Рішення № 35852530, 29.11.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2013 р. Справа № 909/1069/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишин В. В. , при секретарі судового засідання Федорук О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Богородчанського районного споживчого товариства (вул. Лесі Українки, 6, смт. Богородчани, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77701)

до відповідача: Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" (вул. Шевченка, 62, смт. Богородчани, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77701)

про визнання недійсним статуту підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03.09.2007 року.

За участю представників сторін:

Від позивача: Чмихов Ю.А. - представник (паспорт серії СЕ № 145790 виданий 21.06.2002 року Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області, довіреність від 16.09.2013 року).

Від відповідача: Тугай І.М. - представник (паспорт серії СС № 257007 виданий 19.03.1997 року Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області, довіреність № 01-19 від 01.10.2010 року).

в с т а н о в и в :

Богородчанське районне споживче товариство (надалі позивач) звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" (надалі відповідач) про визнання недійсним статуту підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03.09.2007 року.

Ухвалою від 19.09.2013 року господарський суд Івано-Франківської області порушив провадження у справі № 909/1069/13 та призначив до розгляду в судовому засіданні на 01.10.2013 року.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 року, 15.10.2013 року, 29.10.2013 року розгляд справи відкладався на 15.10.2013 року, 29.10.2013 року та 12.11.2013 року відповідно, у зв'язку із неподанням витребуваних судом письмових доказів та необхідністю подання нових доказів.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2013 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.11.2013 року.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях по суті справи.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив та просив суд у позові відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (Вх. № 16742/13 від 29.10.2013 року). Заперечення мотивовано тим, що оскаржуваний статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03.09.2007 року, був підписаний Богородчанським районним споживчим товариством в особі голови правління Пригроцького В.В., справжність його підпису на статуті посвідчена приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Любінєць О.П. Зазначене підтверджує, що Пригроцький В.В., діючи в межах статутних повноважень, вчинив дії від імені позивача. Виходячи з цього, відповідач вважає, що у позивача відсутні будь - які підстави стверджувати про неправомірність такого статуту та про порушення прав Богородчанського районного споживчого товариства таким актом.

Відповідач вказує на той факт, що оскільки керівництво позивача погодило підписання оскаржуваного статуту то доводи представників позивача щодо порушення прав Богородчанського районного споживчого товариства є необґрунтованими.

Крім того, у відзиві відповідач зазначає, що неправомірним є посилання позивача, щодо невідповідності статуту нормам закону, що нібито встановлено рішенням господарського суду від 13.03.2013 року. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Однак, відповідач вказує на той факт, що позивач помилково надає преюдиціального значення судженням, зроблених судом при вирішенні іншої справи.

Представник відповідача у судових засіданнях просив суд застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин. Свої пояснення відповідач наводить у відзиві на позовну заяву де вказує, що скільки, повноважний керівник позивача підписував оскаржуваний статут, правління позивача дало на це згоду постановою від 09.08.2007 року №23, то це свідчить, що керівні органи позивача знали про наявність такого статуту з часу його підписання, тобто з 2007 року. Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові. Таким чином, відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити у позові у повному обсязі.

Позивач через канцелярію господарського суду Івано-Франківської області подав суду письмові пояснення по суті справи (Вх. № 17596/13 та Вх. № 18786/13). Обґрунтовуючи свої пояснення, позивач посилається на той факт, що посилання відповідача на те, що висновки судів є оціночними судженнями, які не можуть мати преюдиціального значення при розгляді даного спору, та вважає помилковими, адже господарським судом Івано-Франківської області та Львівським апеляційним господарським судом дані обставини досліджувались для правильного застосування законодавства по відношенню до Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", що підтверджується змістом постанови Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2012 року, де доводи представника Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" щодо неправомірності застосування судом першої інстанції норм Закону України "Про господарські товариства" визнані необґрунтованими. Тому, відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, позивач також вважає помилковим твердження відповідача про можливість застосування строків позовної давності. Оскільки, відповідно до положень ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з матеріалів даної справи невідповідність статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" нормам законодавства встановлена рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2012 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2012 року по справі № 5010/166/2012-К-23/8, про що позивач довідався після ознайомлення з даними документами в 2012 році. Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, даний строк станом на листопад 2013 року позивачем не пропущено.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

22 грудня 2006 року постановою правління Богородчанського районного споживчого товариства № 52 було прийнято рішення про вхід Богородчанського районного споживчого товариства, спільно з членами споживчого товариства Гаврилюком В. В. та Сем'янів Л. М., в число засновників Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" зі статутним фондом в розмірі 285 093, 00 гривень, з яких: Богородчанське районне споживче товариство передало основні засоби (приміщення) залишковою балансовою вартістю 171 056, 00 гривень (60 % статутного фонду), Гаврилюк В. В. - 85 528, 00 гривень (30 % статутного фонду), Сем'янів Л. М. - 28 509, 00 гривень (10 % статутного фонду), що підтверджується статутом Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 29 січня 2007 року.

22 серпня 2007 року протоколом зборів засновників Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" затверджено зміни до статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", відповідно до якого, було збільшено розмір статутного фонду Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" до 490 140, 00 гривень з наступним розподілом часток статутного капіталу: Бородчанське районне споживче товариство з часткою у статутному фонді - 40 % (196 056, 00 гривень) та Споживче товариство "Вулкан" з часткою у статутному фонді - 60 % (294 084, 00 гривень), дані зміни затверджені в редакції статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" від 03 вересня 2007 року. Однак, станом на день звернення до суду з даним позовом Споживче товариство "Вулкан", в порушення вимог ст. 11 Закону України "Про господарські товариства", свій внесок до статутного фонду Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" не здійснив, частку не сформував.

Так, статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року, не відповідає вимогам актів законодавства України, що встановлюють вимоги до установчих документів юридичної особи, зокрема створених в такій організаційно-правовій формі, як господарське товариство, а також порушують права та інтереси позивача, як учасника цього товариства для участі в його управлінні та господарській діяльності, що є підставою для визнання недійсними в судовому порядку .

Положеннями ч. 2 і ч. 4 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що установчі документи повинні містити, зокрема, відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Як встановлено підпунктом 3 пункту 14 Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 жовтня 2008 року, підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Таким чином у своєму позові позивач вказує на те, що пункти 1.1., 1.2., 1.4. та 2.1. статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", зареєстрованого 03 вересня 2007 року, не відповідають вимогам Закону України "Про господарські товариства".

Відповідно до п. 4.1. Рекомендацій Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" № 04-5/14 від 28 грудня 2007 року, вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, господарські суди повинні виходити з того, що затвердження установчого документа є необхідною дією у процесі створення господарського товариства.

Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України, підставами для визнання недійсними установчих документів господарського товариства є порушення закону, які не можуть бути усунуті. Такою підставою може бути відсутність в установчих документах тих відомостей, які згідно із законом повинні обов'язково в них міститися, зокрема, відомості про знаходження товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати недійсним статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року.

Суд вважає позов таким, що не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як видно з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року недійсним, у зв'язку із тим, що він не відповідає вимогам актів законодавства України, що встановлюють вимоги до установчих документів юридичної особи, зокрема створених в такій організаційно-правовій формі, як господарське товариство, а також порушують права та інтереси позивача, як учасника цього товариства для участі в його управлінні та господарській діяльності, що є підставою для визнання недійсними в судовому порядку .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на той факт, що положеннями ч. 2 і ч. 4 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що установчі документи повинні містити, зокрема, відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Як встановлено підпунктом 3 пункту 14 Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 жовтня 2008 року, підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Таким чином у своєму позові позивач вказує на те, що пункти 1.1., 1.2., 1.4. та 2.1. статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", зареєстрованого 03 вересня 2007 року, не відповідають вимогам Закону України "Про господарські товариства".

Однак, в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування строків позовної давності.

У відповідності до п. 2.2. Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року, не відповідає вимогам актів законодавства України, що встановлюють вимоги до установчих документів юридичної особи та зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

У відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Як встановлено підпунктом 3 пункту 14 Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 жовтня 2008 року, підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Крім того, невідповідність статуту вимогам законодавства вже було встановлено рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.03.2012 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року, так як статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" вже був предметом дослідження вище зазначених судів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що статут Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року, не відповідає вимогам Закону України "Про господарські товариства", враховуючи наступне.

Господарським судом Івано-Франківської області та Львівським апеляційним господарським судом під час розгляду справи за участю цих же сторін у спорі про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" від 31.10.2011 року, яке оформлене протоколом № 1/2011, встановлено, що Підприємство споживчої кооперації "Бистриця" створене з метою задоволення потреб у товарах, роботах, послугах членів споживчих товариств, інших громадян, підприємств, організацій споживчої кооперації та позасистемних споживачів та з метою отримання прибутку (п. п. 2.1., 10.1., 10.2., 11.3., 11.5. Статуту). Його засновниками є два споживчі товариства, в тому числі позивач. У статутному фонді відповідача визначений розмір часток кожного із засновників, а саме: частка позивача - 40 %, частка іншого засновника - Споживчого товариства "Вулкан" - 60 %.

Суди вказують на той факт, що з положень статуту відповідача випливає, що не дивлячись на те, що в статуті вказано, що відповідач є кооперативним підприємством споживчої кооперації, положення статуту, зокрема, п. 4.3. - засновники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді (капіталі) підприємства, не відповідають нормам ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію", якою встановлено, що кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам. Також, не відповідають ст. 15 Закону України "Про кооперацію" - кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос.

Не відповідає названим нормам і п. 6.1. статуту - вищим органом управління і контролю підприємства є збори засновників підприємства, в той час як названі Закони встановлюють, що вищим органом споживчого товариства та кооперативу є загальні збори членів.

Положення, які викладені в п. 4.3., п. 6.1. статуту відповідача щодо загальних зборів засновників, як вищого органу управління, кількості голосів засновника на загальних зборах встановлені нормами Закону України "Про господарські товариства", зокрема ст. 58 Закону щодо учасників товариств з обмеженою відповідальністю.

Крім того, засновниками відповідача є дві юридичні особи, в той час як відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про кооперацію" чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Статут відповідача не передбачає внесення членом вступного внеску та обов'язкового пайового внеску, як це встановлено ч. 1 ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" та ст. 11 Закону України "Про кооперацію", передбачено лише внесок засновника до статутного фонду, що відповідає нормам Закону України "Про господарські товариства".

Інші положення статуту відповідача відповідають нормам Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства", які регулюють діяльність господарських товариств.

Враховуючи наведене, суди прийшли до висновку, що відповідач не є первинною ланкою споживчої кооперації - споживчим товариством, не є об'єднанням споживчих товариств, він також не є кооперативом, оскільки положення його статуту не відповідають нормам ні Закону України "Про споживчу кооперацію", ні Закону України "Про кооперацію".

Отже, рішенням господарського суду Івано-Франківської області, яке було оскаржене та залишено в силі Львівським апеляційним господарським судом, встановлено що відповідач за своєю організаційно-правовою формою є господарським товариством.

Згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказуванню.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У відповідності до п. 2.6. Постанови Пленуму вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду, у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Отже, враховуючи наведене, суд бере до уваги висновки судів викладені у мотивувальних частинах рішення та постанови, щодо того, що Підприємство споживчої кооперації "Бистриця" за своєю організаційно-правовою формою є господарським товариством.

Крім того, на основі детального вивчення спірного статуту та норм законодавства, суд приходить до аналогічного висновку, враховуючи наступне.

Як вбачається з статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", підприємство є кооперативним, створене Богородчанським районним споживчим товариством та Споживчим товариством "Вулкан", відповідно до рішення зборів засновників від 22.09.2007 року. Підприємство є юридичною особою, керується у своїй діяльності Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України, Законами України "Про кооперацію", "Про споживчу кооперацію", статутом, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, діє на принципах повного господарського розрахунку (п. п. 1.2., 1.3. статуту).

Для забезпечення статутної діяльності підприємства, засновниками, в порядку передбаченого цим статутом, сформовано статутний капітал, резервний (страховий) (п. 4.6. статуту) та інші фонди (п. 4.7. статуту). Статутний капітал формується таким чином: Богородчанське районне споживче товариство - 196 056, 00 гривень (40 %) та Споживче товариство "Вулкан" - 294 084, 00 гривень (60 %).

Проте, хоча Підприємство споживчої кооперації "Бистриця" зареєстроване як кооперативне підприємство, згідно розділу 4 статуту із сформованим статутним фондом (капіталом) підприємства (п. п. 4.1., 4.2. статуту), що складається з розміру часток його засновників (п. 4.5. статуту), що не відповідає вимогам чинного законодавства, яке регулює діяльність кооперативних підприємств споживчого типу, оскільки, відповідно до статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів, що ніяким чином не характеризує відповідача як кооперативне підприємство.

Так, згідно частини 1 статті 113 Цивільного кодексу України юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками є господарським товариством.

Крім того, згідно статті 2 Закону України "Про кооперацію" споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Тоді як, відповідно до частини 1 статті 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Також, згідно ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю.

Кожний член споживчого товариства користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Проте, п. 6.1. статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" визначено, що вищим органом управління і контролю підприємства є збори засновників. В п. п. 6.3., 6.4. статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" вказано, що рішення зборів засновників є правомочними і приймаються виходячи з розмірів внесків до статутного фонду відповідно 60 і 40 відсотків, що також не відповідає Закону України "Про споживчу кооперацію".

Організаційно-правова форма підприємництва характеризується сукупністю взаємопов'язаних і встановлених у законодавстві ознак, до яких належить порядок створення, специфіка майнового статусу, установчі документи (їх склад), характер прав засновників (учасників) на майно, особливості їх відповідальності за зобов'язаннями юридичної особи, порядок управління, обсяг речових прав юридичної особи.

Кожному виду організаційно-правової форми притаманна певна сукупність ознак, характерна тільки для неї і зміна яких веде до зміни організаційно-правової форми.

Виходячи з системного аналізу правових норм суд встановив, що Підприємство споживчої кооперації "Бистриця" є по своїй суті господарським товариством в розумінні статей 79, 93 Господарського кодексу України та статті 113 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з позовом за захистом свого інтересу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву (Вх. № 16742/13 від 29.10.2013 року) де відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити у позові у повному обсязі.

У відповідності до абзацу 8 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Таким чином, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про можливість застосування строків позовної даності, виходячи з наступного.

У своїх поясненнях щодо застосування строків позовної давності, позивач вказує на той факт, що про невідповідність статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" нормам законодавства дізнався в 2012 році після ознайомлення з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2012 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2012 року по справі № 5010/166/2012-К-23/8. Таким чином позивач вказує, що даний строк позивачем не пропущено.

Однак, суд не може погодитись з даним твердженням позивача, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, позивач у своїх поясненнях вказує на той факт, що дізнався про невідповідність статуту вимогам законодавства лише після прямої вказівки на це у рішенні господарського суду Івано-Франківської області, а саме у 2012 році.

Однак, за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності обчислюється від дня, коли про порушення свого права довідався або мав довідатися саме позивач, а не уповноважений представник, який представляє інтереси даної юридичної особи. Тому, доводи позивача викладені у поясненнях по суті справи, щодо неможливості застосування строків позовної давності, не можуть братися до уваги, так як позовна вимога заявлена саме про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Вказана правова позиція також наведена у п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" де вказано, що господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Так, Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року, який опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті "Голос України" 11.10.1991 року, на час реєстрації статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03 вересня 2007 року уже був чинним.

Таким чином, суд виходить з того, що керівник позивача підписуючи спірний статут, а органи правління даючи на це згоду - знали, або в силу займаних посад повинні були знати про невідповідність такого статуту нормам закону.

У відповідності до ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Отже, враховуючи наведене та відсутність доводів позивача щодо поважності причин пропуску строків позовної давності, у відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України, суд відмовляє в позові, у зв'язку із спливом позовної давності.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Господарські витрати за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України залишити за позивачем, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. ст. 8, 68, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 15 Закону України "Про кооперацію", ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію", ст. ст. 4, 58 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 113, 261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 79, 93 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 33, 34, 35, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

в позові Богородчанського районного споживчого товариства до Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" про визнання недійсним статуту підприємства споживчої кооперації "Бистриця", в редакції від 03.09.2007 року - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.12.13

Суддя Михайлишин В. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

________ Осудар І. Б. 06.12.13