Постанова № 35851835, 04.12.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13:05год. 04 грудня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/2486/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ковтюк В.О.

секретаря судового засідання Бурковської Ю.Т.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації про зобов"язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (відповідач) про зобов'язання зняти автомобіль "Фольксваген", 2001 року випуску (кузов НОМЕР_2) з обліку (далі - Автомобіль) та надати дозвіл на перереєстрацію його в органах Державтоінспекції на ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 29 вересня 2013 року позивач звернувся до відповідача із зверненням про зняття Автомобіля з обліку в органах соцзахисту та взяття Автомобіля на облік на ім'я позивача як члена сім'ї померлого ОСОБА_3 інваліда І групи Великої Вітчизняної війни, отриманого ним Автомобіля в якості гуманітарної допомоги.

04 листопада 2013 року позивач отримав від відповідача відмову, згідно із якою у нього відсутні законні підстави для перереєстрації Автомобіля, при цьому відповідач посилається на постанову КМ України від 19.07.06р. №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» (далі - Порядок 2006р.) та постанову КМ України від 21.01.13р. №23 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України щодо комісій з питань гуманітарної допомоги».

Позивач вважає відмову протиправною та просить суд зобов'язати відповідача видати дозвіл на перереєстрацію Автомобіля з огляду на таке.

ОСОБА_3 (батько позивача) як інвалід І групи Великої Вітчизняної війни отримав Автомобіль в якості гуманітарної допомоги відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою КМУ від 08.09.97р. №999, який діяв на момент прийняття рішення про надання Автомобіля (далі - Порядок 1997р.), на підставі наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької облдержадміністрації №112 від 10.08.06р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер.

На момент отримання Автомобіля, вказані правовідносини регулювались Порядком 1997р., пункт 37 якого передбачав передачу автомобіля після смерті інваліда членам його сім'ї та зняття з обліку в органах соціального захисту населення. Перереєстрація автомобіля на ім'я одного з членів сім'ї інваліда, який на час смерті інваліда проживав разом з ним, проводиться Державтоінспекцією з дозволу органу соціального захисту населення, в якому інвалід перебував на обліку як власник транспорту.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантовані і не можуть бути скасовані.

А тому, відповідач безпідставно та всупереч ст.58 Конституції України відмовив у перереєстрації Автомобіля, посилаючись на Порядок 2006р., у зв'язку із чим позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував на підтвердження чого надав письмові запереченням в яких зазначив наступне.

Основним документом, на час звернення позивача до відповідача щодо забезпечення інвалідів автомобілями є Порядок 2006р.

Пунктом 41 Порядку 2006р. передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на Порядок 1997р. при вирішенні даного спору, оскільки на час смерті ОСОБА_3 вже діяв Порядок 2006р.

Також, відповідач зазначив, що позивачу на його заяву від 29.09.13р. було роз'яснено його право переоформити чи викупити автомобіль шляхом сплати необхідних податків та зборів, однак жодних дій щодо переоформлення автомобіля позивач не вчинив.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Під час судового розгляду представник позивача та позивач наполягали на задоволені позову. Відповідач в судове засідання не з'явився.

Судом встановлено, що наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації від 10.08.06р. №112 згідно із висновком обласної медико-соціальної експертної комісії та протоколу засідання Комісії з питань гуманітарної допомоги КМ України ОСОБА_3, інваліду І групи Великої Вітчизняної війни, мешканцю АДРЕСА_1 видано Автомобіль як гуманітарна допомога з правом передачі керування сину ОСОБА_1 (а.с.5).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого 23 серпня 2006р. транспортний засіб «VOLKSWAGEN» моделі PASSAT 2001 року кузов НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 на ОСОБА_3 (долучено в судовому засіданні).

Свідоцтвом про смерть, виданого 09 червня 2010 року, підтверджується факт смерті ОСОБА_3 (а.с.10).

29 вересня 2013 року ОСОБА_1 направив звернення на адресу Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації про зняття з обліку Автомобіля для перереєстрації на ім'я ОСОБА_1, як члена сім'ї померлого, який проживав разом з ним (а.с.12).

04 листопада 2013 року Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної адміністрації надав відповідь на звернення позивача, в якій зазначив, що у відповідача відсутні законні підстави для перереєстрації Автомобіля, який отримав ОСОБА_3 (батько позивача), через органи соціального захисту населення (а.с.13).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог, посилається на Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року №999 (у редакції чинній на час прийняття рішення про надання спірного автомобіля інваліду), яким передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безоплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Проте, суд вважає помилковою позицію позивача, оскільки відповідач відмовляючи позивачу у знятті з обліку та перереєстрації Автомобіля, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, відповідно до п.2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У справі, яка розглядається, такою подією (фактом) є смерть інваліда ОСОБА_3

Порядок 1997 року був затверджений у зв'язку з прийняттям законів України: від 22 грудня 1995 року № 488 "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та від 6 червня 1996 року № 230 "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - з метою впорядкування забезпечення автомобілями різних категорій інвалідів і спрямований на захист інтересів інвалідів.

Дійсно, згідно із п.37 Порядку 1997 року (у редакції, чинній на час прийняття рішення про надання спірного автомобіля інваліду) після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безоплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Однак, відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тобто, визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Частиною четвертою ст. 4 ЦК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Порядок 1997 року був визнаний таким, що втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999.

Таким чином, після смерті інваліда, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1, питання про належність Автомобіля, отриманого ним в якості гуманітарної допомоги, повинно вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті інваліда.

У справі, яка розглядається, таким нормативно-правовим актом є Порядок від 19 липня 2006 року. Відповідно до пункту 41 якого (у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року) автомобіль, отриманий інвалідом як гуманітарна допомога, після його смерті повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Питання про належність спірного автомобіля виникло після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок від 19 липня 2006 року.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у знятті з реєстрації та перереєстрації Автомобіля, отриманого його батьком в якості гуманітарної допомоги.

Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач навів доводи та докази, які підтверджують правомірність його дій.

Заслухавши пояснення представника позивача та позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. В зв'язку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову в повному обсязі виготовлено 09 грудня 2013 р.

Суддя Ковтюк В.О.