Рішення № 35843352, 05.12.2013, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2013 Справа № 920/1768/13

за позовом ОСОБА_1, м. Суми

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП - 15927», м. Суми

2. Сумського міського управління юстиції, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача - ОСОБА_2, с. Косівщина, Сумський район, Сумська область

про визнання недійсним окремих положень статуту та зобов'язання вчинити дії

СУДДЯ Резніченко О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 15.03.2012р.

Від відповідачів: 1. не з'явився.

2. не з'явився.

Від третьої особи: не з'явився.

Суть спору: Позивач просить суд визнати недійсними п. 4.5, абзаців 1-4 п. 7.6, абзац 3 п. 7.9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП - 15927» в редакції від 27.03.2008р. та зобов'язати другого відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо розподілу статутного капіталу між учасниками ТОВ «Сумське АТП-15927» наступним чином: ОСОБА_2 - 40% статутного (складеного) капіталу в розмірі 400 000 грн. 00 коп., ОСОБА_1 - 60% статутного (складеного) капіталу в розмірі 600 000 грн. 00 коп.

Перший відповідач позов не визнає з огляду на те, що вимоги, заявлені у даному позові, вже були предметом розгляду у інших судових справах, які розглядалися як в господарському суді Сумської області так і в Сумському окружному адміністративному суді. Крім цього, щодо позивача розглядається кримінальна справа та на його корпоративні права накладено арешт.

Другий відповідач у відзиві на позовну заяву просить замінити його на відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції та саме останнього вважає належним відповідачем по справі.

Однак, реєстраційна служба відповідно до п .п. 11,12, 12.19 Положення «Про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції»(затверджено наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/7, в редакції зі змінами, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 02.09.2013р. №1841/5) є структурним підрозділом управління юстиції та відповідно до ст. ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути стороною у цьому процесі.

В судове засідання 05.12.2013р. від другого відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні першого відповідача проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що статут товариства з обмеженою відповідальністю не може бути визнаний недійсним окремо від рішення загальних зборів учасників товариства. Правомірність рішення загальних зборів учасників ТОВ «Сумське АТП-15927» від 27.03.2008р. та затвердження статуту, окремі положення якого просить позивач визнати недійсними у даному позові, були предметом розгляду у справі №5021/1781/12. Саме в цьому судовому рішенні, на думку третьої особи, була надана належна правова оцінка статуту першого відповідача.

Також третя особа вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, так як від дати затвердження статуту - 27.03.2008р. - пройшло більше трьох років, та у зв'язку із цим просить застосувати строк позовної давності. Однак, зазначена заява не може бути задоволена з огляду на наступне: ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, ст. 22 та іншими нормами цього кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис ст. 267 Цивільного кодексу України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Що стосується вимог позивача до другого відповідача, то, на думку третьої особи зміна часток учасників товариства можлива лише шляхом внесення змін до статуту товариства на загальних зборах з наступною їх реєстрацією.

Представники першого відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, клопотання про відкладення розгляду справи від першого відповідача та третьої особи в дане судове засідання не надходило, причину неявки суду не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Тому, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є учасником ТОВ «Сумське АТП - 15927», іншим учасником даного товариства є третя особа ОСОБА_1 Даний факт підтверджується п. 1.2 статуту першого відповідача в редакції від 27.03.2008р.

Протягом тривалого часу між учасниками товариства проводились чисельні судові провадження за результатами яких був встановлений наступний розподіл часток між позивачем та третьою особою: ОСОБА_2 - 40% статутного (складеного) капіталу в розмірі 400 000 грн. 00 коп., ОСОБА_1 - 60% статутного (складеного) капіталу в розмірі 600 000 грн. 00 коп.

Даний факт підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2012р. по справі №5021/2515/2011 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ТОВ «Сумське АТП-15927» про переведення прав та обов'язків покупця та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ТОВ «Сумське АТП - 15927» про переведення прав та обов'язків покупця, згідно якої рішення господарського суду Сумської області від 13.12.2011р. по даній справі було скасовано, задоволено первісний позов та переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця частки в розмірі 10 % у статутному капіталі ТОВ «Сумське АТП - 15927».

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2012р. вищезазначена постанова Харківського апеляційного господарського суду по справі №5021/2515/2011 залишено без змін.

Крім цього, рішенням господарського суду Сумської області від 27.04.2011 р. по справі №5021/247/2011 за позовом 1. ОСОБА_1, м. Суми, 2. ОСОБА_2, с. Косівщина, Сумський район, до відповідача ТОВ «Сумське АТП-15927», м. Суми, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, м. Суми, про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 11.01.2011р. та статуту товариства, був визнаний недійсним статут ТОВ «Сумське АТП-15527» в редакції від 11.01.2011р. (залишено без змін постанову Вищого господарського суду України від 14.09.2011р.), а у справі господарського суду Сумської області №5021/1781/12 за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Сумське АТП-15927», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання недійсним рішення загальних зборів та статуту товариства рішенням від 19.02.2013р. було відмовлено у задоволенні даного позову. При цьому, предметом позову була дійсність статуту ТОВ «Сумське АТП-15927» в редакції від 27.03.2008р..

Вищезазначене рішення господарського суду Сумської області залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2013р..

Таким чином, на день розгляду у суді даної справи діючим є статут першого відповідача в редакції від 27.03.2008р. (далі по тексту статут).

Розмір статутного капіталу та його розподіл між учасниками встановлений п. 4.5 статуту, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 50% статутного капіталу в розмірі 500 000 грн. 00 коп.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, положення п. 4.5 статуту суперечить ухваленим судовим рішенням за яким статутний капітал повинен бути розподілений наступним чином: ОСОБА_1 - 60%, ОСОБА_2 - 40%.

Тому, позивач з метою внесення змін до п.4.5 статуту намагався скликати та провести загальні збори учасників товариства 12.08.2013р. Однак, у зв'язку із неявкою на загальні збори учасника ОСОБА_2, відповідно до ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», збори не відбулися.

В зв'язку із неможливістю внесення змін до статуту товариства на загальних зборах, позивач звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним п.4.5. статуту першого відповідача в частині розміру часток у статутному капіталі та встановлення вірного розподілу часток.

Позовна вимога в цій частині обґрунтовується тим, що п. 4.5 статуту суперечить судовим рішенням, які приймалися господарським судом Сумської області (справа №5021/247/2011) та Харківським апеляційним господарським судом (справа №5021/2515/2011), а тому підлягає зміні шляхом визначення цих положень недійсними у судовому порядку. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» має вирішальний голос (60%) при розгляді питання про внесення змін до статут товариства.

Статут юридичної особи - це акт, який визначає правовий статус юридичної особи, містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання статуту недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства, визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та інтересів позивача.

Таким чином, відповідно до вимог ст. ст. 88, 143, Цивільного кодексу України, ст. ст. 57, 82 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 51 Закону України «Про господарські товариства» статут товариства може бути визнаний недійсним за одночасної наявності таких умов:

- на момент розгляду справи статут не відповідає вимогам законодавства;

- порушення, допущені при його прийнятті та затвердженні, не могли бути усунені;

- відповідні положення статуту порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідна правова позиція закріплена у п. п. 13, 14 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Однак, позивачем не доведено та у позовній заяві взагалі не зазначено, яким вимогам діючого законодавства не відповідає п. 4.5 статуту щодо розподілу часток у статутному договорі товариства.

Посилання позивача на невідповідність п. 4.5 статуту судовим рішенням не може бути підставою для визнання цього пункту недійсним, так як у разі невиконання вказаних позивачем судових рішень у нього виникає право на їх примусове виконання в порядку, встановленому діючим законодавством.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 41, 59 Закону України «Про господарські товариства» внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміни розміру його статутного капіталу є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідне положення передбачено у п. 7.2 статуту першого відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 16 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно якого суди не вправі вносити зміни до статуту товариства у зв'язку з тим що, це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Таким чином, позовна вимога про визначення недійсним п. 4.5 статуту першого відповідача в частині розподілу часток статутному капіталі та встановлення вірного розподілу часток між його учасниками: ОСОБА_2 - 40%, ОСОБА_1 - 60% задоволенню не підлягає.

Також, позивачем заявлена позовна вимога про зобов'язання другого відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням рішення суду щодо розподілу статутного капіталу між учасниками товариства наступним чином: ОСОБА_2 - 40%, ОСОБА_1 - 60% та зобов'язання державного реєстратора здійснити відповідні реєстраційні дії, спрямовані на виконання вказаного рішення суду.

Позивачем під час судового розгляду було пояснено, що під вказаним рішенням суду він розуміє те судове рішення, яке буде прийнято при розгляді даної справи.

Таким чином, вищезазначена позовна вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним п. 4.5 статуту та перерозподілу часток у статутному капіталі товариства, так як, відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Порядок проведення державної реєстрації змін до установчих документів встановлений ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

При цьому, слід зауважити, що діючим законодавством передбачена зміна часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю тільки шляхом внесення відповідних змін до статуту товариства на загальних зборах учасників, та як наслідок цього - проведення державним реєстратором державної реєстрації змін до статуту.

З огляду на вищезазначене, позовна вимога в частині зобов'язання другого відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та провести відповідні реєстрації є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить визнати недійсним абзаци 1-4 п. 7.6 та абзац 3 п. 7.5 статуту товариства.

Визнання недійсним абзаців 1-4 п. 7.6 статуту позивач обґрунтовує тим, що вказаний пункт суперечить ст. 59 Закону України «Про господарські товариства». Однак, позивач не визначає у чому саме полягає невідповідність статуту вимогам ст. 59 зазначеного закону.

Суд вважає, що положення п. 7.6 статуту товариства не протирічать вимогам ст. 59 Закону України «Про господарські товариства», так як ст. 59 Закону встановлює загальне правило про необхідну кількість голосів для прийняття певної категорії рішень учасниками товариства. В той же час п. 7.6 статуту взагалі не містить положення про кількість голосів, необхідних для прийняття рішень по питанням, віднесених статутом до виключної компетенції загальних зборів та іншим питанням, а лише конкретизує процедуру знайдення консенсусу при виникненні різних точок зору учасників товариства на вирішення певного питання.

Тому, при розгляді питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів товариства, учасники товариства повинні керуватися вимогами ст. 59 Закону України «Про господарські товариства».

Також, позивач просить визнати недійсним абзац 3 п. 7.9 статуту в частині наявного у ньому виключення щодо непоширення встановлених абзацом 3 п. 7.9 статуту обмежень на директора товариства, який є його учасником наступного змісту: «(даний пункт діє в разі призначення директора не з складу учасника товариства)», обґрунтовуючи свою вимогу тим, що вказаний пункт містить ознаки дискримінації по принципу участі у товаристві та суперечить ст. ст. 2, 7 загальної декларації прав людини, ст. 24 Конституції України в частині не поширення обмеження права директора товариства щодо відчуження майна на суму більше 10 000 грн. 00 коп. Якщо директором є особа зі складу учасників товариства.

Суд вважає, що встановлене обмеження не може вважатися дискримінацією прав особи, що є директором не зі складу учасників товариства, так як відповідно до ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» у товариства з обмеженою відповідальністю виконавчим органом є директор (дирекція), який діє від імені товариства в межах, встановлених даним законодавством та установчими документами.

Тому, саме учасникам товариства закон надає можливість, з метою захисту їх інтересів ввести певні обмеження у діяльності директора, у тому числі обмеження щодо розміру укладаємих без згоди учасників товариства угод у разі призначення директора не зі складу учасників товариства.

Тому, позовна вимога в частині визнання недійсними абзаців 1-4 п. 7.6 статуту також не може бути задоволена.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 09.12.2013р.

СУДДЯ О.Ю. Резніченко