Рішення № 35871745, 03.12.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа № 911/4078/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО",

03038, м. Київ, вул. Ямська, 28 А

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР",

07600, Київська обл., Згурівський р-н, смт Згурівка, вул. Молодіжна, 16

про стягнення 26 484,98 грн.

за участю представників:

позивача - Бонтлаб В.В. (довіреність від 03.01.2013);

відповідача - Мікульський К.В. (довіреність від 01.04.2009 № 675).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" (далі - відповідач) про стягнення 26 484,98 грн., з яких: 18 932,23 грн. - 36% річних та 7 552,75 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.11.2013.

У судове засідання 14.11.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 31.10.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 03.12.2013.

У судовому засіданні 03.12.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, що викладені у позові.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.12.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" укладено договір поставки 09.08.2012 № КВ-1312 (далі - Договір).

У зв'язку із неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" грошового зобов'язання з оплати вартості товару, що отриманий за Договором, 15.01.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" звернулось до господарського суду Київської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" суми заборгованості, пені та 36% річних за період з 26.10.2012 по 31.12.2012.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.03.2013 у справі № 911/282/13-г позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" задоволено повністю. Рішення набрало законної сили 09.04.2013.

Відповідно до статті 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищевикладене, господарським судом Київської області при винесенні рішення у справі № 911/282/13-г встановлено факт заборгованості з оплати товару за спірним Договором, у даному ж провадженні, суд розглядає питання про стягнення пені та 36% річних за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару за Договором за період, що не розглядався в межах справи № 911/282/13-г, до повного погашення заборгованості.

Відповідно до тверджень позивача на момент подання даного позову, рішення господарського суду Київської області від 01.03.2013 у справі № 911/282/13-г виконано повністю: 20 000,00 грн. відповідачем сплачено добровільно 24.07.2013, що позивач підтверджує оригіналом банківської виписки, що надана до матеріалів справи, а решту - у розмірі 71 310,80 грн. стягнуто у примусовому порядку виконавчою службою у виконавчому провадженні за заявою позивача 09.10.2013, щодо цієї суми позивачем роз'яснено, що виконавчою службою надіслано до Управління Державної казначейської служби України у Згурівському районі Київської області платіжне доручення від 14.10.2013 № 121, проте, на розрахункові рахунки позивача вказані кошти ще не надійшли, на підтвердження вказаних обставин в матеріали справи надано довідку від 05.11.2013 вих. № 08/06/1, заяву від 18.11.2013 вих. № 18/13 та докази її направлення виконавчій службі: фіскальний чек Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» та опис вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпеля поштового відділення.

Судом враховано, що інших доказів сплати заборгованості у розмірі 71 310,80 грн. матеріали справи не містять. Відповідачем вказане не заперечене.

Зважаючи на вказане, у даному провадженні, позивач звернувся з позовом про стягнення пені та 36% річних згідно Договору за період існування заборгованості з 01.01.2013 по 09.10.2013 (день фактичного виконання грошового зобов'язання за Договором).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 721 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При розгляді даного спору, судом враховано, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін господарського договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє права кредитора на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2013 по 09.10.2013, з огляду на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, що передбачена пунктом 7.1.1. Договору, в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, що в сумі складає 7 552,75 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до пункту 7.8. Договору, сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за Договором відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського суду України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання сторонами зобов'язання.

Суд, дійшов висновку, що на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Договору, позивач має право на нарахування пені за прострочення платежу за період з 01.01.2013 по 09.10.2013.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем, у розмірі 7 552,75грн. та встановлено, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у заявленому розмірі.

Крім того, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач заявляє до стягнення з відповідача 36% річних у сумі 18 932,23 грн.

Відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 7.7. Договору, в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань, передбачених розділом 3 Договору, покупець, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, 36% річних, якщо інший розмір не встановлений відповідним додатком до договору; річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 36% річних та з'ясував, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 18 932,23 грн. 36% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

При розгляді даного спору, судом враховано правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Згідно з частиною 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У судовому засіданні 03.12.2013 представником відповідача заявлено усне клопотання про зменшення судом суми штрафних санкцій, з огляду на що, судом враховано наступне.

Згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

По-перше, відповідно до вищевказаної норми, судом може бути зменшено розмір виключно неустойки, відтак, вказане питання розглядається щодо заявлених до стягнення 7 552,75 грн. пені.

По друге, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачем не наведено жодних обставин та не подано жодних доказів на підтвердження цих обставин, які б могли свідчити про винятковість стану відповідача, який не дозволив йому належним чином виконати свої зобов'язання перед позивачем, крім того, судом враховано ступінь добровільного виконання відповідачем основного зобов'язання, зважаючи на все вищевикладене, зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначене, за результатами оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи та встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 552,75 грн. та 36% річних у розмірі 18 932,23 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

Відповідно до ціни позову, що визначена у позовній заяві у розмірі 26 484,98 грн., судовий збір мав бути сплачений у розмірі 1 720,50 грн., оскільки згідно з Законом України „Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі, що виражається у відсотковому співвідношенні до ціни позову та не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Проте, з наявного у матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 16.10.2013 № 2221 вбачається, що судовий збір сплачено позивачем у розмірі 1 721,00 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми).

Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/20114 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 16.10.2013 № 2221 підлягає частковому поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 0,50 грн.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЦЕНТР" (07600, Київська обл., Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул. Молодіжна, 16, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34099325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28 А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35472893) 18 932 (вісімнадцять тисяч девятсот тридцять дві) грн. 23 коп. 36% річних, 7 552 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 75 коп. пені та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28 А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35472893) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 0,50 грн., що зайво сплачений за платіжним дорученням від 16.10.2013 № 2221.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 09.12.2013.

Суддя С.О. Саванчук