Рішення № 35860857, 03.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10500/13 03.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотеп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСС Прес»

про стягнення 47 854, 10 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Літвінова М.Є.

Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екотеп» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСС Прес» (далі - відповідач) про стягнення 77 854, 10 грн., в тому числі 57 148, 15 грн. основного боргу, 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у формі 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки на умовах товарного кредиту позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10500/13, розгляд справи призначено на 09.07.2013 р.

04.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 46 148, 15 грн. основного боргу, 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, а також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Заява мотивована тим, що відповідачем було частково погашено суму боргу, яка була первісно заявлена до стягнення, а саме: 2 000, 00 грн. відповідач перерахував позивачу 28.05.2012 р., 2 000, 00 грн. - 31.05.2013 р., 1 000, 00 грн. - 04.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 10.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 12.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 17.06.2013 р., всього - 11 000, 00 грн.

08.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що бухгалтер підприємства, який може надати суду весь необхідний перелік документів на підтвердження виконання більшої частини зобов'язань за Договором, перебуває на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін, відкладено на 30.07.2013 р.

29.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 34 148, 15 грн. основного боргу, 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, а також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Заява мотивована тим, що відповідачем додатково погашено основний борг, а саме: 2 000, 00 грн. відповідач перерахував позивачу 28.05.2012 р., 2 000, 00 грн. - 31.05.2013 р., 1 000, 00 грн. - 04.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 10.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 12.06.2013 р., 2 000, 00 грн. - 17.06.2013 р., 2000, 00 грн. - 18.06.2013 р., 1 000, 00 грн. - 27.06.2013 р., 1 000, 00 грн. - 01.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 02.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 03.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 04.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 09.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 10.07.2013 р., 1 500, 00 грн. - 11.07.2013 р., 1 500, 00 грн. - 12.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 16 07.2013 р. та 1 000, 00 грн. 19.07.2013 р., у зв'язку з чим борг станом на 22.07.2013 р. складає 34 148, 15 грн.

Також, 29.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

30.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли повторно заява про зміну розміру позовних вимог, зміст якого відповідає поданій 29.07.2013 р. заяві, та клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Від відповідача 30.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити в судове засідання свого повноважного представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 910/10500/13.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. справу № 910/10500/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Літвінова М.Є., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 910/10500/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 15.08.2013 р.

14.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 27 148, 15 грн. основного боргу, 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, а також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Заява мотивована тим, що відповідачем додатково погашено основний борг, а саме: 1 000, 00 грн. відповідач перерахував позивачу 23.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 25.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 26.07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 29 07.2013 р., 1 000, 00 грн. - 02.08.2013 р., 1 000, 00 грн. - 05.08.2013 р., 1 000, 00 грн. - 07 08.2013 р.

Разом з вказаною заявою позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

15.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що основний борг наразі складає 20 147, 91 грн., який він визнає. При цьому, в задоволенні вимог про відшкодування витрат на опалу послуг адвоката просить відмовити, вказуючи на те, що позивачем не надано доказів укладення договору з адвокатом та понесення відповідних витрат шляхом сплати відповідної суми грошових коштів.

У судовому засіданні 15.08.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача від 14.08.2013 р. про зміну розміру позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2013 р. розгляд справи відкладено на 04.09.2013 р. При цьому, зобов'язано позивача надати суду належним чином завірену копію платіжного доручення на підтвердження оплати послуг адвоката за Договором № 7 від 04.04.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2013 р. на підставі заявленого представником відповідача клопотання було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.10.2013 р. Позивача повторно зобов'язано позивача надати суду належним чином завірену копію платіжного доручення на підтвердження оплати послуг адвоката за Договором № 7 від 04.04.2013 р.

06.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 11 148, 15 грн. основного боргу, 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, а також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Заява мотивована тим, що відповідачем додатково погашено основний борг перед позивачем.

Разом з вказаною заявою позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

27.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом. При цьому, оскільки спір виник з вини відповідача, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача та стягнути з нього також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Заява мотивована тим, що відповідачем станом на 24.09.2013 р. повністю погашено основний борг перед позивачем.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 15.10.2013 р., у зв'язку з перебуванням Головуючої судді Ломаки В.С. у відрядженні, справу № 910/10500/13 було передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя Босий В.П., судді Літвінова М.Є., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2013 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/10500/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р. Позивача втретє зобов'язано надати суду належним чином завірену копію платіжного доручення на підтвердження оплати послуг адвоката за Договором № 7 від 04.04.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. справу № 910/10500/13 передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Літвінова М.Є., Пригунова А.Б., у зв'язку з поверненням судді Ломаки В.С. з відрядження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/10500/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р. Позивача в черговий раз зобов'язано надати суду належним чином завірену копію платіжного доручення на підтвердження оплати послуг адвоката за Договором № 7 від 04.04.2013 р.

12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла повторно заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом. При цьому, оскільки спір виник з вини відповідача, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача та стягнути з нього також 1 720, 50 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката.

Разом з вказаною заявою позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача, а також примірник Платіжного доручення № 7293 від 22.07.2013 р. на суму 5 000, 00 грн. про сплату на користь ФОП Шишка Олега Мар'яновича (код 3033220179) 5 000, 00 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок № 26004000009338 в ПАТ «Фольксбанк», МФО 325213, з призначенням платежу: «За надання адвокатських послуг зг. П. 4.1. Договору № 7 від 04.04.13 р. (по дебітору ТОВ АСС Прес)», яке не містить відмітки банку у формі штампу щодо проведення відповідної фінансової операції.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 03.12.2013 р.

29.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за наявними документами без участі його представника.

Представники сторін в судове засідання 03.11.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

При цьому, судом враховано, що фактично вказаною заявою позивач відмовився від позовних вимог про стягнення основного боргу.

Так, в п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наголошено на тому, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Відмова від позовних вимог про стягнення основного боргу зумовлює припинення провадження у справі в цій частині.

Так, згідно з приписами п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він змінив розмір позовних вимог та виключив з них основний борг, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 27 148, 15 грн. основного боргу.

У судовому засіданні 03.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (отримувач) було укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту № 2501/2, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставляти поліграфічні матеріали, отримував приймати і оплачувати його вартість в строки та порядку, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 2.2. Договору ціна і вартість партій товару визначаються сторонами у накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 3.3. Договору приймання продукції по кількості відбувається на момент її відпуску. Після оформлення та підписання сторонами накладної, претензії від отримувача щодо кількості не приймаються.

За умовами п. 5.2. Договору сторони погодились, що поставка здійснюється на умовах відстрочення платежу. Отримувач зобов'язаний здійснити оплату за кожну поставлену партію Товару в повному розмірі на протязі 30 календарних днів з моменту поставки кожної партії Товару. При цьому по кожній партії товару Постачальник застосовує умови товарного кредиту, а отримувач зобов'язаний виконувати їх належним чином.

Відповідно до п. 5.3. Договору умови товарного кредиту для цього Договору передбачають відстрочення оплати вартості поставленого товару під відсоток, тобто плати за використання товару, отриманого в кредит.

За змістом п. 5.4. Договору сторони дійшли згоди, що в даному Договорі діють наступні розміри відсотків за користування товарним кредитом, а саме:

- за користування товарним кредитом по даному Договору протягом 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару, отримувач сплачує постачальнику відсоток в розмірі 0,0 % від вартості поставленого товару.

- за користування товарним кредитом по даному Договору протягом більшого періоду, ніж 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару, отримувач сплачує постачальнику відсоток в розмірі 0,05 % від вартості поставленого товару за кожний календарний день користування умовами товарного кредиту понад 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару і до моменту погашення заборгованості по кожній партії товару.

Відповідно до п. 5.5. Договору сторони погодились, що оплата повної вартості товару по кожній поставці товару при умові настання подій передбачених п. 5.4. цього Договору здійснюється отримувачем не пізніше, ніж 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару.

Своє право застосування умов товарного кредиту постачальник реалізує шляхом виставлення отримувачу рахунку на суму нарахованих процентів. У разі виставлення рахунку оплата суми проценту за товарний кредит здійснюється отримувачем протягом 2-х банківських днів від дати його виставлення.

Відповідно до п. 8.1. Договору він набуває чинності від дати його підписання сторонами і діє до 02.02.2012 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення.

Додатковою угодою № 1 від 02.02.2012 р. сторони внесли зміни до п. 8.1. та виклали його в редакції, відповідно до якої він діє до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 188 247, 94 грн., відповідно до наступних видаткових накладних: № 9550 від 15.11.2012 р. на суму 136 895, 88 грн., № 9579 від 15.11.2012 р. на суму 1 512, 60 грн., № 10163 від 03.12.2012 р. на суму 49 839, 46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений товар розраховувався з порушенням строків оплати, однак станом на момент розгляду даного спору по суті повністю погасив основний борг перед позивачем, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками банку, платіжними дорученнями та визнається позивачем.

У свою чергу, предметом спору у даній справі, є вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 502, 55 грн. пені, 1 715, 73 грн. 3% річних, 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, нарахованих за періоди прострочення виконання грошових зобов'язань.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що поставка здійснюється на умовах відстрочення платежу. Отримувач зобов'язаний здійснити оплату за кожну поставлену партію Товару в повному розмірі на протязі 30 календарних днів з моменту поставки кожної партії Товару. При цьому по кожній партії товару Постачальник застосовує умови товарного кредиту, а отримувач зобов'язаний виконувати їх належним чином.

Аналогічні положення щодо строків оплати товару передбачені в п. 5.5. Договору.

При цьому, за змістом п. 5.3. Договору сторони визначили, що умови товарного кредиту для цього Договору передбачають відстрочення оплати вартості поставленого товару під відсоток, тобто плати за використання товару, отриманого в кредит.

З системного аналізу положень вказаного пункту Договору вбачається, що результатом застосування умов товарного кредиту є відтермінування зобов'язання з оплати поставленого товару, тобто перенесення його строків на більший термін, що відповідно виключає відповідальність за такий період в силу відсутності обставин прострочення зобов'язання та створює для отримувача зобов'язання зі сплати відсотків.

Так, відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Обставини ж справи свідчать, що встановивши строк виконання зобов'язання з оплати товару в 30 календарних днів від моменту поставки, позивач, як постачальник, не застосував умови товарного кредиту в розумінні п. 5.3. Договору, тобто не відстрочив строк оплати поставленого ним товару за період, протягом якого він просить стягнути разом з сумою основного боргу також відсотки за користування товарним кредитом.

Такі дії позивача узгоджуються з визначеною сторонами конструкцією п. 5.5. Договору, яка передбачає оплату повної вартості товару не пізніше, ніж 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару, як при умові настання подій щодо користування товарним кредитом протягом меншого, так і більшого періоду, ніж 30 календарних днів, - однак суперечать приписам п. 5.3. Договору та поняттю товарного кредиту, визначеному законодавством, оскільки виключає процедуру відстрочення оплати товару навіть при сплаті відсотків за користування товарним кредитом після 30 календарних днів з моменту поставки.

Враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку, що в сукупності умови Договору визначають однозначний обов'язок відповідача оплатити товар протягом 30 календарних днів, а відповідно умови про товарний кредит в даному випадку не можуть бути застосовані, у зв'язку з особливостями формулювання правових конструкцій положень про строк зобов'язання з оплати та умов товарного кредиту в укладеному між сторонами Договорі.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 6.1. Договору його сторони визначили, що у випадку прострочення отримувачем зазначеного у п. 5.5. цього Договору терміну оплати, він сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 8 502, 55 грн. пені та 1 715, 73 грн. 3% річних, розрахунок яких є вірним, а відповідно такі вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, що стосується вимог про стягнення 10 487,67 грн. 0, 05 % за користування товарним кредитом, суд з урахуванням вищенаведеного аналізу умов Договору в частині положень про строк зобов'язання з оплати товару та умов товарного кредиту, визначених в укладеному між сторонами Договорі, не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки за змістом поняття товарного кредиту, яке наведене в п. 5.3. Договору та ст. 14 ПК України, сплата відсотків за товарний кредит здійснюється при відстроченні зобов'язання з оплати, проте як в даному випадку умови Договору визначають безумовний строк його виконання в 30 календарних днів з моменту поставки товару, а відповідно у відповідача не може виникати обов'язок зі сплати відсотків за товарний кредит, коли такий йому на строк більше, ніж 30 календарних днів, не надавався.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому, згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання взятих ним на себе зобов'язань в строки, визначені Договором, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині позовних вимог, щодо яких позивачем було зменшено розмір позовних вимог та від частини яких він відмовився, в частині основного боргу, у зв'язку зі здійсненими відповідачем додатковими проплатами після порушення провадження у справі, судом покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5 000, 00 грн., суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору про надання адвокатських послуг № 7 від 04.04.2013 р., укладеного між позивачем та адвокатом Шишкою Олегом Мар'яновичем, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1524 від 13.05.2009 р. та примірник Платіжного доручення № 7293 від 22.07.2013 р. на суму 5 000, 00 грн. про сплату на користь ФОП Шишка Олега Мар'яновича (код 3033220179) 5 000, 00 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок № 26004000009338 в ПАТ «Фольксбанк», МФО 325213, з призначенням платежу: «За надання адвокатських послуг зг. П. 4.1. Договору № 7 від 04.04.13 р. (по дебітору ТОВ АСС Прес)».

Оцінюючи вказані документи, суд звертає увагу на те, що надане суду позивачем Платіжне доручення № 7293 від 22.07.2013 р. не містить відмітки банку у формі штампу щодо проведення відповідної фінансової операції, що відповідно позбавляє його доказового значення у підтвердженні обставин понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката.

Крім того, суд враховує, що навіть у випадку, якщо відповідна фінансова операція відбулась, за своїм змістом вказане платіжне доручення вказує на перерахування грошових коштів не адвокату, а фізичній особі-підприємцю.

Водночас, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Виходячи зі змісту ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокати не можуть займатися підприємницькою діяльністю.

У свою чергу, адвокатська діяльність не є господарською і, зокрема, підприємницькою у значенні ст. 3 Господарського кодексу України, а адвокат не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.

Відповідно до Податкового кодексу України, особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокати, підпадають під визначення поняття самозайнятої особи.

Так, п. 14.1.226 ПК України, самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з Листом Національного банку України від 25.07.2006 № 11-111/2790-7749 Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб» (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 № 25-111/668-4449).

З вищенаведених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий рахунок 2620, на який і має перераховуватися його гонорар.

Проте, в представленому суду примірнику платіжного доручення наявні дані про рахунок отримувача - № 26004000009338 в ПАТ «Фольксбанк», МФО 325213, який відповідно не є рахунком самозайнятої особи.

Отже, Шишка Олег Мар'янович виступає у відносинах із позивачем в двох різних статусах, як адвокат надає правові послуги та як суб'єкт господарювання отримує від довірителя кошти.

Однак, для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю.

Враховуючи зазначене, навіть у випадку, якщо позивачем дійсно було перераховано на користь ФОП Шишка О.М. 5 000, 00 грн., то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає поділу між сторонами спору за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд вважає також звернути увагу позивача на те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

В даному випадку, представник позивача жодного разу не з'явився на виклик суду в судове засідання, підготовлена позовна заява містить помилки, внаслідок чого було заявлено необґрунтовані позовні вимоги в частині стягнення 0, 05 % за користування товарним кредитом, та крім того, в силу невиконання протягом тривалого часу вимог суду про надання належним чином завіреної копії платіжного доручення про оплату послуг адвоката - фактично здійснювалось затягування розгляду справи, що свідчить про повну неспіврозмірність суми, заявленої до відшкодування витрат на правову допомогу, безпосередньо наданим послугам з представництва інтересів позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 27 148 (двадцять сім тисяч сто сорок вісім) грн. 15 коп. основного боргу - припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСС Прес» (01132, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Льва Толстого, будинок 22, квартира 28, код ЄДРПОУ 37147727) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотеп» (79013, Львівська обл., місто Львів, Галицький район, вулиця Архітекторська, будинок 7, квартира 5, код ЄДРПОУ 19332414) 8 502 (вісім тисяч п'ятсот дві) грн. 55 коп. пені, 1 715 (одну тисячу сімсот п'ятнадцять) грн. 73 коп. 3% річних, 1 462 (одну тисячу чотириста шістдесят дві) грн. 18 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.Є. Літвінова

А.Б. Пригунова