Постанова № 35866322, 06.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2013 року № 826/15884/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Смолія І.В., Каракашьяна С.К. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до 1. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві; 2. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної Реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгенівни про визнання протиправним рішення про відмову в державній реєстрації та зобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідачів, в якому просила:

1. Визнати протиправним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 30.07.2013 р. № 4530148 Дурицької М.Є. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

2. Зобов'язати Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою про реєстрацією права власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору довічного утримання та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07.06.2013 року, що набрало законної сили. Проте, відповідач 2 незаконно, на думку позивача, відмовив у реєстрації права власності на квартиру. Позивач вважає таку відмову незаконною та такою, що суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15884/13-а

Представник відповідача 1 надав письмові пояснення, в яких, посилаючись на Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх обтяжень, затверджений наказом МЮ України від 02.04.2013 року № 607/5, просив суд визнати реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві неналежним відповідачем по справі.

Крім того, представник реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві надав письмові пояснення стосовно того, що за результатами проведеної перевірки було встановлено відсутність реєстраційної справи та записів стосовно квартири АДРЕСА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також відсутні відомості про реєстрацію цього об'єкту у електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП КМБТІ, оскільки до лютого 2010 року БТІ здійснювало ведення відповідного реєстру у паперовому вигляді.

Відповідач 2 надав письмові заперечення проти позову, в яких просив в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень Дурицька М.Є. зазначила, що подане позивачем рішення Святошинського районного суду м. Києва відповідно до п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України № 793 від 22.06.2011 р., не документом, що підтверджує виникнення права власності.

Відповідно до положень ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується в порядку письмового провадження на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений Договір довічного утримання, нотаріально засвідчений державним нотаріусом дванадцятої Київської державної нотаріальної контори.

Відповідно до п. 1 цього договору ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_4, що належала ОСОБА_3 на підставі реєстраційного свідоцтва, виданого КМБТІ від 03.02.1993 року.

Вказаний договір був припинений повним виконанням 01.07.2012 року в зв'язку зі смертю особи, що знаходилась на утриманні.

Як пояснила ОСОБА_1, оскільки на час укладання договору довічного утримання реєстрація права власності не вимагалась, вона звернулась до КМБТІ лише в листопаді 2012 року після смерті ОСОБА_3 Проте, в проведенні реєстрації права власності на квартиру їй було відмовлено з тих підстав, що після укладення договору довічного утримання ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на квартиру в КМБТІ, а в подальшому - склала заповіт від 06.03.2007 року на ім'я іншої особи.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.06.2013 року по справі №2/759/1585/13 частково задоволено позов ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на квартиру, а саме: визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 від 06.03.2007 року про розпорядження квартирою АДРЕСА_4, в решті вимог - відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що, не будучи власником, ОСОБА_3 не мала права вчиняти дії щодо розпорядження квартирою та проводити в КМ БТІ реєстрацію права на квартиру, при наявності первинної державної реєстрації цієї квартири. У визнанні за ОСОБА_1 права власності на квартиру суд відмовив, оскільки таке право ніким не оспорюється.

В зв'язку зі змінами, що відбулись в законодавстві, починаючи з січня 2013 року реєстратори бюро технічної інвентаризації втратили повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Такі повноваження були передані реєстраторам органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та нотаріусам.

10.07.2013 року ОСОБА_1 звернулась до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, до якої були додані: квитанції, що підтверджують внесення плати за надання витягу з ДРП та оплату державного мита; копії документів, що посвідчують особу заявника; технічний паспорт; копія свідоцтва про смерть; рішення Святошинського районного суду м. Києва, що набрало законної сили; договір довічного утримання. Заява та додані до неї документи були прийняті державним реєстратором РС ГУЮ у м. Києві, про що свідчить картка прийому заяви № 3832786.

За результатами розгляду заяви 30.07.2012 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицька М.Є. винесла рішення № 45301148 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22.06.2011 № 703.

Відмова державного реєстратора у проведенні реєстрації мотивована тим, що подане рішення Святошинського районного суду м. Києва не є рішенням про визнання права власності на майно, а тому не є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводяться реєстраційні дії.

ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на рішення № 45301148 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, за результатами розгляду якої рішення залишено без змін, а заявнику роз'яснено право на звернення до суду (лист від 07.08.13 № 3137/05-22-13).

Позивач не погоджується з зазначеним вище рішенням № 45301148 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, вважає його незаконним та таким, що порушує його права, як власника.

Вирішуючи дану справу на підставі норм чинного законодавства та наявних матеріалів справи суд виходить з наступного.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМ України від 22.06.2011 р. № 703 (надалі - Порядок № 703), та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Пунктом 2 Порядку № 703 передбачено, що безпосередньо реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус). При цьому, Порядок № 703 визначає випадки, в яких державну реєстрацію здійснює орган державної реєстрації прав, а в яких - нотаріус.

Зокрема, нотаріус проводить державну реєстрацію прав:

- реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчиняється така дія). Норма аналогічного змісту міститься в ч. 2 п. 5 ст. 3 Закону, де визначено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

- у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчинено таку дію).

Орган державної реєстрації прав проводить:

- державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна;

- державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна;

- облік безхазяйного нерухомого майна.

При цьому, згідно вимог п. 7 ст. 3 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті.

Таким чином, законодавством чітко визначено, що нотаріус проводить реєстрацію права під час нотаріальної дії з нерухомим майном, в усіх інших випадках державну реєстрацію здійснює орган державної реєстрації за місцем знаходження майна.

В ст. 19 Закону наведено перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, на підставі яких здійснюється державна реєстрація. Зокрема, відповідно до п. 1 цієї статті такими документами є договори, укладені у порядку, встановленому законом.

В п. 27 Порядку № 703 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зазначений укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Відповідно до ст. 3 Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умови, якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Таким чином, в даному випадку, документом, що підтверджує виникнення у позивача права власності на квартиру є поданий ОСОБА_1 до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві договір довічного утримання, який був укладений відповідно законодавства та був підставою для переходу права власності на нерухоме майно, оскільки реєстрація права власності на час укладання цього договору не вимагалась.

Своїм листом від 14.01.2013 № 07 06 15 13 «Щодо державної реєстрації прав на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно розпочався», Державна реєстраційна служба у зв'язку з численними зверненнями стосовно проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно розпочався, проте відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2013 року, не завершена процедура його оформлення чи реєстрації, довір до держаних реєстраторів наступну інформацію. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб'єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою. В період встановлення нової системи державної реєстрації прав відповідно до Закону така реєстрація буде проводитись на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, видані чи оформлені до 01 січня 2013 року. Проте можуть мати місце випадки, коли після видачі чи оформлення документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») на підставі них не було проведено згідно з вимогами законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а на сьогодні вже відсутні як нормативне врегулювання таких процедур, так і повноваження у відповідних суб'єктів. За таких обставин, коли перехід права власності на нерухоме майно відбувся, проте за результатом такого переходу державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») не проведено, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно. В своєму Інформаційному листі «Про деякі питання, пов'язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 08.02.2013 № 01-06/319/2013 ВГСУ звернув увагу судів на те, що органом державної реєстрації проводиться державна реєстрація прав на нерухоме майно, зокрема: з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (в тому числі на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна, у зв'язку із внесенням до статутного фонду юридичної особи нерухомого майна); на підставі рішень органів влади (включаючи відповідні рішення суду, що набрали законної сили); речових прав, які виникли до 01.01.2013 та не були зареєстровані відповідно до законодавства України, яке діяло на час їх виникнення.

Нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за відсутності державної реєстрації права власності в порядку, що діяв на час його укладення, є підставою для проведення реєстраційною службою територіального управління юстиції державної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 обґрунтовано звернулась за місцем розташування майна до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з заявою про реєстрацію її права власності, оскільки це прямо передбачено законом.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача 1 про те, що відповідно до Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх обтяжень, затвердженого наказом МЮ України від 02.04.2013 року № 607/5, заява ОСОБА_1 підлягала розгляду Державною реєстраційною службою України.

Законом визначено, що Державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, що виконує функції держателя Державного реєстру та забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав. Державна реєстраційна служба здійснює повноваження, передбачені законами України та покладені на неї Президентом України.

Указом Президента України від 06.04.2011 № 401/2011 затверджене Положення про Державну реєстраційну службу України, в п.п. 10 п. 4 якого передбачено, що Укрдержреєстр відповідно до покладених на нього завдань може, в тому числі, здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Водночас, ані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані іншими Законами України не визначено в яких випадках Державна реєстраційна служба здійснює реєстрацію речових прав та яких саме прав. Натомість, згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 703 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, коли державна реєстрація здійснюється нотаріусом. .

Крім того, в наказі МЮ України від 02.04.2013 року № 607/5, яким затверджений Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх обтяжень, чітко визначені підстави за яких державна реєстрація прав проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до № 703. Зокрема, такою підставою є подання заяви про проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, що виникають на підставі рішення суду.

Проте, подане ОСОБА_1 разом з заявою рішення Святошинського районного суду м. Києва не є правовстановлюючим документом, з яким пов'язано виникнення права власності, що відповідачами не заперечується. В даному випадку, речове право, що підлягає реєстрації, виникло у ОСОБА_1 на підставі іншого документу - нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 15.12.1994 року.

За таких обставин, у реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві були відсутні підстави для передання заяви та доданих до неї документів на розгляд Державній реєстраційній службі України, а у державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України були відсутні повноваження для розгляду заяви ОСОБА_1

В свою чергу, відповідно до ч 2 ст. 19 Конституції України орган влади та його посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання протиправним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Дурицької М.Є. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Водночас, у суду відсутні достатні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУЮ у м. Києві провести за нею державну реєстрацію права власності на квартиру, про що свідчить наступне.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В свою чергу, відповідно до п.п. 4, 5-1 ст. 24 Закону у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2 - 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно з п. 24 Порядку № 703 Орган державної реєстрації прав у день прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав. Згідно картки прийому заяви № 3832786 ОСОБА_1 були повернуті подані нею документи згідно переліку. В свою чергу, за відсутності повного пакету необхідних документів, державний реєстратор не може провести державну реєстрацію права власності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після укладання договору довічного утримання право власності на квартиру на підставі відповідного рішення КМ БТІ було зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_3 В свою чергу, державний реєстратор не вирішує спір про право, не надає оцінки підставам виникнення речових прав на нерухоме майно, а лише проводить державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, які підтверджені відповідними правовстановлюючими документами.

Враховуючи існуючі суперечності між заявленим та зареєстрованим правом на квартиру, а також те, що запис про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 в реєстр не внесено, проведення реєстрації права власності за позивачем є неможливим без попереднього скасування в установленому порядку рішення про державну реєстрацію прав.

Статтею 26 Закону визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, оскільки спору про право на квартиру не існує (доказів протилежного не надано), позивачу, на думку суду, необхідно скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3, наявність яких перешкоджає проведенню реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1, як власником.

Суд також звертає увагу позивача на ту обставину, що прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обмежень є дискреційним повноваженням органів реєстрації. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень.

Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, не у забезпеченні ефективності державного управління. Тому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не може втручатись у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні справи суд керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку, про можливість часткового задоволення позову.

Згідно ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 30.07.2013 р. № 4530148 Дурицької М.Є. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь ОСОБА_1 (громадянки Росії, реєстраційний номер облікової картки платника податків з державного реєстру фізичних осіб-платника податків НОМЕР_1, тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2, видана ВІУРФО Святошинскього РУ ГУ МВС України в м. Києві, 13.02.2007, адреса реєстрації: АДРЕСА_4) судові витрати в сумі 17 (сімнадцять)грн. 21коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної реєстраційної служби України (код ЄДРПОУ 37508344 адреса: 02002, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ МАРИНИ РАСКОВОЇ, будинок 15).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя П.О. Григорович

Судді: І.В. Смолій

С.К. Каракашьян

.