Постанова № 35877993, 09.12.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2013 року Справа №904/6363/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача

суддів: Павловського П.П., Кузнецова В.О.,

при секретарі судового засідання: Назаренко С.Г.,

представники сторін:

від відповідача: Халаім А.В, довіреність №2055-О від 06.09.2011р., представник;

інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2013р. у справі №904/6363/13

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва

до відповідача ПАТ комерційного банку "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ

про стягнення 1 059,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2013р. (головуючий суддя - Васильєв О.Ю.) в позові - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Прийняте рішення господарський суд першої інстанції обґрунтовує безпідставністю позовних вимог. Зокрема, мотивуючи зазначене вище рішення, господарський суд першої інстанції зауважує на тому, що відповідач (банк) ані отримувачем, ані власником спірних грошових коштів не являється, у зв'язку з чим правових підстав для повернення останніх Управлінню пенсійного фонду України не має.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправомірність даного рішення, просить останнє - скасувати та за результатами апеляційного перегляду прийняти у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, в апеляційній скарзі позивач наполягає на порушенні банком (позивачем) умов договору обслуговування банківського рахунку №05/01/10-15 від 05.01.2010р. шляхом безпідставного неповернення позивачеві спірних грошових коштів. Окрім того, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права під час розподілу судових витрат.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач викладені в ній заперечення повністю відхиляє, вважає оскаржуване судове рішення таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що остання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2010р. між УПФУ в Центральному районі м.Миколаєва (фонд) та ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) був укладений договір №05/01/10-15, відповідно до умов якого банк виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999р. №1596 ( наступними змінами).

Відповідно до параграфу 4 ст.8 договору, суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача, разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця наступного за місяцем його смерті, банк повертає відповідно органам Фонду, за їх письмовим розпорядженням, не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача за умови наявності цих сум на поточному рахунку пенсіонера (а.с.9-14).

Згідно з отриманою позивачем довідкою реєстраційної служби міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану, Управлінню Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва 25.01.2013р. стало відомо про факт смерті пенсіонера - гр.Варакса Світлани Дмитрівни, яка отримувала пенсію у банку відповідача (а.с.20-22).

Зазначеній особі було нараховано та перераховано на банківський рахунок пенсію за грудень 2012 року - січень 2013 року у загальному розмірі 1 059,71 грн.

28 січня 2013р. Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва звернулось до Миколаївського РУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з проханням повернути пенсію, зараховану на рахунок померлого пенсіонера за період 01 грудня 2012 року з 31 січня 2013 року разом з нарахованими на них відсотками у розмірі 1 059,71 грн. (вих. №956/06 від 28.01.2013р.).

Згідно відповіді ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в особі Миколаївського РУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (№20.1.0.0/7-20130129/141), грошові кошти, перераховані позивачем на рахунок гр.Варакса Світлани Дмитрівни повернуті в межах наявного залишку, а саме, в сумі 918,29 грн.

Отже, на думку позивача, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (відповідач) грошові кошти на рахунок управління перерахував не в повному обсязі, чим порушив параграф 4 ст.8 договору №05/01/10-15 від 05.01.2010р.

З метою проведення перевірки повноти та своєчасності повернення коштів, а також, встановлення суми наявних грошових коштів на рахунку пенсіонера станом на час звернення з проханням про повернення суми пенсії та отримання інформації щодо зарахування сум пенсій та грошової допомоги на рахунок та зняття коштів з рахунку померлого пенсіонера, позивач по справі 01.02.2013р. звернувся із відповідним запитом до відповідача.

19 лютого 2013 року позивачем отримано відповідь (лист №20.1.0.0.0/7-20130207/140 від 08.02.2013р.) про те, що запитувана інформація є банківською таємницею, а тому оприлюднена бути не може.

За твердженням позивача, за відсутності інформації про наявність всієї зарахованої суми пенсійної виплати за грудень 2012 року-січень 2013 року на поточному рахунку пенсіонера станом на час звернення управління із заявою про повернення суми зарахованої пенсії, сума неповернутих грошових коштів вважається безпідставно отриманими грошовими коштами, які відповідно до цивільного законодавства можуть бути стягнуті у судовому порядку; тому позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 1 059,71 грн., як безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів.

Проте, на думку колегії апеляційного господарського суду, з даним твердженням позивача обґрунтовано не погодився господарський суд першої інстанції, з огляду на викладене нижче.

Так, відповідно п.13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999р. №1596) передбачено: "У разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій та допомоги, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду або органу праці та соціального захисту населення.

Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця, наступного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню уповноваженим банком відповідно органам Пенсійного фонду та соціального захисту населення не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача".

Водночас, відповідно до приписів ст.ст.1066, 1067 Цивільного кодексу України, правовідносини між банком та клієнтом регулюються договором банківського рахунку; за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність", банківськими рахунками є рахунки, на яких обліковуються власні кошти.

В силу п.1.4 постанови НБУ №22 від 21.01.2004р. „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.

За змістом п.п.1.3., 1.39, ст.1, пункту 7.1.2 ст.7 та ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", гроші, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок, переходять у власність отримувача; примусовим списанням є списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 22.9 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту, у разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Отже, системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що власником коштів, виплачених особі, яка отримує пенсію, є безпосередньо одержувач страхових виплат, а не банківська установа, в якій відкрито банківський рахунок одержувача цих виплат. Відтак, саме одержувачу, а після його смерті - спадкоємцям, належить право розпорядження ними.

З наведеними нормами чинного законодавства узгоджуються умови договорів про надання пластикової платіжної карти, відповідно до яких банк приймав і зараховував на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві картки), кошти, що йому належать, виконував розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Слід зауважити, що аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в своїх постановах від 05.03.2013р. у справі №32/5005/6134/2012; від 06.11.2013р. у справі №913/1283/13. Так, в мотивувальних частинах зазначених постанов судом касаційної інстанції названо необґрунтованим посилання скаржника на пункт договору (у даному випадку п.2 ст.3, п.4 ст.8 договору №05/01/10-15 від 05.01.2010р.) щодо обов'язку банку здійснити повернення на рахунок позивача суми зайво перерахованого страхового відшкодування (виплати), не належного держателю після смерті в триденний термін, лише на підставі підтвердження факту смерті держателя, оскільки даний пункт договору не містить застереження, що повернення повинно здійснюватися безпосередньо з рахунку держателя коштів, а до компетенції та повноважень відповідача, як банківської установи, законом не віднесено повноважень щодо відокремлення грошових коштів, які належать і які не належать держателю після його смерті.

Також, Вищий господарський суд в своїх постановах зауважує на тому, що згідно з ч.2 ст.321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Тобто, право власності на кошти, які знаходяться на рахунку, відкритому у банку, належать власникові цього рахунку. В свою чергу, банк на наявні на рахунку фізичної особи кошти права не має, а лише вчиняє дії по обслуговуванню рахунка клієнта. Обов'язок же банку здійснити дії щодо особового рахунку клієнта виникає виключно у визначених законодавством випадках, зокрема, за розпорядженням власника рахунку.

Окрім того, Вищий господарський суд України в зазначеній вище судовій практиці посилається на ч.1 ст.19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, за яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Аналогічна правова норма зазначена також в ч.1 ст.14 ЦК України, де зазначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на наведене, за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду Дніпропетровської області про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання грошових коштів з рахунків третіх осіб та зазначає, що законодавством України не передбачено права позивача, як стягувача, за власною ініціативою вимагати від банківських установ здійснити примусове стягнення грошових коштів з банківських рахунків одержувачів страхових виплат, в тому числі й помилково зарахованих, та вимагати від банку повернення зайво перерахованих коштів у випадку смерті застрахованих осіб, так як і обов'язку банку вчиняти такі дії на вимогу позивача.

Таким чином, на думку апеляційного господарського суду, викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника спростовуються наявними у справі доказами, висновками судів першої та апеляційної інстанцій та усталеною судовою практикою Вищого господарського суду України, а також, є такими, що спрямовані на захист позивачем своїх майнових прав неналежним способом, який порушує майнові права фізичних осіб (їх спадкоємців) на розпорядження грошовими коштами, які перебувають на особових рахунках фізичних осіб, порушує діючий правовий порядок в Україні. Натомість, оскаржуване рішення господарського суду повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим підстави доля його скасування - відсутні.

Безпідставними колегія суддів вважає також твердження апелянта з приводу допущеного господарським судом першої інстанції порушення норм процесуального права під час розподілу судових витрат. Так, на думку скаржника, чинним законодавством України стягнення судових витрат з позивача, який у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору, не передбачено. Проте, дані твердження Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва спростовуються приписами ч.4 ст.49 ГПК України, згідно з якою стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2013р. у справі №904/6363/13 - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11.12.2013р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя В.О. Кузнецов