 1999 року по 26 лютого 2013 року працювала у відповідача: РУБІЖНЯНСЬКИЙ КАЗЕННИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351) та була звільнена у звязку із скороченням штату працівників (а.с. 6).

У день звільнення, що був останнім днем коли позивач працював 26 лютого 2013 року, усі суми, які належали до виплати позивачу у розмірі 10 815 (десять тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 27 (двадцять сім) копійок, відповідачем виплачені не були (а.с.1,7). Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 17 липня 2013 року. Час затримки у остаточному розрахунку при звільненні склав 95 робочих днів (а.с.1, 29).

ОСОБА_1 звернулась із позовом про стягнення з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, оскільки вважає, що має на це право (а.с. 1-2). РУБІЖНЯНСЬКИЙ КАЗЕННИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351) вважає, що ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди не має (а.с. 29-30).

Із встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли трудові правовідносини, в межах яких виник спір щодо права позивача, як працівника, на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, у звязку з порушенням відповідачем, як підприємством, права позивача на своєчасне отримання винагороди за працю при звільненні.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосовує наступні норми матеріального права:

Частину сьому статті 43 Конституції України якою встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частину першу статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частину першу статті 117 КЗпП України відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із змісту наведених норм, право працівника на отримання середнього заробітку, за весь час затримки виплати підприємством звільненому працівникові усіх сум, що йому належать, як компенсація порушеного права на своєчасне отримання винагороди за працю при звільненні, знаходиться у залежності від вини підприємства.

На виконання положень частини другої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, застосовуючи положення статті 117 КЗпП України, суд враховує висновки Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 03 липня 2013 року по справі №6-64цс13, зокрема: відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Саме тому, суд вважає, що скрутне матеріальне становище відповідача, існування у нього численних боргів як перед бюджетом так і перед працівниками, у тому числі їх збільшення, а також приєднання до відповідача державного підприємства «Хімічний завод «Південний» (ідентифікаційний код: 35283037) внаслідок чого борги відповідача зросли та він зобовязаний виконувати рішення судів, як правонаступник по зобовязанням вказаного підприємства, не усувають вини відповідача у несвоєчасному розрахунку позивача при його звільненні. При цьому, відповідачем не доведено, що усі його рахунки були арештовані на момент звільнення позивача. Остання постанова про арешт коштів боржника була прийнята 09 квітня 2013 року (а.с.43), а останній день роботи та звільнення позивача 26 лютого 2013 року.

В матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази того, що відповідач не мав можливості здійснити своєчасну виплату усіх належних позивачу сум за рахунок іншого майна. При цьому, суд застосовує положення:

частини першої та другої статті 4 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, якими передбачено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел;

частини шостої вказаного закону, якою гарантовано, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості;

частини пятої статті 97 КЗпП України, якою встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Також судом встановлено, що безпосередньо за результатами здійснення нагляду за додержанням службовими особами відповідача законодавства про оплату праці, як того передбачає частина друга статті 35 Закону України «Про оплату праці», Заступником Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері молодшим радником юстиції ОСОБА_3 04 червня 2013 року (вих.№7-2/763) на імя Генерального директора відповідача було внесено подання про усунення порушень вимог Законів України «Про оплату праці», причин цих порушень і умов, що їм сприяють (а.с.50), яким встановлено порушення генеральним директором та головним бухгалтером відповідача вимог законодавства про оплату праці, що призвело до виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, до числа яких відноситься й позивач, оскільки заборгованість яка виникла є загальною заборгованістю підприємства перед працівниками, що були звільнені у звязку із скороченням штату.

Зважаючи на зміст застосовуваних та вказаних норм матеріального права, а також встановлені судом обставини, право позивача на своєчасну оплату праці слід визнати таким, що було порушено відповідачем, а тому, на підставі частини першої статті 55 Конституції України, частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 117 КЗпП України воно підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку, суд застосовує положення частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями абзацу третього пункту 2 та пунктом 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Саме з дотриманням наведених положень та правильно і позивачем, і відповідачем обчислена сума середньоденної заробітної плати позивача за грудень 2012 року та січень 2013 року, як за останні два місяці роботи, що передують місяцю його звільнення, та складає: 180 (сто вісімдесят) гривень 27 (двадцять сім) копійок (а.с.1, 8).

Оскільки, середнім заробітком повинен бути оплачений весь період затримки розрахунку, який складає 95 робочих днів, позивачем правильно обчислена сума середнього заробітку, що підлягає сплаті відповідачем на його користь у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок, оскільки вона отримана шляхом множення суми середньоденного заробітку позивача у розмірі 180 (сто вісімдесят) гривень 27 (двадцять сім) копійок на 95 робочих днів, як за період затримки.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень суд виходить з наступного:

Відповідно до положень частини першої статті 237№ КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання положень частини другої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, застосовуючи положення частини першої статті 237№ КЗпП України, суд враховує висновки Верховного Суду України, які викладені ним у постанові від 25 квітня 2012 року по справі №6-23цс12, зокрема: підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя; обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності; за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

На підставі наведеного та показань позивача, наданих ним у якості свідка, суд вважає встановленим факт отримання позивачем у звязку з порушенням його права на своєчасну оплату праці при звільненні, моральної шкоди у вигляді постійного стресу, хвилювань, нервозності, втрати нормальних життєвих звязків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Проте, суд вважає, що позивачем не доведено розмір шкоди, яка заявлена ним до відшкодування.

Визначаючи розмір шкоди, яку слід присудити позивачу, суд, виходячи з доведених позивачем характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача, а також з врахуванням принципів розумності та справедливості, як складових елементів принципу верховенства права, вважає, що сума у розмірі 500 (пятсот) гривень є достатньою для справедливої компенсації моральних страждань позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 500 (пятсот) гривень.

Зважаючи на те, що позивач на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 року звільнений від сплати судового збору, розмір якого у справах даної категорії виходячи з положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року №5515-VI складає 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 (сорок) копійок, тому в силу положень частини третьої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд стягує з відповідача вказану суму судового збору в дохід держави, у повному обсязі.

Керуючись статтями 1-11,15,18,57-64,158-198,208,209,212-215,218,223 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» про стягнення середнього заробітку у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок та моральної шкоди у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок, - задовольнити частково.

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок задовольнити повністю. Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; паспорт серії ЕК №332675) середній заробіток у розмірі 17 125 (сімнадцять тисяч сто двадцять пять) гривень 65 (шістдесят пять) копійок.

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок, - задовольнити частково. Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; паспорт серії ЕК №332675) моральну шкоду у розмірі 500 (пятсот) гривень.

Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, - з дня отримання копії рішення.

Суддя - Д.С. Коваленко