Рішення № 35843471, 03.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19071/13 03.12.13

За позовом Заступника прокурора Печерського району міста Києва в

інтересах держави в особі:

1. Департаменту комунальної власності місті Києва виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

До Громадської організації Центру соціальної допомоги «Джерело»

Про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Половенко Л.В. посвідчення № 002638 від 05.09.12.

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: Григор'єв Д.Г. представник за довіреністю № 155/1/03-5240 від 06.11.13.

Від відповідача: Кварцова О.С. представник за довіреністю № б/н від 26.11.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі: Департаменту комунальної власності місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач-1), Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач-2) до Громадської організації Центру соціальної допомоги «Джерело» (далі - відповідач) про:

- розірвання Договору оренди № 778 від 19.10.12., який укладений між позивачами та відповідачем;

- зобов'язання відповідача звільнити орендоване приміщення та повернути його за актом приймання-передачі позивачу-1.

Спір виник в зв'язку з тим, що за твердженням прокуратури відповідачем в порушення умов Договору не було застраховане орендоване майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.13. порушено провадження у справі № 910/19071/13 та призначено її до розгляду на 12.11.13.

12.11.13. представником позивача-1 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

За результатами судового засідання 12.11.13. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 28.11.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

28.11.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано заяву про припинення провадження в даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в зв'язку з тим, що об'єкт оренди на противагу твердженням прокуратури було відповідачем застраховано.

В судовому засіданні 28.11.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 03.12.13., про що учасники судового процесу повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 03.12.13. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача-2 в судовому засіданні 03.12.13. підтримав позовні вимоги прокуратури.

В судовому засіданні 03.12.13. представник відповідача просив суд припинити провадження у справі № 910/19071/13.

Представник позивача-1 в судове засідання 03.12.13. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/19071/13.

В судовому засіданні 03.12.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-2 та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора Печерського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про розірвання договору та повернення приміщення.

19.10.12. між позивачем-1 (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 778 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.11. № 34/6250 та протоколу від 27.09.12. № 130 передає, а Орендар приймає в оренду нежитлові приміщення (далі - об'єкт оренди) за адресою: м. Київ, вул. Басейна, б. 1/2 літер. А, загальною площею 69,90 кв.м.

Об'єкт оренди знаходиться на балансі позивача-2 (далі - Балансоутримувач) (п. 2.4 Договору).

Строк дії Договору визначено п. 9.1 до 24.07.15.

На виконання умов Договору позивач-1 передав, а відповідач прийняв у орендне користування об'єкт оренди за актом приймання-передачі від 19.10.12., який підписаний в т.ч. і Балансоутримувачем.

Спір виник в зв'язку з тим, що за твердженням прокуратури відповідачем в порушення умов Договору не було застраховане орендоване майно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 9.1 до 24.07.15.

Статтею 284 Господарського кодексу України (п. 1) визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та кому нального майна" істотною умовою договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Приписами п. 4.11 Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний протягом місяця починаючи з дати укладення договору застрахувати об'єкт оренди на користь Орендодавця на весь термін дії Договору.

Таким чином, сторонами Договору було узгоджено порядок страхування орендованого майна.

Разом з тим, суд відзначає, що встановлюючи обов'язок відповідача надати Орендодавцю та Балансоутримувачу копію договору страхування (стразового полісу) та копії платіжних доручень, пункт 4.11 Договору не містить строків такого повідомлення Орендарем Орендодавця та Балансоутримувача про виконання умов страхування.

Судом встановлено, що на противагу тверджень прокуратури, відповідачем об'єкт оренди застраховано, що підтверджується наданими позивачем-2 та відповідачем належним чином завіреними копіями Договору добровільного страхування майна МКО/12 № 378253 від 18.11.13. та Договору № 016-0757250-143 добровільного страхування (однієї групи) майна за програмою «Майно юридичних осіб» від 25.07.12.

Таким чином, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову Заступника прокурора Печерського району міста Києва в частині розірвання Договору оренди № 778 від 19.10.12.

Стосовно клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд відзначає, що воно є таким, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому, судом враховано, що об'єкт оренди було застраховано 25.07.12. (потім 18.11.13.), тобто до звернення 02.10.13. прокуратури з даним позовом до суду. Таким чином, предмет спору був відсутній до порушення провадження в даній справі.

Далі, вимоги про звільнення об'єкта оренди та повернення його по акту приймання-передачі ґрунтуються на невиконання відповідачем умов Договору, а тому є похідними від вимоги про розірвання Договору, в задоволенні якої судом відмовлено. З огляду на зазначене та викладене раніше, в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити спірне нежитлове приміщення та передати його по акту приймання-передачі.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача (позивачів) у справі, в даному випадку - Департаменту комунальної власності місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація».

Проте, як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою та позивачами належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивачів, а саме, відсутність страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Департамент комунальної власності місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» і стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Департаменту комунальної власності місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, б. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.12.13.

Суддя Т.М. Ващенко