Рішення № 35862685, 26.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2013 р. Справа № 911/3617/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Продтовари",

19700, Черкаська обл., м. Золотоноша, вул. Обухова, 48

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс",

08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б.Хмельницького, 51, офіс 1

про стягнення 10 322,52 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Продтовари" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (далі - відповідач) про стягнення 10 822,52 грн., з яких: 10 590,73 грн. - основний борг, 188,74 грн. - 3% річних, 31,46 грн. - пеня та 11,59 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань зі здійснення розрахунку за товар, що поставлений позивачем.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.10.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21144 від 07.10.2013) позивачем подано документи на вимогу ухвали суду від 19.09.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21437 від 10.10.2013) відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 10.10.2013 оголошувалась перерва на 24.10.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 22187 від 23.10.2013) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечений повністю, з підстав, що викладені у відзиві.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 22257 від 24.10.2013) позивачем подано клопотання про зміну ціни позову, в якому, по суті, заявлено про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку зі сплатою відповідачем, після порушення провадження у справі ухвалою від 19.09.2013, частини основного боргу на суму 500,00 грн. та заявлено остаточні позовні вимоги у розмірі 10 322,52 грн., що складаються з: 9 499,69 грн. основного боргу, 188,74 грн. 3% річних, 31,46 грн. пені та 11,59 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову - 10 322,52 грн., з яких: 9 499,69 грн. - основний борг, 188,74 грн. - 3% річних, 31,46 грн. - пеня та 11,59 грн. - інфляційні втрати, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням абзацу 2 пункту 7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення".

У судовому засіданні 24.10.2013 оголошувалась перерва на 07.11.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 23172 від 07.11.2013) позивачем подано пояснення на відзив до позовної заяви.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 23173 від 07.11.2013) відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 07.11.2013 представник відповідача не з'явився, розгляд справи відкладено на 14.11.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 23682 від 14.11.2013) відповідачем подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, залучення до матеріалів справи доказів, відмову у задоволенні позову та покладення судових витрат на позивача.

У судовому засіданні 14.11.2013 оголошувалась перерва на 26.11.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2013 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 24470 від 26.11.2013) відповідачем подано відзив (уточнення) на позовну заяву, в якому позов заперечений повністю, з підстав, що викладені у відзиві.

У судове засідання 26.11.2013 представники сторін не з'явились, хоча належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.11.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Публічним акціонерним товариством "Продтовари" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки від 01.01.2013 № 02/13 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у пункті 1.2. Договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, прийняти та оплатити визначений товар (пункт 1.1. Договору).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі на підставі акту звірки, згідно поданих накладних. Акт звірки оформляється по закінченню кожного місяця і підписується сторонами. Оплата здійснюється не пізніше 10 банківських днів з дня отримання товару покупцем (пункт 4.4. Договору).

Договір діє з моменту підписання сторонами - до 31.12.2013 (пункт 7.2. Договору).

На підтвердження здійснення поставок товару за Договором відповідачу, позивачем надано в матеріали справи видаткові накладні (Т. 1, а.с. №№ 56-74).

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних на поставку, що виписані позивачем на господарські операції за Договором, які скріплені печаткою позивача та розрахунками коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, що містять підписи уповноважених осіб та відбитки печаток сторін (Т. 1, а.с. №№ 117-121).

Разом з тим, до матеріалів справи залучено копії накладних на повернення товару (Т. 1, а.с. №№ 75-78), що складені уповноваженим представником відповідача та скріплені відбитками печаток сторін, що відповідачем не заперечується.

На виконання умов пункту 4.4. Договору, сторонами, за видатковими накладними, які зазначені вище, у двосторонньому порядку складено Акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.02.2013, який підписано представниками обох сторін, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем складає 13 590,73 грн. (оригінал в матеріалах справи).

Підписи представників обох сторін на вказаному акті звірки скріплені відбитками їх печаток, що оцінюється судом як підтвердження юридичними особами - позивачем та відповідачем, відомостей, що в ньому зазначені щодо здійснення господарських операцій з поставок товару та наявності заборгованості з його оплати.

Як зазначається позивачем та підтверджується матеріалами справи, після поставки товару відповідач здійснив часткову оплату вартості товару у розмірі 3 591,04 грн., що підтверджується банківською довідкою від 30.09.2013 № 150 (копія у матеріалах справи).

Позивачем направлено на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за Договором у сумі 13 590,73 грн. Доказів відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не оплатив вартість прийнятого товару на суму 10 590,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Через канцелярію господарського суду Київської області

(вх. № 22257 від 24.10.2013) позивачем подано клопотання про зміну ціни позову, в якому, по суті, заявлено про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку зі сплатою відповідачем, після порушення провадження у справі ухвалою від 19.09.2013, частини основного боргу на суму 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.10.2013 № 3288, та заявлено остаточні позовні вимоги у розмірі 10 322,52 грн., що складаються з: 9 499,69 грн. основного боргу, 188,74 грн. 3% річних, 31,46 грн. пені та 11,59 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову - 10 322,52 грн., з яких: 9 499,69 грн. - основний борг, 188,74 грн. - 3% річних, 31,46 грн. - пеня та 11,59 грн. - інфляційні втрати, виходячи з якої і вирішується спір.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів, з огляду на те, що вони підписані уповноваженими на те особами, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

Відповідачем позовні вимоги заперечені повністю.

Суть заперечень відповідача полягає у тому, що спірний Договір не зареєстрований у реєстрі товариства відповідача та підпис на Договорі не належить уповноваженій на це особі - директору Аврамичу Б.А. та завірений не основною печаткою товариства відповідача, а печаткою для податкових накладних.

Разом з тим, відповідачем заперечений акт звірки взаєморозрахунків, оскільки він підписаний від імені відповідача не уповноваженою особою - бухгалтером (касиром) Кравченко О.П., а також зазначено, що акт звірки, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є визнанням боргу боржником, а лише фіксує факт наявності боргу, тому посилання позивача на нього, як на доказ поставки товару та як на умову оплати за поставлений товар є необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, заперечуючи проти позовних вимог, з посиланням на певні обставини, згідно з нормами статей 43, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має довести наявність цих обставин.

Вищевказані заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Докази, що надані відповідачем до матеріалів судової справи, не містять підтверджень існування обмежень повноважень генерального директора товариства Аврамича Б.А. на підписання такого роду договорів.

Частина 1 статті 241 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Матеріали справи містять докази часткової сплати відповідачем суми боргу, що не заперечується відповідачем та оцінюється судом як схвалення Договору відповідачем.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, керівником товариства відповідача на момент підписання Договору був Аврамич Б.А., вказаний факт сторонами не заперечувався.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-IV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Суд звертає увагу, що частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-IV, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На момент розгляду справи, реєстраційні, господарсько-правові або фінансово-облікові документи в судовому порядку недійсними не визнані. Факт підписання таких документів не уповноваженою особою в судовому порядку не встановлений, що свідчить про їх дійсність та юридичну значимість.

Таким чином, через встановлений факт проведення державної реєстрації відповідача, суд приходить до висновку, що Договір належним чином оформлений та підписаний уповноваженими особами сторін. Відповідачем не надано доказів скасування державної реєстрації відповідача та доказів, що Договір підписано не уповноваженою особою відповідача. Позивачем надано суду оригінал спірного Договору з підписами уповноважених на те осіб та печатками підприємств. Факт відсутності, який також не доведений та не підтверджений відповідачем, у реєстрі відповідача зареєстрованого спірного Договору, не дає суду підстав вважати, що даний договір є недійсним.

Крім того, Аврамичем Б.А., який на момент укладання Договору був генеральним директором відповідача, не надано суду своїх заперечень щодо підробки його підпису на спірному Договорі.

Дослідивши спірний Договір, господарським судом встановлено, що сторони в момент вчинення правочину дотримали всіх необхідних вимог чинного законодавства України та дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу: сторони домовилися щодо предмету договору, ціни, кількості товару, умов та строків поставки товару та порядку його оплати, своїх обов'язків, відповідальності сторін, вирішення спорів, строку дії договору, порядку його розірвання та інших умов. Договір, при цьому, відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками обох сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання.

Щодо неналежності печатки на Договорі, яка, як зазначає відповідач, призначена лише для податкових накладних, то господарський суд виходить із того, що стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює форму договору, підписання правочину у момент його вчинення уповноваженими на те особами та скріплення їх підписів печатками, ні законом, ні актами цивільного законодавства не встановлено заборони на використання печатки «для податкових накладних» для посвідчення юридичними особами підписів своїх представників на примірниках господарських договорів. Також, заперечення відповідача щодо належності спірної печатки спростовуються визнанням ним же факту наявності у відповідача цієї печатки на підприємстві.

Стосовно ж підписання акту звірки взаєморозрахунків не уповноваженою на те особою відповідача - бухгалтером (касиром) Кравченко О.П., що відповідач підтверджує посадовою інструкцією вказаної особи, суд зазначає наступне.

Підпис сторони (сторін) на документі підтверджує лише його форму, в якій його вчинено, а, відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами (в даному разі, підтвердження боргу та настання обов'язку зі сплати коштів) підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Керівники підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України, у разі потреби могли своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників.

Враховуючи вищевикладене, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання та законність користування печаткою товариства відповідача покладається на головного бухгалтера підприємства, про що зазначено в наказі від 01.04.2012 № 26 (копія в матеріалах справи).

Отже, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на будь-якому документі вважається поставленою з відома її керівника.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Будь-яких доказів в підтвердження втрати печатки на момент підписання спірного акту звірки, звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою, відповідачем не надано. Також відповідачем не надано обвинувального вироку суду, який би вказував на те, що особу притягнуто до відповідальності за незаконне використання печатки відповідача та підписання документів.

З огляду на наведене, суд оцінює критично та не приймає до уваги доводи відповідача про те, що спірний акт звірки взаєморозрахунків не погоджений відповідачем, оскільки підпис Кравченко О.П. скріплено печаткою товариства відповідача, що ним і не заперечується.

На підставі зазначених обставин, суд вважає безпідставними твердження відповідача про неналежність та не допустимість як доказу, акту звірки взаєморозрахунків, оскільки підпис представника відповідача скріплено відбитком печатки товариства, за законність використання якої відповідач несе відповідальність, незалежно від того, для чого вона призначена.

Твердження відповідача, на підтвердження яких ним надано судову практику, стосовно того, що акт звірки не є первинним документом та посилання на нього як на доказ отримання товару є неможливим, суд оцінює як безпідставні та необґрунтовані, оскільки, умовами пункту 4.4. Договору чітко передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі на підставі акту звірки, згідно поданих накладних. Акт звірки оформляється по закінченню кожного місяця і підписується сторонами.

Тобто, сторонами, на підставі пункту 4.4. Договору та відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, чітко встановлено умови та підстави розрахунку за поставлений товар, які визначені і погоджені ними та які є обов'язковими відповідно до Договору та актів цивільного законодавства. Разом з тим, суд звертає увагу, що підписання акту звірки взаєморозрахунків та його складання, безпосередньо пов'язане з поданими накладними, за якими відповідач отримував товар.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що оплата за Договором має здійснюватись безпосередньо на підставі підписаного та скріпленого печатками сторін акту звірки, що визначено умовами, які передбачили сторони у Договорі.

Як вказувалось вище, відповідач стверджував, що Договір та акт звірки взаєморозрахунків підписані неналежними особами та взагалі заперечував існування оригіналів вказаних документів.

За таких обставин, судом витребувано у позивача та долучено до матеріалів справи оригінали Договору та акту звірки взаєморозрахунків.

Як встановлено при огляді вказаних документів, підписи і на Договорі, і на акті звірки взаєморозрахунків засвідчені фірмовою печаткою товариства відповідача, що не заперечувалось представником відповідача, тому суд визнав вказані докази допустимими та належними.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладеного, заперечення відповідача проти позову не доведені належними засобами доказування та не приймаються судом до уваги.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, досліджені судом, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 9 499,69 грн. основної заборгованості є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Преамбула Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

У зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вищезазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судом перевірено правильність нарахування пені у розмірі 31,46 грн. і 3% річних у розмірі 188,74 грн. та встановлено, що здійснений позивачем розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно інфляційних втрат, що заявлені до стягнення в розмірі 11,59 грн., судом враховане наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період, що визначений позивачем, з 01.03.2013 по 20.08.2013, та встановлено, що у зв'язку з тим, що у вказаному періоді мали місце періоди дефляції, які не враховані позивачем, розрахунок позивача невірний, а позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11,59 грн. не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

За результатами аналізу вищезазначених норм чинного законодавства та всебічного розгляду матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9 499,69 грн. основної заборгованості, 31,46 грн. пені та 188,74 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11,59 грн. задоволенню не підлягає.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б.Хмельницького, 51, офіс 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20575027) на користь Публічного акціонерного товариства "Продтовари" (19700, Черкаська обл., м. Золотоноша, вул. Обухова, 48, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00380735) 9 499 (дев'ять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 69 коп. основної заборгованості, 31 (тридцять одна) грн. 46 коп. пені, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 74 коп. 3% річних та 1 718 (одна тисяча сімсот вісімнадцять) грн. 65 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 02.12.2013.

Суддя С.О. Саванчук