Рішення № 35843409, 02.12.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р.Справа № 922/3929/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Бабиніним Д.О.

розглянувши справу

за позовом Міністерства охорони здоров"я України в особі Державного підприємства "Укрвакцина" МОЗ України, м. Київ до Публічного АТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків про стягнення коштів за участю :

Представника позивача: Романчук Д.М дов.№01.0520-01/25 від 15.01.2013 р.

Представника відповідача: Коваленко О.О., дов.№53 від 07.11.2012 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Міністерство охорони здоров»я України в особі ДП «Укрвакцина» МОЗ України, звернувся з позовом до ПуАТ «Фармстандарт Біолік» про стягнення пені в розмірі 80637,83 грн. та штрафу в розмірі 31185,90 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на закупівлю товарів за державні кошти № 33/21-24 від 04.05.2012 р. щодо поставки оплаченого товару.

В судовому засіданні від 09.10.2013 р. оголошувалась перерва до 04.11.2013 р. о 10:20 год.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримували в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись не те, що невиконання умов договору щодо поставки лікарських засобів сталося не з його вини, а за наявності обставин непереборної сили - незаконної заборони Держлікслужби України на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування відповідних лікарських засобів.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

04 травня 2012 року між позивачем (як замовником) та відповідачем (як постачальником) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 33/21-24 (далі - „договір").

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов"язується у 2012 році поставити товар (препарати імунобіологічні, зазначені в специфікації), а замовник оплатити такий товар на умовах цього договору.

Закупівля здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру» за напрямом «Програми і централізовані заходи з імунопрофілактики».

Товар постачається уповноваженому підприємству замовника ДП „Укрвакцина", з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров"я.

Найменування товару: 24.42.2 препарати фармацевтичні різні (Препарати імунобіологічні) Лот 8 - Анатоксин або вакцина для профілактики з зменшеним вмістом антигену (АД-М), відповідно до специфікації. Товар поставляється в кількості 303070 доз (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що сума договору становить 445512,90 грн.

Договором доручення № 30/21-24, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 04.07.2012 р., а також договором доручення № 6 від 12.03.2013 р. позивач (Міністерство охорони здоров"я України) (арк.спр. 52-59) доручив ДП «Укрвакцина» МОЗ України, зокрема, приймати лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші товари, роботи та послуги, що централізовано закуповуються довірителем у постачальника (далі - «товар») та організацію постачання товару до закладів охорони здоров»я відповідно до розподілу товару; участь у претензійній та позовній роботі за договорами про закупівлю з усіх питань, що пов»язані з укладенням, виконанням та/або припиненням дії договорів, з усіма правами, наданими стороні по справі процесуальним законодавством України.

Згідно п. 5.1. договору та додатку № 2 до нього (Графіку поставки) постачальник (відповідач) мав поставити на склад ДП «Укрвакцина» (Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, 66-а) товар в кількості 303070 доз на загальну суму 445512,90 грн. до 31.12.2012 р.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що датою виконання постачальником зобов"язання щодо поставки товару у повному обсязі вважається дата надходження товару у відповідній кількості та якості, що відповідає вимогам цього договору, на склад ДП «Укрвакцина» МОЗ України. Постачальник не несе відповідальність за невиконання зобов"язань щодо поставки товару до закладів охорони здоров"я у разі, якщо це відбулося з вини уповноваженого підприємства.

Позивач стверджує, що відповідач у строк, передбачений в договорі товар не поставив.

Відповідно до п. 7.2. договору поставки, у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

На підставі вказаних положень договору, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 80637,83 грн. та штраф в розмірі 31185,90 грн., які просить суд стягнути з останнього.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Враховуючи положення вказаних вище норм та п.п. 5.1, 5.7 договору поставки зобов"язання відповідача (як постачальника) за цим договором вважається виконаним перед позивачем в день надходження товару (лікарських засобів) на склад ДП «Укрвакцина» МОЗ України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як зазначалося вище, договором (п. 5.1 та графіком поставки) сторони погодили, що відповідач має поставити на склад ДП «Укрвакцина» МОЗ України товар (лікарські засоби) в грудні 2012 р., тобто зобов"язання з поставки товару має бути виконане відповідачем до 31.12.2012 р.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази поставки товару на склад ДП «Укрвакцина» МОЗ України у строк до 31.12.2012 р. Окрім того, відповідач в судових засіданнях факт прострочення поставки товару не заперечував.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що неналежним чином виконав свої зобов»язання за договором та прострочив поставку товару.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договором поставки (п. 7.2) передбачено, що відповідач за неналежне виконання зобов"язань щодо поставки товару повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого (неприйнятого) товару.

З огляду на прострочення відповідачем поставки товару понад 30 календарних днів, у позивача виникли підстави для застосування до нього господарських санкцій, передбачених договором (штрафу та пені).

Так, суд, перевіривши розмір пені та штрафу нарахований позивачем на предмет відповідності умовам договору, а також положенням чинного законодавства, зокрема, ст. 549 ЦК України, ст.ст. 231,232 ГК України, встановив, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 р. в розмірі 80637,83 грн. та штрафу в розмірі 31185,90 грн. є законними та обґрунтованими.

Твердження відповідача в обгрунтування своїх заперечень на позов про відсутність його вини у невиконанні взятих на себе зобов"язань щодо поставки товару у визначений строк, наявність обставин непереборної сили, випадку, суд вважає такими, що позбавлені правового підґрунтя з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З огляду на положення вказаної статті відповідач має підтвердити вжиття ним всіх залежних від нього заходів для своєчасної поставки товару позивачу.

Втім, відповідачем, всупереч положенням ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів, які б свідчили про вжиття ним всіх залежних від нього заходів для вчасної поставки позивачу товару, а від так не доведено відсутність його вини у порушенні зобов"язання з поставки товару.

Посилання відповідача в обгрунтування відсутності його вини у простроченні поставки товару на тимчасову заборону Держлікслужби України реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичного імунобіологічного препарату АД-М-Біолік, суспензія для ін»єкцій по 0,5 мл (1 доза) або по 1 мл (2 дози) в ампулах № 10, що підтверджує розпорядженням Держлікслужби України № 27922-1.3/2.1/17-12 від 12.12.2012 (арк. спр. 109-110) є юридично неспроможними, оскільки вказана обставина не свідчить про вжиття всіх залежних від відповідача заходів для своєчасної поставки товару позивачу, а навпаки, свідчить про винну поведінку відповідача, про що суд робить висновок з наступного.

Згідно акту перевірки Держлікслужби України додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з промислового виробництва лікарських засобів № 62-В від 06.12.2012 р. (арк.спр.149-169), тимчасова заборона реалізації (торгівлі), зберігання та застосування товару (лікарських засобів) була запроваджена внаслідок виявлення контролюючим органом (Держлікслужбою України) 4 несуттєвих порушень, 22 суттєвих порушень та 14 критичних порушень, зокрема, не проведена кваліфікація чистих приміщень цеху, не проведена кваліфікація складу сировини та матеріалів, 315 ампул за показниками стерильності не відбиралися, опорядження приміщення розливу лікарських засобів в ампули не відповідає заявленому класу чистоти, устаткування приміщення відбору проб сировини на складі вихідної сировини не відповідає заявленим класам чистоти тощо.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що тимчасова заборона реалізації (торгівлі), зберігання та застосування товару (лікарських засобів) є наслідком неналежного виконання відповідачем ліцензійних умов, свідчить про невжиття ним всіх залежних від нього заходів для своєчасної поставки товару позивачу, а від так свідчить про наявність вини (умислу чи необережності) останнього у порушенні зобов»язання за договором з поставки товару.

Окрім того, твердження відповідача про незаконність обмеження обігу виготовлених ним лікарських засобів не підтверджується матеріалами справи.

Інших доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для вчасної поставки товару, останнім не надано.

Таким чином, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за неналежне виконання зобов"язання з поставки товару у зв"язку з відсутністю його вини у такому невиконанні.

Не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій і положення ст. 617 ЦК України, як на те посилається відповідач.

Так, згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 8.1 договору поставки сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов"язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

З огляду на положення п. 8.3 договору поставки, факт настання непереборної сили має бути засвідчений уповноваженими на це органами України.

Таким чином, відповідач має підтвердити існування обставин непереборної сили, які засвідчені уповноважним на це органом.

Втім, відповідачем, всупереч положенням ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів, які б свідчили про існування таких обставин, про що суд робить висновок з наступного.

З огляду на положення ст. 263 ЦК України, непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Поняття "надзвичайність" та "невідворотності" є оціночними, втім вони характеризують об'єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін (п. 46, 47 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Тимчасова заборона Держлікслужби України обігу лікарських засобів не може бути розцінена судом як обставина непереборної сили, яка звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов»язання.

Суд зазначав вище, що заборона обігу лікарських засобів сталася внаслідок порушення відповідачем ліцензійних умов, а від так дана обставина не має характеру надзвичайності та невідворотності.

Вказане вище розпорядження Держлікслужби України № 27922-1.3/2.1/17-12 від 12.12.2012 та повідомлення № 13320-1.3/2.0/17-13 від 14.06.2013 р. про відкликання тимчасової заборони (арк.спр. 111) свідчить лише про реалізацію відповідним органом виконавчої влади функції по контролю якості та безпеки лікарських засобів шляхом тимчасової заборони реалізації (торгівлі), зберігання та застосування лікарських засобів та не підтверджує факт непереборності сили, яка не існувала під час укладення договору та виникла поза волею сторін.

Окрім того, позиція відповідача про засвідчувальний характер обставини непереборної сили вказаних вище розпорядження та повідомлення, з огляду на відмову Торгово-промислової палати в листі № 1322/05-5 здійснити таке засвідчення, є не обґрунтованою та базується на довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

Надані відповідачем в якості доказів в обгрунтування наявності обставин непереборної сили, та їх підтвердження листи (арк.спр. 102-103) свідчать лише про спробу сторін врегулювати проблемні питання господарської діяльності, та не спростовують відсутність обставин непереборної сили.

Заборона обігу лікарських засобів не є також випадком, який звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків поставки товару.

ЦК України не надано визначення поняття «випадок», втім в абз. 2 ст. 617 ЦК України перелічено обставини, які не відносяться до випадку, зокрема, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання.

Таким чином, обставина відсутності у відповідача лікарських засобів, обумовлених договором (в тому числі у зв»язку з їх фактично вилученням з обігу на ринку) не може бути віднесена до випадку, а від так вважатися обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за прострочення поставки.

Окрім того, випадком є будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, що виключають вину порушника.

Оскільки судом вже встановлено, що порушення строків поставки фактично сталося внаслідок порушення відповідачем ліцензійних вимог (тобто за наявності його вини), позиція відповідача про звільнення його від відповідальності у зв»язку із настанням випадку є юридично неспроможною.

Таким чином, наведені відповідачем обставини та надані на їх підтвердження докази не свідчать про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за прострочення поставки товару та для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положенням ст. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача. Таким чином, судовий збір у даній справі в розмірі 2236,47 грн. покладається на відповідача.

З огляду на положення ст.ст. 44, 49 ГПК України, відповідно до яких розподіл судових витрат здійснюється між сторонами, суд вважає за неможливе стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору на користь ДП "Укрвакцина" МОЗ, як про те просить у позовній заяві позивач.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 509, 526, 530, 549, 611, 612, 614, 617, 627, 664 ЦК України, ст.ст. 175, 218, 231, 233 ГК України та керуючись ст.ст. 1, 3, 4 4-2-4-4, 12-16, 33-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" (61070, м. Харків, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452) на користь Міністерства охорони здоров"я України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7, код ЄДРПОУ 00012925) пеню в розмірі 80637,83 грн., штраф в розмірі 31185,90 грн., судовий збір в розмірі 2236,47 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя Суярко Т.Д.