Постанова № 35851648, 25.11.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 2-а-9001/10/0670

категорія 8.2.6

25 листопада 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Липи В.А.

розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМІ Україна ЛТД" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, за участю Прокуратури м. Житомира про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Емі-Україна ЛТД" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахування уточнених позовних вимог, просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 12 листопада 2010 року за № 0003102301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 83 226, 00 грн. (за основним платежем - 55 484, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями - 27 742, 00 грн.); за № 0003112301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 933 929, 00 грн. (за основним платежем - 769 478, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 451, 00 грн.) та від 03 грудня 2010 року за № 0001412304/0, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за податку на додану вартість у розмірі 290 860, 00 грн.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що період з 22.09.2010 року по 19.10.2010 року податковим органом було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Емі Україна ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, результати перевірки оформлено актом перевірки № 8227/23-1/32008372/0110 від 26.10.2010 року. Під час проведеної перевірки встановлено наступні порушення: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого товариством занижено скоригований валовий дохід від продажу товарів на загальну суму 5 045 116, 00 грн.; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено скоригований валовий дохід на загальну суму 891 157, 00 грн.; п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством не враховано приріст запасів на суму 95 805, 00 грн.; пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено витрати на оплату праці на загальну суму 299 061, 00 грн.; пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування на соціальні заходи виходячи з фонду заробітної плати на загальну суму 106 405, 00 грн.; пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування по податкам та зборам по окремим податковим періодам на загальну суму 18 488, 00 грн.; пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування по витратам на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин на загальну суму 10 299, 00 грн.; п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валові витрати в сумі 1 237 291, 00 грн.; пп. 8.1.2, 8.1.6 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 07 Декларації на загальну суму 259 113, 00 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено податок на прибуток у сумі 790 023, 00 грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", товариством не включено до бази оподаткування ПДВ від переробки шкур ВРХ в сумі 24 997, 00 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", товариством занижено податок на додану вартість в сумі 610 398, 00 грн. За результатами проведеної перевірки та на підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими товариству донараховано податкові зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеними в акті перевірки та з прийнятими на його основі податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх такими, що винесені з порушенням податкового законодавства України, протиправними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню у повному обсязі.

Під час судового розгляду справи первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Житомирі замінено на належного відповідача - Житомирську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

З метою захисту інтересів держави на підставі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 60 КАС України, до участі у розгляді даної справи вступила Прокуратура м. Житомира.

Представники сторін та прокурор просили справу розглянути в порядку письмового провадження. Надали відповідні заяви.

У відповідності з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинному на час виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Згідно із ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Статтею 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Емі Україна ЛТД" як платник податків перебуває на податковому обліку в Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 09642115 від 10.05.2002 року, являється платником податку на додану вартість.

У період з 22.09.2010 року по 19.10.2010 року на підставі направлення від 22.09.2010 року № 1752 виданого ДПІ у м. Житомирі, у відповідності до ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", згідно плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2010 року державними податковими ревізорами відповідача було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ "Емі Україна ЛТД" вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року.

ТОВ "Емі Україна ЛТД" проінформоване про проведення планової виїзної перевірки листом, який згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримане останнім 09.09.2010 року.

Перевірку проведено з відома директора товариства Тимченка В.З. та в присутності головного бухгалтера Шкуропат Л.Р.

У ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого товариством занижено скоригований валовий дохід від продажу товарів на загальну суму 5 045 116, 00 грн.; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено скоригований валовий дохід на загальну суму 891 157, 00 грн.; п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством не враховано приріст запасів на суму 95 805, 00 грн.; пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено витрати на оплату праці на загальну суму 299 061, 00 грн.; пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування на соціальні заходи виходячи з фонду заробітної плати на загальну суму 106 405, 00 грн.; пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування по податкам та зборам по окремим податковим періодам на загальну суму 18 488, 00 грн.; пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено нарахування по витратам на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин на загальну суму 10 299, 00 грн.; п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валові витрати в сумі 1 237 291, 00 грн.; пп. 8.1.2, 8.1.6 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 07 Декларації на загальну суму 259 113, 00 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товариством занижено податок на прибуток у сумі 790 023, 00 грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", товариством не включено до бази оподаткування ПДВ від переробки шкур ВРХ в сумі 24 997, 00 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", товариством занижено податок на додану вартість в сумі 610 398, 00 грн.

Підставою для висновку про порушення ТОВ "Емі Україна ЛТД" вищезазначених пунктів, на думку, податкового органу є не визнання податкової звітності по податку на прибуток за півріччя 2010 року, по податку на додану вартість за червень 2010 року та нікчемність укладеного правочину між ТОВ "Емі Україна ЛТД" та ТОВ "Радоміс груп".

За результатами проведеної перевірки Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області було складено акт від 26.10.2010 року № 8227/23-1/32008372/0110, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2010 року № 0003102301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 83 226, 00 грн. (за основним платежем - 55 484, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями - 27 742, 00 грн.); № 0003112301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 933 929, 00 грн. (за основним платежем - 769 478, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 451, 00 грн.) та від 03 грудня 2010 року № 0001412304/0, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за податку на додану вартість у розмірі 290 860, 00 грн.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного.

Дані правовідносини регулюються Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 12 листопада 2010 року № 0003112301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 933 929, 00 грн. (за основним платежем - 769 478, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 451, 00 грн.) суд зазначає слідуюче.

Так, в акті перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення ТОВ "Емі Україна ЛТД" вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки товариством було віднесено до складу валових витрат витрати на придбання ТМЦ (шкури ВРХ) за 2009 рік на суму 170 015, 00 грн. та за І квартал 2010 року на суму 82 171, 00 грн., які не підтвердженні первинними бухгалтерськими документами. Як зазначив податковий орган, відсутність первинної документації не дає змоги підтвердити факт транспортування, передачі та оприбуткування для віднесення до складу валових витрат вартості отриманих товарів. Відсутність поставок товарів свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків, тобто укладені правовични між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

З таким висновком Житомирської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області суд не погоджується та зазначає наступне.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2009 року між ТОВ "Емі Україна ЛТД" (який виступає як Покупець) та ТОВ "Радоміс груп" (який виступає як Продавець) було укладено договір постачання № 01/10/09-Р, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати Покупцю товар, відповідно до Специфікацій, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Кількість, асортимент, а також ціна товару обумовлюється у Специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Доставка товару провадиться транспортом Продавця за його рахунок на адресу, вказану Покупцем.

Датою постачання вважається дата отримання товару Покупцем та підписання видаткової накладної.

На виконання умов договору позивачу було поставлено ТОВ "Радоміс груп" товар (шкури ВРХ) та виписано податкові накладні від 01.06.2010 року № 10 на загальну суму з ПДВ 1 236 452, 14 грн., від 18.05.2010 року № 9 на загальну суму з ПДВ 2 123 310, 49 грн., від 04.01.2010 року № 1 на загальну суму з ПДВ 98 605, 30 грн., від 02.10.2009 року на загальну суму з ПДВ 204 017, 40 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт придбання товару також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 01.06.2010 року № 10 на загальну суму з ПДВ 1 236 452, 14 грн., від 18.05.2010 року № 9 на загальну суму з ПДВ 2 123 310, 49 грн., від 04.01.2010 року № 1 на загальну суму з ПДВ 98 605, 30 грн., від 02.10.2009 року № 38 на загальну суму з ПДВ 204 017, 40 грн.

Крім того, сторонами було підписано акти прийому-передачі товару від 02.10.2009 року № 1, від 04.01.2010 року № 2, від 18.05.2010 року № 3, від 01.06.2010 року № 4, які також містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних товарів є в наявності у позивача. У підтвердження витрат за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Радоміс груп", зокрема, надано договір, податкові та видаткові накладні, акти прийому-передачі товару.

Отже, обставини перерахування позивачем на користь свого контрагента коштів за придбані товари в підтвердження факту наявності витрат, включених до складу валових, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України спростовані не були.

Згідно із п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Радоміс груп" правомірно включені позивачем до складу валових витрат товариства, оскільки факт придбання товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які свідчать про реальність даних господарських операцій.

Щодо висновку зробленого податковим органом про порушення ТОВ "Емі Україна ЛТД" вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні товару (шкури ВРХ) у ТОВ "Радоміс груп" слід зазначити.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ "Емі Україна ЛТД" щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно із ч.ч. 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У відповідності до статті 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між позивачем правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договору не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Як вбачається зі змісту акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, зазначений в акті перевірки, до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку.

Згідно статті 216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ "Емі Україна ЛТД" на укладення договору з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючих про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Крім того, керуючись листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що між ТОВ "Емі Україна ЛТД" та ТОВ "Радоміс груп" в перевіряємому періоді мали місце господарські операції з поставки шкур ВРХ, які регулювалися договором постачання товару від 01.10.2009 року № 01/10/09-Р. Сторонами належним чином та в повному обсязі виконані договірні зобов'язання.

Щодо висновків податкового органу, зазначених в акті перевірки про порушення ТОВ "Емі Україна ЛТД" вимог пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7, пп. 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2, 8.1.6 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, звітність з податку на прибуток товариства за півріччя 2010 року не визнана як податкова звітність, оскільки декларація заповнена всупереч правилам у затвердженому порядку - відсутні обов'язкові реквізити, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 05.08.2010 року ТОВ "Емі Україна ЛТД" надіслано електронною поштою до ДПІ у м. Житомирі декларацію з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2010 року.

12.08.2010 року податковий орган направив на адресу ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" лист за №46497/10/2801, в якому зазначив, що податкова декларація з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року не визнана ДПІ у м. Житомирі як податкова звітність, так як відповідно п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та іншими державними цільовими фондами" та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, в декларації відсутні обов'язкові реквізити - КВЕД (код виду економічної діяльності) підприємства.

Не погодившись з податковим повідомленням ДПІ у м. Житомирі про невизнання податкової звітності ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" звернулось до ДПІ у м. Житомирі з проханням підтвердити прийняття декларації з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року.

14.09.2010 року ДПІ у м. Житомирі направила на адресу позивача лист за № 52777/10/28-01, в якому зазначила, що податкова декларація з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року не визнана ДПІ у м. Житомирі як податкова звітність, так як її подано з порушенням вимог п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та іншими державними цільовими фондами" та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, а саме: в декларації не вказано КВЕД (код виду економічної діяльності) підприємства.

01.10.2010 року ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" звернулось до ДПА у Житомирській області зі скаргою на повідомлення ДПІ у м. Житомирі про невизнання податкової звітності за № 46497/10/28-01 від 12.08.2010 року.

Рішенням ДПА у Житомирській області № 23263/10/28-009 від 26.11.2010 року залишено без змін податкове повідомлення ДПІ у м. Житомирі від 12.08.2010 року № 46497/10/28-01 про невизнання податкової звітності ТОВ "Емі Україна ЛТД" за 1 півріччя 2010 року з податку на прибуток як податкової звітності.

Не погодившись з рішенням податкового органу про невизнання податкової декларації з податку на прибуток за півріччя 2010 року ТОВ "Емі Україна ЛТД" звернулося з позовною заявою до Житомирського окружного адміністративного суду про його скасування.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання рішення щодо неприйняття податкової декларації протиправним та його скасування відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ в м. Житомирі щодо неприйняття податкової декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМІ - Україна ЛДТ".

Рішення набрало законної сили.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

За таких обставин суд вважає, що висновок відповідача про порушення ТОВ "Емі Україна ЛТД" вимог пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7, пп. 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2, 8.1.6 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок невизнання податкової декларації з податку на прибуток за півріччя 2010 року як податкової звітності є безпідставним та спростовується встановленими у справі обставинами.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12 листопада 2010 № 0003112301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 933 929, 00 грн. (за основним платежем - 769 478, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 451, 00 грн.) підлягає скасуванню.

Що стосується податкового повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12 листопада 2010 року № 0003102301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 83 226, 00 грн. (за основним платежем - 55 484, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27 742, 00 грн.), суд зазначає наступне.

Як зазначено податковим органом в акті перевірки, позивачем порушено вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення товариством податкового кредиту упродовж періоду, що перевірявся в сумі 610 398, 00 грн. по придбанню ТМЦ (шкури ВРХ) від ТОВ "Радоміс груп" по угоді, яка має ознаки нікчемності.

З даним висновком суд не погоджується та зазначає.

Як вже було зазначено вище, 01 жовтня 2009 року між ТОВ "Емі Україна ЛТД" (який виступає як Покупець) та ТОВ "Радоміс груп" (який виступає як Продавець) було укладено договір постачання № 01/10/09-Р, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати Покупцю товар, відповідно до Специфікацій, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Кількість, асортимент, а також ціна товару обумовлюється у Специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Доставка товару провадиться транспортом Продавця за його рахунок на адресу, вказану Покупцем.

Датою постачання вважається дата отримання товару Покупцем та підписання видаткової накладної.

На виконання умов договору позивачу було поставлено ТОВ "Радоміс груп" товар (шкури ВРХ) та виписано податкові накладні від 01.06.2010 року № 10 на загальну суму з ПДВ 1 236 452, 14 грн., від 18.05.2010 року № 9 на загальну суму з ПДВ 2 123 310, 49 грн., від 04.01.2010 року № 1 на загальну суму з ПДВ 98 605, 30 грн., від 02.10.2009 року на загальну суму з ПДВ 204 017, 40 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт придбання товару також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 01.06.2010 року № 10 на загальну суму з ПДВ 1 236 452, 14 грн., від 18.05.2010 року № 9 на загальну суму з ПДВ 2 123 310, 49 грн., від 04.01.2010 року № 1 на загальну суму з ПДВ 98 605, 30 грн., від 02.10.2009 року № 38 на загальну суму з ПДВ 204 017, 40 грн.

Крім того, сторонами було підписано акти прийому-передачі товару від 02.10.2009 року № 1, від 04.01.2010 року № 2, від 18.05.2010 року № 3, від 01.06.2010 року № 4, які також містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пп.7.2.1 та пп. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно із підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У відповідності із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. При цьому незадекларування податкового зобов'язання контрагентом не впливає на право формування податкового кредиту, у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що факт вчинення господарських операцій між ТОВ Емі Україна ЛТД" та ТОВ "Радоміс груп" підтверджується договором, податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, копії яких є у матеріалах справи.

Надані ТОВ "Емі Україна ЛТД" документи дають підстави для висновку про сплату товариством сум податку на додану вартість в ціні придбання товару (шкур ВРХ) у ТОВ "Радоміс груп", який видав позивачу податкові накладні.

Щодо відсутності фактів реального виконання зобов'язань за договором, укладеним між позивачем та його контрагентом на підставі відсутності товарно-транспортних накладних слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.

Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язково використовувати ТТН.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи -підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Водночас суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питання податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат.

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Представником позивача було зазначено в письмових поясненнях, що ТОВ "Емі Україна ЛТД" не було понесено жодних витрат на транспортування товару, придбаного у свого контрагента, а відтак твердження податкового органу про обов'язкову наявність у позивача товаросупровідних документів є помилковим та не може свідчити про безтоварність господарських операцій в цілому.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що факт отримання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Що стосується посилань відповідача, викладених в акті перевірки, щодо не знаходження за місцем реєстрації ТОВ "Радоміс груп", суд їх до уваги не приймає та зазначає наступне.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Із витягу з ЄДРПОУ вбачається, що контрагент позивача на час здійснення господарських взаємовідносин знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а записів, щодо зміни місцезнаходження, виключення з державного реєстру внесено не було.

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Що стосується посилань податкового органу на той факт, що декларація ТОВ "Емі Україна ЛТД" з податку на додану вартість за червень 2010 року невизнана як податкова звітність, а тому позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість, суд зазначає.

Встановлено, що 15.07.2010 року ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" сформувало і подало електронною поштою до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року. Зазначена декларація з додатками була прийнята на районному рівні, що підтверджується отриманням квитанцій №2 до кожного з перелічених звітних документів. Після отримання електронного повідомлення про невірність податкового номера одного з контрагентів був створений Додаток № 5 зі статусом "Звітний новий" з виправленим номером контрагента та нова декларація з податку на додану вартість зі статусом "звітна нова" з виправленням технічної помилки. Зазначені документи також були прийняті на районному рівні, що підтверджується квитанціями №2 від 15.07.2010 року та 20.07.2010 року.

23.07.2010 року Державною податковою інспекцією у м. Житомирі було прийнято рішення №42468/10/28-01, яким позивача повідомлено, що надіслана ним електронною поштою 20.07.2010 року декларація з податку на додану вартість за червень 2010 року не визнана як податкова звітність, оскільки відповідач вважає, що платником надіслано декларацію з податку на додану вартість зі статусом "Звітна нова" без обов'язкових додатків, а саме - додатку №2 та додатку №3 зі статусом "Звітний новий".

Не погодившись з рішенням податкового органу про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року ТОВ "Емі Україна ЛТД" звернулося з позовною заявою до Житомирського окружного адміністративного суду про його скасування.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 року адміністративний позов ТОВ "ЕМІ Україна ЛТД" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі про невизнання податкової звітності від 23.07.2010 року № 42468/10/28-01.

Рішення набрало законної сили.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

З огляду на викладене законодавче регулювання спірних правовідносин та на встановлені у справі обставини щодо дотримання позивачем усіх визначених Законом України "Про податок на додану вартість" умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту товариства та при наявності належним чином складених податкових накладних, виданих контрагентом, суд вважає, що оскаржуване рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12 листопада 2010 року № 0003102301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 83 226, 00 грн. (за основним платежем - 55 484, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27 742, 00 грн.), не відповідає вимогам названого Закону, а тому підлягає скасуванню.

Також, слід зазначити, що складений за результатами перевірки ТОВ "Емі Україна ЛТД" акт в частині донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, містить численні неточності, не чітко викладено зміст порушення, відсутні посилання на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, який за складом та змістом повинен відповідати Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984 (далі Порядок).

У відповідності до п. 2 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за № 34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 Порядку 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п. 5.2 Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень посадовими особами, що здійснюють перевірку, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій платника податків та, за їх наявності, відповідальних осіб за ведення обліку доходів і витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.

Тобто, лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.

Оскільки, акт перевірки було складено зі значними порушеннями положень нормативно-правових актів, то і рішення, які прийнято на основі такої перевірки не можуть бути визнані законними.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 03 грудня 2010 року № 0001412304/0, то воно також підлягає скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 01.11.2010 року по 18.11.2010 року відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Емі Україна ЛТД" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових періодів за липень-серпень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з травня по липень 2010 року, результати якої оформленні актом від 19.11.2010 року № 8837/23-2/32008372.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення товариством вимог пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: ТОВ "Емі Україна ЛТД" завищено бюджетне відшкодування за липень 2010 року на 99 094, 00 грн. та за серпень 2010 року на 191 766, 00 грн.

За результатами перевірки та на підставі акту перевірки Житомирською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 03 грудня 2010 року за № 0001412304/0, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за податку на додану вартість у розмірі 290 860, 00 грн.

Відповідачем зазначено, що при заповненні податкових декларацій за липень 2010 року та серпень 2010 року товариством не було враховано результати планової виїзної перевірки, яка оформлена актом перевірки № 8227/23-1/32008372 від 26.10.2010 року.

З даним висновком податкового органу суд не погоджується та зазначає, що при проведенні позапланової перевірки та винесенні оскаржуваного рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, рішення, прийняті відповідачем за актом перевірки № 8227/23-1/32008372 від 26.10.2010 року не набули чинності і могли слугувати підставою для рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 56.22. Податкового Кодексу України встановлено, що якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом.

З огляду на викладене, на думку суду, застосовуючи аналогію закону, ДПІ в м. Житомирі не мала права зменшувати суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 290 860, 00 грн., оскільки податкові повідомлення - рішення за актом планової перевірки оскаржувалися в судовому порядку та є неузгодженими платником податку до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, як і не зміг надати обґрунтованих пояснень та доказів щодо встановлених під час перевірки порушень податкового законодавства зафіксованих актом перевірки.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Керуючись Законами України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинними на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 69-70, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,

постановив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Емі Україна ЛТД" задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12 листопада 2010 року № 0003102301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 83 226, 00 грн. (за основним платежем - 55 484, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями - 27 742, 00 грн.); № 0003112301/0, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 933 929, 00 грн. (за основним платежем - 769 478, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 451, 00 грн.) та від 03 грудня 2010 року № 0001412304/0, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за податку на додану вартість у розмірі 290 860, 00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Липа