Постанова № 35862772, 02.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2013 р. Справа №805/15804/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Лазарєва В.В.,

за участю секретаря судового засідання Кан О.А.

представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника третьої особи Рябошапки О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відкрите акціонерне товариство Банк «БІГ Енергія» про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із адміністративним позовом до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі - ВДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відкрите акціонерне товариство Банк «БІГ Енергія» про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй, за рішенням суду, на праві власності належать 1/2 частка майна, а саме транспортних засобів, на які накладено арешт постановами відповідача від 24.10.2013 року ВП № 40378328 та № 40378391. Вказаними постановами було порушено право, яке передбачене ст. 41 Конституції України. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо накладання арешту на вищевказані транспортні засоби, зобов'язати відповідача скасувати оскаржувані постанови, а також просить суд визнати вказані постанови про арешт рухомого майна незаконними та скасувати їх.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Просила розглядати справу без її участі.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали заперечення на позовну заяву в яких зазначили, що при винесені оскаржуваних постанов відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а отже оскаржувані постанови повністю відповідають вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини. Відтак підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні.

Представник третьої особи заперечувала проти задоволення позову зазначивши, що відповідні транспортні засоби є предметом договору застави та направлені на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед банком. Отже, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

11 вересня 2006 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 23/02-09-2006-Ф.

Задля забезпечення своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором № 23/02-09-2006-Ф, між відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_5 укладено договори застави № 23/01-09-2006-3 від 11 вересня 2006 року та № 23/01-03-2008-3 від 17 березня 2008 року. У відповідності до умов вказаних договорів ОСОБА_5 передав у заставу ВАТ Банк «БІГ Енергія» наступне майно:

1) вантажний сідловий тягач марки RENAULT MAGNUM, 2000 року випуску, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1;

2) напівпричіп бортовий тентований, марки SREM FRUEHAUF, 1995 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_5, реєстраційний номер НОМЕР_3;

3) вантажний сідловий тягач RENAULT MAGNUM АЕ430, 1999 року випуску, номер писі НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_2;

4) напівпричіп бортовий тентований DESOT ЗОРН, 2001 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_8.

04 листопада 2011 року приватним нотаріусом вчинено виконавчі написи за № 1750 та № 1751 про звернення стягнення на вищевказане майно.

У жовтні 2013 року ВАТ Банк «БІГ Енергія» звернулося до ВДВС із заявами про відкриття виконавчого провадження за вищевказаними виконавчими написами, банк також просив відповідача одночасно із відкриття виконавчого провадження накласти арешт на заставне майно.

24 жовтня 2013 року державним виконавцем ВДВС були відкриті виконавчі провадження № 40378328 з примусового виконання виконавчого напису № 1751 від 04.11.2011р. та № 40378391 з примусового виконання виконавчого напису № 1750 від 04.11.2011р., про що винесені відповідні постанови.

Також, 24 жовтня 2013 року державним виконавцем ВДВС винесено постанови у виконавчих провадженнях № 40378391 та № 40378328 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на вищевказані транспортні засоби.

Позивач оскаржує такі дії та рішення відповідача щодо арешту майна, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 19 листопада 2010 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частку майна, належного ОСОБА_5, а саме: 1) вантажного сідлового тягача RENO Magnum, 2000 року випуску, д/н НОМЕР_1; 2) напівпричепу бортового тентованого SREM FRUEHAUF, 1995 року випуску, д/н НОМЕР_3; 3) вантажного сідлового тягача RENO Magnum, 1999 року випуску, д/н НОМЕР_2; 4) напівпричепу бортового тентованого DESORT 30PH, 2001 року випуску, д/н НОМЕР_8.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512) та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону № 606, п. 2.1. розділу ІІ Інструкції державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії направлені примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону № 606 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 57 Закону № 606 для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 52 Закону № 606).

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.1 ст.73 Сімейного кодексу України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Особливості звернення стягнення на заставлене майно, визначено статтею 54 Закону № 606.

Так, цієї статтею передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про заставу» в редакції, що діяла на час укладення договору застави та вчинення нотаріального напису застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про заставу» встановлено, що майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про заставу» встановлено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» в редакції, що діяла на час укладення договору застави та вчинення нотаріального напису, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч.1-2 ст.57 Закону № 606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Як вже було зазначено вище між ВАТ Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_5 було укладено договори застави № 23/01-09-2006-3 від 11 вересня 2006 року та № 23/01-03-2008-3 від 17 березня 2008 року. Згідно яких у заставу передано вищевказані транспортні засоби.

Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 19.11.2010р. у справі № 2-10497/10 судом встановлено факт того, що вищевказане майно (транспортні засоби) є об'єктом спільної сумісної власності. Тобто, на час укладання договору застави таке майно було спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція).

Згідно з ч.2 п. 283 Інструкції, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.

За змістом ч. 2 п. 284 Інструкції та ст. 87 Закону України «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» цей Закон є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, що діяла на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Пунктом 5 частини 1 ст. 26 вказаного Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, ВАТ Банк «БІГ Енергія» звернулося до приватного нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису на рухоме майно, яке перебувало в заставі на підставі відповідних договорів застави.

З матеріалів справи вбачається, що накладення арешту на транспортні засоби, державним виконавцем було здійснено на виконання виконавчих написів нотаріуса №№ 1750 та 1751 про звернення стягнення безпосередньо на вищевказане майно, що перебуває у заставі ВАТ Банк «БІГ Енергія».

Також суд, вважає необхідним зазначити, що перехід права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи не відбувався, оскільки судовим рішенням, на який посилається позивач, було визначено лише частки в майні подружжя.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що визнання за позивачем права власності на 1/2 частку вищевказаного рухомого майна не виключає відповідне майно із застави. Тобто, таке майно у відповідності із договором залишається предметом застави для забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, у відповідності до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищенаведене, а також те, що договори застави та відповідні виконавчі написи не скасовані та є чинними, суд вважає дії та рішення ВДВС щодо накладання арешту на спірне рухоме майно, яке є предметом застави, такими, що прийняті (вчинені) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 112, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відкрите акціонерне товариство «Банк «Біг Енергія» про визнання дій незаконними, скасування постанов про арешт майна, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступну та резолютивну частини 02 грудня 2013 року.

Постанова виготовлена у повному обсязі 06 грудня 2013 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лазарєв В.В.