Постанова № 35871696, 21.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 р. Справа № 804/14120/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С. при секретарі - Варушка Ю.А. за участю: представника позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Немченко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року позивач звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за листопад 2011 року. За результатами якої складено акт перевірки №5217/17-2/НОМЕР_1 від 27.11.2012 року. На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 р. № 0000061720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94 871,96 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 75 897,57 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18 974,39 грн.

Позивач зазначила, у 2011 р. на момент здійснення господарської діяльності нею було орендовано офісне приміщення по АДРЕСА_1, в одному приміщенні з продавцем каменю ТОВ «Фавор Стройгруп». При цьому при перевірці податковим органом не враховано ту обставину, що товар - це каміння у вигляді слябів, плитки та виробів, яке має значну вагу та зберігається на подвір'ї орендованого приміщення - АДРЕСА_1 та не потребує перевантаження та складського зберігання на окремій території, отже в транспортуванні товару після його придбання не було потреби. Реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Фавор Стройгруп» підтверджує акт зустрічної звірки за листопад 2011 року, якою також встановлено відображення в податковому обліку ТОВ «Фавор Стройгруп» господарських операцій та розрахунків з позивачем.

Разом із цим позивач зазначає, що вона свою господарську діяльність припинила в 2012 році у зв'язку із від'їздом до Російської Федерації, де проживає на теперішній час, у зв'язку із чим не мала змоги своєчасно надати всі наявні документи про здійснення господарської діяльності. За таких обставин, позивач просила суд: визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції у м.Дніпропетровську Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.02.2013 р. № 0000061720, яким ФОП ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94 871,96 грн., з яких: 75 897,57 грн. - за основним зобов'язанням, 18 974,39 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнала та в обґрунтування своєї позиції зазначила, що дійсно працівниками Лівобережної МДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, під час якої було встановлено, що незаконне формування податкового кредиту позивачем відбулось за наслідками господарських операцій із підприємством - контрагентом на підставі договорів, укладених без мети реального настання правових наслідків. Разом із цим в звіті про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій за листопад 2011 р., який надано позивачем до Лівобережної МДПІ зазначено що позивач здійснювала продаж товару фізичним особам. Відповідно до наданого до Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська додатку №5 до декларації по податку на додану вартість за листопад 2011 року, до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ у розмірі 75 897,74 грн., від здійснення операцій з контрагентом - постачальником ТОВ «Фавор Стройгруп».

Таким чином, оскільки позивачем до перевірки не були надані будь-які первинні документи, які підтверджують правильність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад 2011 року, визначити подальший рух придбаного товару не можливо, згідно висновку податкової міліції, встановити місцезнаходження позивача не можливо, на запити Лівобережної МДПІ остання не відповідає та за місцем реєстрації не знаходиться, а отже спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до чинного законодавства. За таких підстав, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) зареєстрована 02.03.2005 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за №22240000000006866. Взято на податковий облік з 11.03.2005 р. в Лівобережній МДПІ м.Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що співробітниками Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за листопад 2011 року, за результатами якої складено акт №5217/17-2/НОМЕР_1 від 27.11.2012 року.

Зазначеною перевіркою, згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення:

- п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Кодексу в частині завищення податкового кредиту за листопад у сумі 75 897,57 грн.;

- п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з зазначеними в акті перевірки постачальником.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі виявлених порушень відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення № 0000061720 від 26.02.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94 871,96 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 75 897,57 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18 974,39 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення № 0000061720 від 26.02.2013 року є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Як вбачається з акту перевірки №5217/17-2/НОМЕР_1 від 27.11.2012 року, та наданих пояснень представника позивача, ТОВ «Фавор Стройгруп» (постачальник) здійснювало продаж товару ФОП ОСОБА_3 (покупець) згідно договору купівлі-продажу №4 від 10.06.2011 року, але згідно листа підприємства №23 від 23.10.2012 року фактично транспортування не відбувалося у зв'язку із тим, що продавець та покупець знаходились за однією адресою, а оскільки позивачем до перевірки не були надані будь-які первинні документи, які підтверджують правильність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад 2011 року, визначити подальший рух придбаного товару неможливо.

Суд не погоджується з висновками податкового органу, та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Для відвантаження товару покупець за власний рахунок або власними сила ми здійснює навантаження товару на власний транспорт у зв'язку із недоцільністю мож ливого перевантаження - оскільки мармур є натуральним каменем, який може розколотися у момент перевантаження. У зв'язку із чим, як зазначила позивач в позові, а його представник під час судового розгляду, додатковий персонал тримати недоцільно, в ціну товару такі витрати не включені.

Весь товар був проданий за готівкові кошти, що відображено у касових чеках, про що на момент продажу було пробито касовий чек та своєчасно наданий звіт до податкового органу.

Іншої діяльності у перевіряємий період позивач не здійснювала, отже всі нарахування податку на додану вартість обчислені виключно від продажу каменю, про що свідчать дані звіту про використання РРО та обліку розрахункових операцій, які тотожні даним, які відображені у декларації з податку на додану вартість у розділі податкові зобов'язання.

Відповідно до п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

У відповідності до п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Пунктом 185.1. ст.185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

В силу п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8. статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9. статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

-з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цього товару.

З наданих до суду первинних документів вбачається, що ФОП ОСОБА_3 мала взаємовідносини ТОВ «Фавор Стройгруп», так на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем до матеріалів справи надано відповідні договори та виписані контрагентом видаткові та податкові накладні, копії карток рахунків, виписки з банківських установ.

Відповідач в акті перевірки посилається на те, що позивачем не надано жодних первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, та в запереченнях зазначено, що 26.09.2012 року позивачу направлено засобами поштового зв'язку лист №23482/6/17-2 про надання документів з питань правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по податку на додану вартість за листопад 2011 року. 15.10.2012 року здійснена перевірка з питання встановлення місцезнаходження позивача, за результатами обстеження та опитування свідків (сусідів), встановлено, що позивач за адресою: АДРЕСА_2 не знаходиться, про що складено акт №4262/17-1 від 15.10.2012 року. 22.07.2012 року від податкової міліції був отриманий висновок №1127 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Суд, враховує ту обставину, що як було встановлено в судовому засіданні, позивач фактично припинила свою господарську діяльність на території України та виїхала до Російської Федерації де проживає на теперішній час, а отже не мала змоги надати до перевірки відповідні первинні документи, які містяться в матеріалах справи.

Так, первинні документи позивача, надані до суду, та його контрагентів відповідають вимогам чинного законодавства, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2.Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5.Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Фавор Стройгруп» за листопад 2012 року, здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеним контрагентом. Крім того, докази щодо наявності таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Акт перевірки №5217/17-2/НОМЕР_1 від 27.11.2012 року не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Так, на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій - ТОВ «Фавор Стройгруп» у встановленому порядку було зареєстроване як суб'єкт господарювання та на дату здійснення операцій підприємство було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Необґрунтованими є висновки відповідача про сумніви у дійсності правочинів у зв'язку з відсутністю товаросупроводжувальних документів, що підтверджують транспортування товару. Так, транспортування товару по правочинам між позивачем та ТОВ «Фавор Стройгруп» фактично не відбувалося, оскільки позивач та згаданий контрагент знаходились за однією адресою: м.Дніпропетровськ, АДРЕСА_1. Дані обставини підтверджуються договором оренди від 01.03.2011 р. №162, листом ТОВ «Фавор Стройгруп» від 23.10.2012 року №23 та не заперечуються відповідачем (арк.6 акту).

Крім того, за результатами зустрічної звірки ТОВ «Фавор Стройгруп» документального підтвердження господарських відносин з позивачем за листопад 2011 року, яка проведена відповідачем та оформлена довідкою «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Фавор Стройгруп» документального підтвердження господарських відносин з платником податків ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1 за листопад 2011 року від 24.10.2013 р. №4470/227/20204265, документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із позивачем. Також звіркою встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з позивачем.

З огляду на наявні в справі докази, суд вважає висновки податкового органу в акті перевірки не обґрунтованими, такими, що не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 0000061720, прийняте Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 948,72 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений 26 листопада 2013 року.

Суддя Кучма К.С.