Рішення № 35843577, 05.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19877/13 05.12.13За позовом ПП"Девік"

до ТОВ "Голден Дістрібьюшн"

про стягнення 215 299,89 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Смолинець Я.І.(дов. від 15.11.2013)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору перевезення вантажів від 29.12.2011 № 88 та Договору на перевезення та транспортне-експедиціне обслуговування № 118 від 01.01.2013 у розмірі 215 299,89 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.10.2013 порушено провадження у справі № 910/197877/13 та призначено до розгляду на 07.11.2013.

Представники сторін в судове засідання 07.11.2013 не з'явились, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Розгляд справи відкладено на 21.11.2013.

Представники відповідача в судове засідання 21.11.2013 вдруге не з'явились, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи із-за неявки відповідача було відкладено на 05.12.2013

Представники відповідача в судове засідання 05.12.2013 втретє не з'явились, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином. Однак представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про чергове відкладення розгляду. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, так як відповідач зловживає своїми процесуальними правами і тричі до суду не направляє свого представника, а законодавчо визначений термін розгляду справи закінчуєт ься.

В судове засідання прибув представник позивача та дав додаткові пояснення по справі, просив позов задовольнити і відмовити у клопотанні відповідача про відкладення розгляду.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2011 між приватним підприємство «Девік» (надалі - позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (надалі - відповідач, замовник) був укладений договір№ 88 на перевезення вантажу ( Договір №1) та 01.01.2013 договір №118 на перевезення вантажу та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (Договір №2).

Згідно з умовами розділу 1 обох Договорів перевізник зобов'язувався здійснювати перевезення вантажів замовника в національному сполученні на підставі письмових заявок, а замовник повинен надавати вантажі для перевезення та оплачувати послуги, надані перевізником.

Відповідно до п. 2.1. Договору перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заявок на перевезення вантажів, які подаються замовником письмово(факсова копія має силу оригінала).

З матеріалів справи вбачається, що в період з жовтня 2012 року до липня 2013 року позивач отримав від відповідача тридцять письмових заявки на перевезенняґ вантажу №1274, 1276, 1277, тощо ( в матеріалах справи), на виконання яких та вищевказаних Договорів позивач своїми та залученими ним чужими автомобілями здійснив у вказаний період перевезення вантажів (кукурудзяні снеки та чіпси) за маршрутом м. Гостомель Київської області - різні населені пункти України.

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалося представником відповідача свої зобов'язання за умовами даного Договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від ТОВ "Голден Дістрібьюшн" не надходило.

Підтвердженнями наданих позивачем відповідачу послуг являються:

- рахунки-фактури: № СФ-0000316 від 28.01.2013 на суму 5900,00 грн., : № СФ-0000506 від 04.02.2013 на суму 10300,00 грн. та інші- в матеріалах справи, а всього на суму 212 900,00 грн.;

- акти здачі-прийняття виконаних робіт(надання послуг) № ОУ-0006057 від 26.12.2012 на суму 8 333,33, грн., : № ОУ-0005396 від 14.11.2013 на суму 1 333,33 грн. та інші - в матеріалах справи, на загальну суму 212 900,00 грн. Вказані акти підписані обома сторонами та скріплені відповідними печатками. У даних актах зазначено, що сторони претензій щодо надання послуг один до одного не мають.

- товарно-транспортними накладними(копії в матеріалах справи);

Відповідач вказану суму боргу визнав , підписавши 27.08.2013 та скріпивши печаткою господарюючого суб»єкта акт звірки взаємних рахунків ( в матеріалах справи)

У відповідності до розділу 4 Договору 1 та Договору 2 оплата за перевезення вантажів вказується в разовій заявці та здійснюється на підставі виставленого перевізником рахунку протягом тридцяти календарних днів після підписання актів виконаних робіт та ТНН.

Вартість послуг, наданих позивачем відповідачу по актах виконаних робіт станом на 27.08.2013 складає 212 900,00 грн, які відповідачем не оплачені.

Матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з письмовою претензією , яка залишались без відповіді , реагування та виконання.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 212 900,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, перевезення вантажу

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 212 900,00 грн.

Суд також враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов»язковий документ, який має оформлюватись пори перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов»язання. Відповідачем по справі не було надано суду належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем за вищевказаними договорами-заявками, або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в період з 19.07.2013 по 07.10.2013 в сумі 1399,89 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 1399,89 грн.Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги з правової допомоги в сумі 1000,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду:

Договір про надання правової допомоги № 16 від 01.10.2013 з ПП «Юридична фірма «Паритет Плюс» , з яким погоджено обсяг послуг та їх вартість, квитанція №4201 від 08.10.2013 про сплату вказаних послуг на суму1000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України « Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об»єднанням.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Окрім цього в п. 6.3, 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вказано, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачів, пов»язаних з оплатою ним послуг адвокатів, суд приймає рішення про таке відшкодування за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, тощо.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що правову допомогу йому надавало ПП «Юридична фірма «Паритет Плюс» відповідно до Закону України "Про адвокатуру" , що послуги надавались безпосередньо юристами даної компанії, витрати за вказані послуги позивачем оплачені та вказана оплата підтверджена документально, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Суд також враховує, що статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в сумі 1000,00 грн.

Відповідач суму боргу фактично визнав, але через канцелярію суду подав клопотання про розстрочення основної суми заборгованості.

В клопотанні про розстрочення виконання рішення суду відповідач просить розстрочити стягнення з нього на користь позивача суму основної заборгованості строком на 6 місяців у зв»язку з поганим фінансовим станом на підприємстві - як доказ цього надав до суду звіт про фінансові результати за 9 місяців 2013 року.

Позивач в судовому засідання 05.12.2013 категорично заперечив проти розсстрочки виконання вказаного рішення та просив суд задовольнити його позов., а відповідачу відмовити у задоволенні його заяви про надання розстрочки виконання рішення.

Згідно п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України вд 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»: «Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо».

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що вищезазначена заява ТОВ «Голден Дістрібьюшн» належним чином не обґрунтована та є такою, що не підлягаює задоволенню у зв'язку з наступним:

Згідно з ч. 6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення(стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо).

У поданій відповідачем заяві про розстрочку виконання рішення не вказано, які саме виняткові випадки/обставини має бути враховано судом, та не доведено наявність таких обставин, що вказує на її безпідставність.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/333 від 12.09.96 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічною є практика розгляду справ про відстрочку/розстрочку Вищим господарським судом України (зокрема, Постанова від 12.01.2011 справі N 30/325), який прийшов до висновку, що „законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення". При цьому, на думку Вищого господарського суду України, тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, якщо важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

При цьому, відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/333 від 12.09.96 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні інтереси обох сторін та їх фінансовий стан.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На думку суду, відповідач не надав доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України про наявність у нього скрутного фінансового становища та не навів і не підтвердив наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

У зв'язку з наведеним суд відмовляє відповідачу при прийнятті рішення у наданні розстрочки.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства «Девік» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (04210, м. Київ, Оболонський район, вул. М.Тимошенко, буд. 9, код ЄДРПОУ 36081058) на користь приватного підприємства «Девік» (81650, Львівська обл., Миколаївський район, селище міського типу Розділ, вул. Миру, буд. 12, код ЄДРПОУ 19322456) основний борг в розмірі 212 900(двісті дванадцять тисяч девятсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1339( одна тисяча триста тридцять дев»ять) грн. 89 коп., витрати на оплату послуг за правову допомогу в сумі 1000(одна тисяча) грн.00 коп., судовий збір в розмірі 4 305(чотири тисячі триста п»ять) грн. 99 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 09.12.2013