Рішення № 35865576, 03.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17258/13 03.12.13

За позовом Фізичної особи-підприємця Симоненко Сергія Юрійовича

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Здорово»

Про стягнення 146 001,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Матяш Т.В. представник за довіреністю № б/н від 01.07.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Симоненко Сергія Юрійовича (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Здорово» (далі - відповідач) про стягнення 119 887,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язання зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 1/003/12-10 від 01.12.10., що зумовило нарахування штрафу та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.13. порушено провадження у справі № 910/17258/13 та призначено її до розгляду на 26.09.13.

26.09.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.13., в зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі та з огляду на подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.10.13.

В судовому засіданні 15.10.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Здорово» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Крім того, відповідач просить суд зобов'язати позивача надати суду інформацію по видам діяльності за КВЕД.

Вказане клопотання нічим не обґрунтоване та не вмотивоване, а тому задоволенню не підлягає як безпідставне та необґрунтоване.

При цьому судом враховано, що права сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не звертався до позивача з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.13., в зв'язку з невиконанням сторонами вимог попередніх ухвал суду в даній справі та з огляду на неявку в судове засідання представника позивача, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 24.10.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/17258/13 призначено до розгляду на 26.11.13.

16.10.13. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Фізична особа-підприємець Симоненко Сергій Юрійович просить суд стягнути з відповідача на свою користь 146 001,00 грн.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судовому засіданні 26.11.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 03.12.13.

02.12.13. представником відповідача подано клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 03.1213. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 03.12.13. проти поданих відповідачем 02.12.13. клопотань заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 03.12.13. клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано відсутністю в матеріалах справи рахунків на сплату орендної плати та необхідністю встановлення розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Суд не вбачає потреби у спеціальних знаннях для встановлення факту наявності заборгованості та її розміру за спірним Договором, клопотання не є обґрунтованим, а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються на припущеннях.

Стосовно клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.

Подане Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Здорово» клопотання обґрунтовано тим, що повноважний представник відповідача перебуває у відрядженні.

Приписами ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Судом береться до уваги те, що відповідач як юридична особа не позбавлений права направити в судове засідання іншого повноважного представника, видавши йому довіреність.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 03.12.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/17258/13.

В судовому засіданні 03.12.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.10. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір № 1/003/12-10 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець зобов'язався передати Орендарю в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 70,3 кв.м, розташовані на дев'ятому поверсі нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 172, офіс 920 та офіс 919 відповідно (далі - Об'єкт оренди), а Орендар зобов'язується прийняти Об'єкт оренди, своєчасно сплачувати плату за оренду та після припинення цього Договору повернути Об'єкт оренди Орендодавцю відповідно до умов Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 3.1 Договору (з врахуванням додаткової угоди № 3 від 06.12.11. та додаткової угоди № 4 від 06.12.12.) до 31.12.13. Даний Договір може бути пролонгований лише за взаємною згодою Сторін, на умовах, що буду визначені Сторонами на момент підписання угоди про пролонгацію (нового договору оренди) (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, передача Об'єкта оренди в оренду за цим Договором та повернення Орендодавцю Об'єкта оренди здійснюється за Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, в якому зазначається технічний стан Об'єкта оренди, усі недоліки, що були виявлені Сторонами під час передачі Об'єкта оренди, перелік обладнання, інвентар та інше майно, що передається разом з Об'єктом оренди.

Згідно з п. 2.1 Договору, Об'єкт оренди вважається переданим в оренду за цим Договором Орендарю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін відповідного Акта приймання-передачі.

На виконання умов Договору сторонами було підписано та скріплено печатками сторін акт від 01.12.10. приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду.

За користування Об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату. Загальна сума орендної плати на місяць становить 23 740,00 грн. без ПДВ (п. 6.1 Договору з врахуванням додаткової угоди № 4 від 06.12.12.).

Приписами п. 6.2 Договору сторонами погоджено, що Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату за час фактичного користування Об'єктом оренди.

Відповідно до п. п. 6.3, 6.4 Договору, орендна плата за перший місяць оренди перераховується Орендодавцю на його поточний рахунок, вказаний в Договорі, до 31.12.10., після підписання сторонами Акту приймання - передачі Об'єкту оренди. Орендна плата за останній місяць оренди перераховується Орендодавцю авансовим платежем на його поточний рахунок, вказаний в Договорі, до 15.02.11. Орендна плата за наступні місяці оренди сплачується Орендарем щомісячно до 10 (десятого) числа місяця, за який здійснюється оплата. Якщо день сплати орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до чинного законодавства України, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату в перший робочий день, що слідує за вихідним, святковим або іншим неробочим днем.

Сторонами в п. 6.5 та п. 6.6 Договору погоджено, що не входять до орендної плати і відшкодовуються (компенсується) Орендарем окремо вартість комунальних послуг, тобто: вартість спожитої електроенергії, води, опалювання і тощо, вартість витрат по обслуговуванню Об'єкта оренди. Відшкодування вартості комунальних послуг здійснюється Орендарем шляхом оплати рахунків, які надходитимуть на адресу Об'єкта оренди. Сторони можуть погодити інший порядок відшкодування таких платежів. Не входять до орендної плати і відшкодовуються Орендарем окремо вартість користування послугами Інтернет-зв'язку, міських, міжміських та міжнародних телефонних переговорів на підставі рахунків Орендодавця, які надаються разом з даними телефонних операторів про фактично надані послуги та їх вартість. Відшкодування вартості телефонних переговорів здійснюється Орендарем в строки сплати орендної плати, що зазначені в п. 6.3 Договору шляхом оплати рахунків, які надходитимуть на адресу Об'єкта оренди. Сторони можуть погодити інший порядок відшкодування таких платежів.

Суд критично розцінює доводи відповідача, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву, щодо відсутності в матеріалах справи рахунків на сплату орендної плати за Договором, як на підставу відмови в позові, з огляду на наступне.

Приписами п. 6.7 Договору встановлено, що Орендар сплачує орендну плату на підставі письмових рахунків, що надаються Орендодавцем. Якщо до настання терміну сплати орендної плати відповідний рахунок не буде одержаний Орендарем, Орендар повинен звернутися до Орендодавця з метою одержання рахунку до настання терміну оплати. В разі, якщо Орендодавець не надасть рахунку, Орендар зобов'язаний здійснити оплату орендної плати на підставі Договору у встановлені терміни самостійно.

Отже, надання вказаних рахунків позивачем не є обов'язковою умовою та не впливає на обов'язок сплати відповідачем орендної плати. Крім того, доказів звернення Орендаря до Орендодавця з метою одержання рахунків до настання терміну оплати матеріали справи не містять. Зворотнього відповідачем не доведено.

Посилання відповідача на факт зміни 04.09.13. керівництва Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Здорово» та надання попереднім керівництвом інформації про відсутність заборгованості, не приймається судом, оскільки не є підставою для звільнення від відповідальності та від обов'язку доказування.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті передбачених Договором орендних платежів за березень, квітень, травень 2013 року в розмірі 71 220,00 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що відповідач доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, що за спірний період (березень, квітень, травень 2013 року) відповідач мав сплатити позивачу 71 220,00 грн. орендної плати.

При цьому, 30.04.13. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату наявної за Договором заборгованості. Жодної відповіді Орендаря на вказану вимогу матеріали справи не містять.

Пунктом 7.1.2 Договору встановлено обов'язок Орендаря своєчасно й у повному обсязі вносити сплату за оренду в порядку, передбаченому Договором.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що ним в порушення покладеного законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за період з березня по травень 2013 року включно в розмірі 71 220,00 грн. за користування Об'єктом оренди не виконано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за Договором, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, становить 71 220,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач просить суд на підставі п. 8.2 Договору стягнути з відповідача на свою користь 71 220,00 грн. штрафу.

Згідно з п. 8.2 Договору, у разі прострочення сплати платежів за оренду більше ніж на п'ятнадцять календарних днів Орендар зобов'язується сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми прострочення зобов'язання за кожні наступні п'ять робочих днів, які триватиме таке прострочення.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір становить 71 220,00 грн , як те вірно розраховано позивачем. При цьому, відповідачем не оспорено розрахунок штрафу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 561,00 грн. Вказану вимогу обґрунтовано домовленістю сторін Договору про те, що відповідач додатково сплачує позивачу 5% вартості орендних платежів в розмірі 1 187,00 грн. Проте, жодного нормативного правового обґрунтування вказана вимога не має, як і не містить посилання на відповідний пункт Договору чи певну письмову угоду сторін, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Здорово» (03150, м. Київ, вул. Горького, б. 172, офіс 620; ідентифікаційний код 33637321) на користь Фізичної особи-підприємця Симоненко Сергія Юрійовича (02094, м. Київ, вул. Пожарського, б. 10/15, кв. 49; ідентифікаційний номер 2974820411) 71 220 (сімдесят одну тисячу двісті двадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 71 220 (сімдесят одну тисячу двісті двадцять) грн. 00 коп. - штрафу, 2 848 (дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.13.

Суддя Т.М. Ващенко