Рішення № 35891358, 29.11.2013, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2592/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2013 м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області , в складі :

головуючого судді : Сабадах Б.В.

секретаря: Удудяк І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косові справу за уточненим позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог: орган опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого житла, та зняття із реєстрації,

встановив:

позивачі звернулися до відповідачів з даним позовом.

Як вбачається із позовних вимог, позивачам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями в с. Верхній Ясенів, присілок Ласки Верховинського району Івано-Франківської області. У 2002 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було досягнуто попередньої домовленості про продаж відповідачеві спірного будинковолодіння. Вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами повинна була становити 3500 доларів США, а вартість присадибної ділянки та саду 3200 доларів США. Наприкінці 2002 року позивач ОСОБА_1 отримав частину грошей за присадибну ділянку та сад у розмірі 2800 доларів США, а решта 400 доларів отримав у 2004 році після численних відвідувань відповідача. Таким чином ОСОБА_4 було частково виконано умови договору, а гроші за житловий будинок не сплачено по даний час. З того часу в даному житловому будинку зареєстрований та проживає відповідач із сімєю. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року було зобовязано ОСОБА_4 повернути позивачам спірний житловий будинок. 02.11.2012 року на підставі виконавчого листа Косівського районного суду від 25.10.2012 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано ОСОБА_4 строк до 29.11.2012 року добровільно виконати рішення суду, однак не виконав він його по даний час, за що його тричі притягували до адміністративної відповідальності за невиконання рішення суду. В звязку з тим, що відповідачем ОСОБА_4 рішення суду не виконано, 18.40.2013 року в.о. начальника ВДВС Верховинського РУЮ було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. А тому, зважаючи на невиконання відповідачами судового рішення, змушені звернутися до суду із даним позовом.

15.11.2013 року на адресу суду від представника позивачів поступила уточнююча позовна заява в якій просить уточнити позовні вимоги, оскільки в процесі розгляду справи стало відомо, що було неправильно вказано імя відповідачки ОСОБА_7 замість ОСОБА_6, а також те, що вона неповнолітня.

В судовому засіданні представник позивачів, ОСОБА_8 уточнений позов підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідачів, ОСОБА_9 в судовому засіданні вказала, що позов є необґрунтованим і не підлягає до задоволення, оскільки позивачі не є власниками майна, право власності на нього за ними не визнавалося та не було належним чином за ними зареєстровано. Таким чином лише власник майна може звернутися до суду з позовом про захист його порушених майнових прав та інтересів. Крім того, позивачами не було обґрунтовано позовна вимога щодо виселення відповідачів та не надано жодного доказу про існування підстав для їх виселення з житлового будинку у відповідності до норм Житлового кодексу України.

Представник третьої особи без самостійних вимог: орган опіки і піклування Верховинської РДА в судове засідання не зявився, однак звернувся до суду із заявою, в якій просить справу розглянути без його участі, а у позовних вимогах щодо позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення неповнолітньої ОСОБА_6 без надання іншого житла та зняття із реєстрації просить відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що в позові слід відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України; відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 316, 317 ЦК України - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року, на які посилаються позивачі як на одну з підстав звернення до суду, не визнавалося за ними права власності на вказане спірне будинковолодіння.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що тільки власник майна, який зареєстрував своє право в установленому законом порядку може звернутися до суду з вимогою про заборону чинити перешкоди в користуванні житловим будинком.

Що стосується із позовних вимог про виселення відповідачів, до суд приходить до висновку, що в таких слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законодавством, а право вимагати в судовому порядку виселення членів сім'ї власника будинку має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ст. 116 ЖК України.

Згідно ст.ст. 9, 109 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Як убачається зі змісту ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином вимоги позивача про виселення відповідачів разом із неповнолітньою дитиною не ґрунтуються на вищезазначених вимогах закону та є безпідставними.

Крім того, відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні "зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

З огляду на зазначене, зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема на підставі рішення суду про виселення особи з житлового приміщення.

Таким чином рішення суду про виселення є саме по собі достатньої правовою підставою для зняття з реєстраційного обліку осіб, яких виселено.

У зв'язку з тим, що судом не встановлено підстав для виселення відповідачів, задоволенні позовних вимог щодо зняття з реєстрації необхідно відмовити.

На підставі наведеного, ст.ст. 109, 116 ЖК України, ст. 182, 386 та керуючись ст.ст. 213-215 ЦК України,

вирішив:

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого житла, та зняття із реєстрації, - відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Сабадах Б.В.