Рішення № 35889552, 21.10.2013, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/3731/13-ц

Провадженя № 2/266/1268/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2013 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Шишиліна О.Г.,

при секретарі Зіберовій К.О.

за участю:

представника позивачаОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» про скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причин звільнення,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, про скасування наказу про звільнення з роботи та зміну формулювань причин звільнення. В обґрунтування зазначив, що 30.10.2012 року був ознайомлений з наказом № 701 від 22.10.2012 року «Про внесення змін до штатного розпису», відповідно до якого посада яку він займав, а саме посада заступника начальника з технічної частини з 23.12.2012 року виключалася з штатного розпису. При ознайомлені з наказом про скорочення штату, йому була запропонована інша робота, яка не відповідала його досвіту та професійним навикам, тому він відмовився від неї, у звязку з чим його повинні були звільнити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 23.12.2012 року. Але з 17.12.2012 року по 29.12.2012 року він хворів, та 29.12.2012 року лікарняний лист здав на підприємство, а цей день знаходився на роботі, тому останнім днем роботи і відповідно днем коли повинні були його звільнити це 29.12.2012 року. На день звільнення підприємство належно оформлену трудову книжку йому не видало, запропонувавши отримати її після свят. Також йому не видали трудову книжку і 02.01.2013 року коли він прийшов на підприємство. Вважаючи себе звільненим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 29.12.2012 року він присвятив вільний час для відновлення свого здоровя у звязку з тим, що сам факт звільнення спричинив погіршення його самопочуття. 05.04.2013 року замість належно оформленої трудової книжки він отримав лист в якому вказувалося що він не приступив до виконання своїх трудових обовязків. Він звернувся 10.07.2013 року в черговий раз до підприємства з вимогою вислати йому копію наказу про звільнення та трудову книжку, 02.08.2013 року він отримав наказ № 1583/к від 06.06.2013 року, згідно якого він був звільнений з посади заступника начальника технічної частини на підставі п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вважає наказ про звільнення незаконним, та просив скасувати наказ про звільнення №1583/к від 06.06.2013 р. з посади заступника начальника з технічних частин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та змінити формулювання причин звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач у судове засідання не зявився, надавши права своєму представнику представляти його інтереси в суді, який у судовому засіданні підтвердив викладенні у позовній заяві обставини, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивач повинен був вийти на роботу 02.01.2013р. для того, щоб можливо було його звільнити у звязку з скороченням штатів. Визнав обставину, що лікарняний лист, на який посилався позивач дійсно було здано на підприємство 29.12.2013р., але у звязку з тим, що попереду були святкові дні позивачу було запропоновано зявитися для розрахунку 02.01.2013р., трудову книжку та наказ позивачу було направлено поштою листом від 29.07.2013р., та обставину що наказів про скасування наказу про скорочення штатів від 22.10.12 №701 а бо його змінення по підприємству не видавалося.

Суд вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст..61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Сторонами по справі визнано, що позивач до звільнення працював в ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» на посаді заступника начальника з технічної частини в автогосподарстві порту.

Наказом № 701 від 22.10.2012 року «Про внесення змін до штатного розпису», посада заступника начальника з технічної частини з 23.12.2012 року виключена з штатного розпису автогосподарства Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» з яким ОСОБА_4 ознайомлено 30.10.2012 року (а.с. 5).

Згідно листка непрацездатності АВШ №090463 позивач з 17.12.2012р. по 29.12.2012р. перебував на лікарняному. (а.с.20). Сторонами не оспорюється обставина, що позивач вийшов на роботу 29.12.2012р. та здав відповідачу листок непрацездатності. Відповідно до листа начальника служби управління персоналом Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» № 139-ОК від 04.04.2013 р. ОСОБА_4 29.12.2012 р. здав листок непрацездатності, та з 30.12.12 р. не став до роботи ( а.с. 22).

В судовому засіданні представником відповідача визнано обставину, що посада на якій працював позивач ліквідовано 23.12.2012р.

Сторонами не оспорюється обставина, що в ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» дійсно відбулося скорочення штату працівників, а саме посада на якій працював позивач.

Згідно наказу №1583/к від 02.01.2013 р. про припинення трудового договору ОСОБА_4 звільнено з посади заступника начальника з технічної частини на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (а.с. 7). Постановою профспілкового комітету Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» № 35 від 27.05.2013 р. про звільнення за ініціативою адміністрації порту профспілковий комітет надав згоду на звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника по технічної часті автогосподарства по ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогули без поважної причини (а.с. 21).

Як вбачається з акту від 02.01.2013 року ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці з невідомих причин 02.01. з 07 год.00 хв. до 16 год. 00 хв. (а.с. 24)

Згідно п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Я зазначено в розясненнях п.21 ПВСУ від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Сторони визнали, що позивач працював на умовах загального 5 денного робочого тижня, дата 29.12.2012р. була робочим днем, який відпрацьовувався за 31.12.2012р. що було обявлено вихідним днем по підприємству. 30.12.2012р. була неділя, тобто вихідний день для позивача.

Оскільки посада на якій позивач працював була ліквідована з 23.12.2012р, а працівник відмовився від іншої посади, на виконання п.2 Наказу №701 від 22.10.2012р. відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України начальник служби управління персоналом зобовязаний був здійснити звільнення позивача з урахуванням ч.3 ст.40 КЗпП України з формулюванням причин звільнення за скороченням штатів з 29.12.2012р. коли позивач став до роботи.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, зявлення позивача на підприємство 02.01.2013р. необхідне було для видачі трудової книжки. Розрахунок з працівником проводився, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, що зазначено в листі №01-10/438 від 29.07.2013р. (а.с. 6об.).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не мав наміри продовжити трудові відносини з позивачем на умовах трудового договору за попередньою посадою. І навпаки після виходу позивача з лікарняного, йому не було надано робоче місце для виконання обовязків за трудовим договором, що є порушенням п.3 ч.1 ст.29 КЗпП України.

За таких обставин суд приходе до висновку, що у відповідача не було законних підстав звільнювати позивача з 02.01.2013р. за прогул, а наказ про звільнення підлягає скасуванню, як такий що видан не з законних підстав.

Оскільки із змісту позовних вимог вбачається, що позивач не бажає поновлюватися на роботі, відповідно до вимог ч.3 ст.235 КЗпП України суд приходе до висновку можливим змінити формулювання причин звільнення, зазначивши дату, коли позивач став до роботи після лікарняного.

Як вбачається з листа №01-10/438 від 29.07.2013р. (а.с. 6об.) копія наказу про звільнення та оригінал трудової книжки відповідачу було направлено 29.07.2013р., таким чином позивачем дотримано місячний строк звернення до суду за захистом порушених прав у відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України.

Твердження відповідача про обов'язковість з'явлення позивача 02.01.2013р. для проведення розрахунку та видачі трудової книжки, як умова при цьому вважати цей день - днем останньої роботи позивача, суд вважає безпідставним, оскільки, як встановлено в судовому засіданні відповідач мав наміри за своєю ініціативою розірвати трудовий договір з позивачем у зв'язку з скороченням штатів після виходу позивача з лікарняного, ліквідував попереднє робоче місце позивача, і після отримання лікарняного листа від позивача, робоче місце йому не надав, згоди на переведення на іншу роботу від позивача не отримав (і навпаки отримав ввідмову), а тому у суду немає підстав вважати, що позивач з власної ініціативи не вийшов на робоче місце (продовжив роботу) обумовлене трудовим договором. Обов'язок провести повний розрахунок, видати трудову книжку та наказ про звільнення, відповідно до вимог трудового законодавства покладено виключно на роботодавця - відповідача.

Інші доводи відповідача не спростовують обставин справи та висновків наведених вище.

Відповідно до ст..88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215, 367 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» про скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причин звільнення - задовольнити.

Скасувати наказ керівника Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» №1583/к від 06.06.2013 року про припинення трудового договору з ОСОБА_3.

Змінити дату та формулювання причин припинення трудового договору звільнивши ОСОБА_3 з роботи в Державному підприємстві «Маріупольський морський торгівельний порт» зазначивши дату звільнення 29.12.2012р., причиною його звільнення з роботи - звільнений за скороченням штатів за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» (код 01125755) в дохід держави судовий збір у розмірі 114,70 гривень.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:Шишилін О. Г.