Постанова № 35859954, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 902/477/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Концерну "Військторгсервіс" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 09.10.13 у справі№902/477/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВВВТ"ДоКонцерну "Військторгсервіс" в особі Вінницької філії Концерну"Військторгсервіс" проповернення майнаВ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Куций Р.А. - адвокат за угодою від 04.12.13;

від відповідача: Бех О.А. - за дов. від 04.09.13.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВВТ" у березні 2013 року заявлений позов до Концерну "Військторгсервіс" в особі Вінницької філії Концерну "Військторгсервіс" про зобов'язання відповідача повернути зі зберігання 2 пральні машини, сушильну машину, праску циліндричну загальною вартістю 124 366 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань з повернення майна, переданого на зберігання за договором від 25.05.12 №18. При цьому, позивач посилався на приписи статей 16, 527, 949, 953 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.05.13, ухваленим суддею Яремчук Ю.О., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції установив факти передачі позивачем спірного майна відповідачеві на зберігання та неповернення цього майна останнім. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 509, 525, 526, 527, 614, 936, 938, 949, 953 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бригинець Л.М. - головуючого, Павлюк І.Ю., Демидюк О.О., повторно розглянувши спір по суті, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, установивши ті ж обставини справи, постановою від 09.10.13, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а матеріали справи скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на положення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 №7, від 24.10.11 №11, від 23.03.12 №6, приписи статей 47, 11110 Господарського процесуального кодексу України, вказує на не з'ясування судами обставин щодо фактичної передачі позивачем спірного майна на зберігання. Водночас скаржник, посилаючись на приписи статті 180 Господарського кодексу України, статті 946 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України звертає увагу на відсутність доказів, підтверджуючих проведення ним щомісячної оплати за зберігання. Наголошує скаржник і на тому, що у наявній накладній від 25.05.12 відсутнє посилання на договір №18, окрім цього, ця накладна не містить необхідних реквізитів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Скаржник вважає, що позивачем також порушено норми Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, адже позивачем не надано довіреності, яка б підтверджувала повноваження осіб на одержання товару. Разом з цим, скаржник вказує на те, що акти здачі - приймання робіт складені без дотримання вимог визначених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВТ" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.05.12 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВВТ" - поклажодавецем та Концерном "Військторгсервіс" в особі Вінницької філії - зберігачем, укладено договір відповідального зберігання №18, за умовами якого зберігач зобов'язується прийняти, зберігати, і у випадку вимоги поклажодавця, повернути його майно у схоронності. Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що майно підлягає поверненню поклажодавцю в цілості упродовж 5 робочих днів після закінчення терміну зберігання, за виключенням частини майна, що була повернена згідно вимоги поклажодавця у термін дії цього договору. Пунктом 3.2.3. договору сторони домовились, що поклажодавець має право забрати майно, передане на зберігання в будь - який час навіть до закінчення строку дії договору. Аналогічні умови щодо обов'язку зберігача повернути майно передане на зберігання поклажодавцеві в будь-який час, навіть до закінчення строку дії договору, визначено сторонами в пункті 3.3.4. договору. Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що майно підлягає поверненню поклажодавцю в цілості, упродовж 5 робочих днів після закінчення терміну зберігання, за виключенням частини майна, що була повернена, згідно вимоги поклажодавця до закінчення дії договору. Згідно з пунктом 8.1 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.12. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВТ" до Концерну "Військторгсервіс" в особі Вінницької філії Концерну "Військторгсервіс" про зобов'язання відповідача повернути зі зберігання 2 пральні машини, сушильну машину, праску циліндричну. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України, також, на них поширюються норми глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором,законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Статтею 948 цього ж Кодексу унормовано, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Таким чином, виходячи з вимог даного позову, предметом доказування при вирішенні цього спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних відносин зі зберігання, факту передачі поклажодавцем майна на зберігання, приймання його зберігачем та не виконання відповідачем обов'язку з його повернення. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним доказам судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору від 25.05.12 №18 відповідачеві на зберігання було передано 2 пральні машини, сушильну машину, праску циліндричну, що підтверджується накладною від 25.05.12, підписаною представниками сторін. Як установлено судом, про наявність між сторонами відносин зі зберігання спірного товару свідчать також акти здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31.12.12, від 31.01.13, які підписані сторонами та скріплені печатками. Довід скаржника про те, що вказана накладна не відповідає вимогам законодавства, визнається неспроможним з наступних підстав. Документальне оформлення операцій з надання послуг проводиться у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". За приписами статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, визначений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Пунктами 2.1, 2.4, 2.5, 2.15 цього Положення унормовано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, форми, дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 43 названого Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тобто, при вирішенні господарських спорів суд забезпечує сторонам рівні умови для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ окремо, та усі докази в сукупності. Відповідно до частини 2 статті 1117 названого Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, надав оцінку наданій позивачем на підтвердження своїх вимог накладній від 25.05.12 та визнав її такою, що підтверджує факт здійснення господарської операції з передачі відповідачеві на зберігання спірного майна. Судами також установлено, що 22.02.13 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути передане на зберігання майно, проте ця вимога залишена останнім без задоволення. Відповідно до приписів статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Виходячи з того, що обов'язок зберігача повернути річ зі зберігання передбачений нормами наведеного законодавства, та з огляду на установлений судами факт неповернення позивачеві спірного майна, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Посилання скаржника на відсутність довіреності на отримання товару, як-то визначено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, не може бути підставою для скасування постанови у справі, враховуючи наявність підписаного сторонами договору зберігання та установленого судами факту передачі спірного майна на зберігання. Стосовно доводу скаржника про недоведеність позивачем обставин щодо проведення ним розрахунків за зберігання, то і таке твердження визнається неспроможним, оскільки, по - перше, як установлено судами позивачем сплачено відповідачеві за зберігання 540,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29.11.12, по - друге, виходячи з предмета та підстав позову вказані обставини не входять до предмета доказування при вирішенні даного спору і можуть бути підставою для самостійного позову. Інші доводи скаржника також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на незадоволені оцінкою зібраних у справі доказів, між тим виходячи з приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переоцінка доказів знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.13 у справі №902/477/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець