Ухвала суду № 35855644, 01.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 р.Справа № 820/3719/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Фоміна Л.О.

Представник позивача - Бойко О.І.

Представник відповідача - Шляхта В.В. Ф Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Іноземного підприємства "Калісто" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/3719/13-а

за позовом Іноземного підприємства "Калісто"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Іноземне підприємство "Калісто", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 14.01.2013 р. №0000062220 та №0000052220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: приписи ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 69, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі наказу №1764 від 24.12.2012 р. було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Іноземного підприємства "Калісто" (код ЄДРПОУ 34756181) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Будсім» (код ЄДРПОУ 24757314) за вересень 2012 року, за результатами якої відповідачем складено акт №3802/22-207/34756181 від 28.12.2012 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Іноземним підприємством "Калісто":

- п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI із змінами та доповненнями, яке призвело до заниження до сплати в бюджет суми податку на прибуток на загальну суму 201639,0 грн., у тому числі: за 3 кв. 2012 року на суму 201639,0 грн.;

- п.198.3 п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI із змінами та доповненнями, встановлено заниження до сплати в бюджет суми податку на додану вартість всього у сумі 192037,0 грн., у тому числі: за вересень 2012 року на суму 192037,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки №3802/22-207/34756181 від 28.12.2012 року Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцію м. Харкова Харківської області ДПС прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0000062220 від 14.01.2013 року, яким ІП "Калісто" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем на суму 201639,0 грн., за штрафними санкціями на суму 100819,50 грн.;

- № 0000052220 від 14.01.2013 року, яким ІП "Калісто" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 192037,0 грн., за штрафними санкціями на суму 96018,50 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що податкові повідомлення - рішення відповідача від 14.01.2013 р. №0000062220 та №0000052220 відповідають ч.3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В перевіряємий період підприємство ІП "Калісто" мало господарські відносини з ТОВ «Будсім» (код ЄДРПОУ 24757314).

Судом встановлено, що ІП "Калісто" було укладено з ТОВ «Будсім» договір поставки №437/07/09 від 01.04.2009 р., за яким Постачальник (ТОВ «Будсім») зобов'язується у порядку та в строки, встановлені дійсним договором, передати у власність Покупцю (ІП "Калісто") товар, у відповідній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених в дійсному договорі.

Згідно з пунктом 1.2 договору, кількість та асортимент кожної партії товару який постачається, вказуються в накладній, яка складається на основі замовлення Покупця, яка є невід'ємною частиною дійсного договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару що постачається, та мають силу специфікацій до дійсного договору.

Відповідно п.2.1 Договору постачання конкретної партії товару відбувається на підставі замовлення «Покупця». Замовлення надаються «Поклажодавець» за допомогою електронної пошти, факсимільного зв'язку або засобами зв'язку, що забезпечують фіксування тексту та дати замовлення. Замовлення повинно містити наступну інформацію: асортимент товару, кількість товару, дату поставки товару.

Представником позивача на виконання вимог п.1.2, 2.1 Договору не надано замовлень, які повинні містити асортимент, кількість та дату поставки товару, що є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження виконання договору №437/07/09 від 01.04.2009 р. надані податкова накладна, накладні, реєстр кредитових платіжних документів, платіжні доручення.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS), місце постачання - м. Харків, склад «Постачальника». (у відповідності з Міжнародними правилами торгівельних термінів, самовивозом). За домовленістю сторін постачання може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформлюється додатковою письмовою угодою до дійсного договору. (п.2.2 Договору).

До матеріалів справи представником позивача долучений Договір зберігання №212/04/09 від 01.03.2009 р., за яким ІП «Малахіт» (в якості Зберігача) зобов'язується за оплату прийняти та зберігати майно, надане йому ІП «Калісто» (в якості Покладача), та повернути це майно у цілісності та збереженості в строки та у порядку, передбаченому дійсним договором. Відповідно до п.п.2.2. прийом-передача майна на зберігання здійснюється на місцях зберігання, та оформлюється відповідною накладною.

Відповідно до Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., внесені зміни у вказаний договір, а саме, зокрема, викладено в наступній редакції п. 1.2 - Майном в цілях вказаного договору є товари народного споживання (товарно-матеріальні цінності), найменування, кількість та вартість, яка погоджена сторонами договору вказується в накладній.

На підтвердження виконання договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., представником позивача надані акти прийому - передачі на зберігання майна та акти прийому - передачі зі зберігання майна.

Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем не надані накладні, в яких вказано найменування майна в цілях вказаного договору (товарно-матеріальні цінності), кількість та вартість майна, яка погоджена сторонами договору, на виконання вимог п. 1.2 Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р.

Також, на підтвердження прийому-передачі майна на зберігання ІП «Малахіт», представником позивача не надані до суду відповідні накладні, не можливо встановити місця зберігання товару відповідно до п.п.2.2 Договору; не надані накладні, які підтверджують здійснення повернення майна на місці зберігання товару «Поклажадавцю», відповідно до п.п.2.5 вказаного Договору.

Вказані в п. 1.2, 2.2 та п. 2.5 умови договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., є обов'язковими умовами його виконання, що вказано в самому договорі.

Надані представником позивача акти прийому - передачі на зберігання майна та акти прийому - передачі зі зберігання майна не передбачені договором зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., з урахуванням Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання.

Крім того, акти прийому - передачі на зберігання та зі зберігання майна мають дефекти форми, змісту та походження, а саме не вказано місце складання актів та посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

В актах наявні штампи для документів ІП «Малахіт» та ІП "Калісто" з підписами невідомих осіб, вказані підписи візуально відрізняються від підписів в договорі зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р.

Відповідно до п. 2.1., 2.2 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.4 вказаного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до вказаних актів прийому - передачі на зберігання та зі зберігання майна, було передано майно (товарно-матеріальні цінності), яке, між іншим, має скорочений термін придатності та особливі умови зберігання (наприклад: Біопродукт «Біо - Баланс» кисломолочний, ковбаса «Столична»).

Представником позивача не надані відомості щодо наявності у контрагента позивача, за відповідними адресами зберігання майна, які вказані в договорі та додаткових угодах, відповідних технічних умов зберігання.

Відповідно до п.2.2. Договору поставки №437/07/09 від 01.04.2009 р., поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS), самовивозом.

Представником позивача, який є покупцем відповідно до умов Договору, не надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні та подорожні листи.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" зазначені документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення є товарно-транспортна накладна.

Наказом Мінтрансу України від 29.12.1995р №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля - це подорожній лист, товарно-транспортна накладна, талон замовника, застосування яких є обов'язковим всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Тобто, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997р. за №363 визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Згідно з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованого Мінюстом України від 20 лютого 1998 року за № 128/2568 з наступними змінами та доповненнями (подалі -Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3-11.9 п. 11 "Правила оформлення документів на перевезення" Правил, - основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Підпунктом 13.1, п. 13 "Правила здачі вантажів" Правил визначено, - перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За приписами п.п. 14.4, п. 14 "Розрахунки за перевезення" цих Правил, - остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних.

Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у Замовника, - тільки дорожніх листів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні докази та об'єктивні данні щодо фактичного переміщення товару від продавця покупцю, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської операції між господарюючими суб'єктами.

Якість товару повинна відповідати вимогам стандартів, технічних умов, інших нормативних актів, що встановлюють вимоги до їх якості, що підтверджуються документами, необхідними для такого підтвердження у відповідності до дійсного законодавства. (п.5.1 Договору). Постачальник зобов'язаний передати Покупцю товар у належній тарі або упаковці, що забезпечує збереженість товарів, що поставляються під час транспортування та зберігання. (п.5.2. Договору).

Висновки державної санітарно - епідеміологічної експертизи від 2007 р., 2011 р., 2012 р. про відповідність вимогам Технічного регламенту відповідного товару, Посвідчення якості на товар, долучені представником позивача до матеріалів справи, не підтверджують якість товару, придбаного саме у ТОВ «Будсім».

Сума сплачених коштів за продовольчі та непродовольчі товари згідно з договором поставки №437/07/09 від 02.04.09 р., відповідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень №87 та №88 від 10.09.2012 р., перевищує суму вказану в накладних, пояснень з цього приводу представником позивача надано не було.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують економічне обґрунтування вказаної вище господарської операції та отриманий прибуток.

Крім того, товарні позиції які вказані в податковій накладній та в видаткових накладних різнять за обсягом та ціною з актом приймання передачі продукції на зберігання.

Надані представником позивача договори поставки №48/04/09 від 06.03.2009 р., №2122-АГ від 02.04.20009 р., №2086-АГ від 30.04.2009 р., №2515-АГ від 22.02.2012 р., не підтверджують факт поставки товару, придбаного у ТОВ «Будсім», а тому не мають доказової сили.

З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що долучені до матеріалів справи документи мають дефекти форми, змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак не сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарської операції.

Позивачем до матеріалів справи не надано документів, які б спростовували висновки податкового органу, що зазначені в акті перевірки про встановлені порушення податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту за вказаним договором.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу, що викладенні в акті перевірки відповідають дійсності, податкові повідомлення - рішення відповідача від 14.01.2013 р. №0000062220 та №0000052220 відповідають ч.3 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги позивача є незаконними, спростовуються зібраними доказами по справі та не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року по справі № 820/3719/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Іноземного підприємства "Калісто" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/3719/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 07.10.2013 р.