Постанова № 35867981, 03.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року 810/4904/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,

при секретарі судового засідання Погоржевська М.О.,

за участю:

представника позивача -Пльотки П.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Міжгосподарського будівельного об'єднання "Агробуд" до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Міжгосподарське будівельне об'єднання «Агробуд» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними дії співробітників Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області під час винесення податкових повідомлень-рішень № 0000712201 та 0000722201 від 19.04.2013 року та просить визнати ці рішення протиправним та скасувати їх.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснивши суду, що на підставі акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення якими МБО «Агробуд» збільшено суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств та по податку на додану вартість. Позивач не погоджується з висновками перевірки Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень на позов не надав.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 28.03.2013 по 01.04.2013 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Миронівської ОДПІ у Київській області, згідно із ст. 75, 78, 82 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Міжгосподарського будівельного об'єднання «Агробуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, щодо взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Укрземсервіс ЛТД», за результатами якої складено Акт від 03.04.2013 № 129/22-011/03584728.

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем, зокрема, встановлено порушення:

- п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 9 З.У. «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», ст. 202, ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 234, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, є по своїй суті безтоварними, встановлено неправомірність формування валових витрат МБО «Агробуд» та ТОВ «Укрземсервіс ЛТД»;

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 З.У. «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України», ст. 202, ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 234, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг).

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено:

- податкове повідомлення - рішення № 0000722201 від 19.04.2013 р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (робіт, послуг) на суму 70156,00 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0000712201 від 19.04.2013 р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 28070,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали матеріали висновків ГВПМ Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, згідно з якими контрагент позивача ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» має ознаки фіктивного підприємства, оскільки відповідно до пояснень директора ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» ОСОБА_1 основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля продуктами харчування, напоями, тютюновими виробами. На балансі підприємства відсутні транспортні засоби, нерухоме майно.

Проте, суд не може погодитися із правомірністю дій податкового органу щодо нарахування позивачу додаткових податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Факт виконання умов договору може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

Так, судом встановлено, що між ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» та МБО «Агробуд» укладено договори купівлі-продажу від 15.06.2011 року, відповідно до предмету якого ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» поставило МБО «Агробуд» цемент, щебінь, пісок, арматуру, мастику, дріт стальний, трубу профільну.

По вказаній операції - ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» виписало та надало МБО «Агробуд» податкову накладну № 23 від 15.06.2011 року.

На підтвердження виконання договору та реальності здійснення операцій представником позивача надано до суду сам договір, рахунок-фактуру, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.

Судом оглянуто вищеназвані документи та встановлено, що вони оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників, відтиски мокрих печаток та відповідають законодавчим нормам.

На момент поставки вищевказаного товару та складання податкової накладної ТОВ «Укрземсервіс ЛТД» у встановленому законом порядку був зареєстрований платником ПДВ, знаходився на обліку у державних податкових органах та мав свідоцтво платника ПДВ.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Судом досліджено податкові накладні, виписані контрагентом позивача, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають встановленій законодавством формі.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі спірних господарських операцій підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Відповідно до п. 133.1 Податкового кодексу України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, в матеріалах справи наявні договір, податкові накладні, рахунок - фактура, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, які містять відомості про господарські операції позивача з його контрагентом та оформлені належним чином.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним товариством, недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за роботи контрагента на виконання зобов'язань по укладеному договорі.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні вищевказані документи, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який знаходиться в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит та валові витрати.

Крім цього, в судовому засіданні було досліджено факт реалізації товарів та використання у будівництві, придбаних позивачем у ТОВ «Укрземсервіс ЛТД». Всі ці документи містяться в матеріалах справи.

За наведених норм та обставин суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з його контрагентами в перевіряємий період.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок КАС України, не надав жодних доказів в підтвердження обґрунтованості своїх дій, не навів жодних доводів в підтвердження правомірності спірних рішень.

Позивач надав суду всі докази для спростування висновків, викладених у акті перевірки та повністю довів правомірність власної позиції.

За таких обставин, суд, проаналізувавши сукупність зібраних доказів та матеріалів справи, встановивши, що висновки відповідача стосовно завищення позивачем сум податкового кредиту з ПДВ та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, є необґрунтованими, не підтвердженими, та не відповідають фактичним обставинам справи, а податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року № 0000712201 та 0000722201 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій, то тут суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї вимоги з огляду на наступне.

Вимога позивача про визнання незаконними дій співробітників Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Київській області під час винесення податкових повідомлень-рішень задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено порушення відповідачем законодавства під час винесення оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд -

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги Міжгосподарського будівельного об'єднання "Агробуд" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.04.2013 року № 0000712201 та № 0000722201, винесені Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Міжгосподарського будівельного об'єднання "Агробуд" (код ЄДРПОУ 03584728) судовий збір в сумі 983 (дев'ятсот вісімдесят три) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 грудня 2013 р.