Рішення № 35843052, 05.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22199/13 05.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кевлар-Групп»

До Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна»

Про стягнення 14 870,84 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Упир П.І. - по дов. № 02/09-01 від 02.09.2013

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кевлар-Групп» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна» 14 870,84 грн., з яких: 14 100,00 грн. основного боргу, 626,95 грн. пені, 143,89 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг № 15/04 від 15.05.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 порушено провадження у справі № 910/22199/13 та призначено її до розгляду на 05.12.2013.

Позивач в судовому засіданні 05.12.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 05.12.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 19.11.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 19.11.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. А.Ахматової,13-Д та м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 20-22-П/П-С-1, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 22.11.2013 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверти з ухвалою були повернуті поштовими відділеннями зв'язку до суду із довідками форми-20 з позначкою «установа вибула».

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 05.12.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.05.2011 між Приватним підприємством «Охоронна компанія «Пересвіт» (виконавець) та Приватним акціонерним підприємством «Швидко-Україна» (замовник) було укладено договір про надання послуг № 15/04 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання:

1.1.1. По охороні приміщень, матеріальних цінностей, транспорту, персоналу та внутрішньої території замовника від проникнення сторонніх осіб на об'єкти, які розташовані за адресами: м. Київ, вул. Білоруська, 2 та м. Київ, пров. Політехнічний, 3 в (літера А) (далі - об'єкт);

1.1.2. З організації технічного, методичного та інформаційно-консультативного забезпечення безпеки об'єкта на умовах і в порядку, передбачених цим договором.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг охорони, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 14 100,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 626,95 грн. та 3% річних в сумі 143,89 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість послуг виконавця визначається виходячи з кількості відпрацьованих людино/годин протягом місяця при наданні послуг з охорони або з фактично відпрацьованого часу при наданні послуг з організації технічного, методичного та інформаційно-консультативного забезпечення безпеки об'єкта і складає суму, яка визначена в протоколі погодження про розмір домовленої вартості наданих послуг (додаток 1) та в акті про виставлення постів охорони на об'єкт (додаток 3) за домовленістю сторін.

Згідно протоколу (додаток 1) вартість послуг становить 14,80 грн. за людино/годину (за 1 годину фактично відпрацьованого часу) в тому числі ПДВ 2,47 грн.

В додатку 3 до договору для охорони об'єкта замовника виставляються 2 (два) пости охорони по 1 (одному) охоронцю із часом роботи з 09.00 - 23.00 години.

Відповідно до п. 7.1. договору фактичне виконання виконавцем робіт фіксується сторонами у двосторонньому акті прийому-здачі виконаних робіт, який підписується та узгоджується не пізніше останнього числа звітного місяця.

Згідно п. 7.2. договору послуги з охорони та організації технічного, методичного та інформаційно-консультативного забезпечення безпеки об'єкта що надані виконавцем сплачуються замовником в національній валюті на поточний рахунок виконавця шляхом, зазначеним у п. 7.3. договору.

Позивачем подано наступні акти наданих послуг (забезпечення комплексної безпеки на об'єкті), які підписані та скріплені печатками замовника та виконавця: № 84 від 31.05.2013 на суму 7 300,00 грн. та № 99 від 30.06.2013 на суму 7 300,00 грн.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що оплата послуг проводиться замовником щомісячними платежами протягом 10 днів після підписання сторонами актів прийому-здачі виконаних робіт згідно виставлених виконавцем рахунків-фактур, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.1.12. договору замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги охорони та організації технічного, методичного та інформаційно-консультативного забезпечення безпеки об'єкта, що надаються виконавцем.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, замовник в порушення взятих на себе зобов'язань за договорами вартість наданих послуг охорони у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед виконавцем, яка становить 14 100,00 грн.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно п. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

26.09.2013 між Приватним підприємством «Охоронна компанія «Пересвіт» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кевлар-Групп» (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги.

За умовами договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги щодо сплати Приватним акціонерним підприємством «Швидко-Україна» боргу розміром 14 100,00 грн., а також штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та 3% річних, пов'язаних із несвоєчасною сплатою даної суми боржником первісному кредитору, що виникли на підставі договору № 15/04 від 15.05.2011 про надання послуг.

Новий кредитор листами (повідомленнями) № 2609/2013 та № 2509/13 від 26.09.2013 повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні за договором № 15/04 від 15.05.2011 та вимагав перерахувати заборгованість на його рахунок.

Даний лист надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією 26.09.2013, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими квитанціями №№ 0356, 0357 описами вкладення у цінний лист від 26.09.2013.

Стаття 514 Цивільного кодексу України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, борг який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 15/04 від 15.05.2011 відповідач має сплатити новому кредитору - позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання зі сплати отриманих послуг охорони новому кредитору не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка складає 14 100,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 14 100,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку прострочення платежів, зазначених у розділі 7 договору, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу від суми прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати платежів за договором.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг охорони відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 626,95 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 626,95 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг охорони, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 143,89 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 143,89 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кевлар-Групп» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна» (м. Київ, вул. Хрещатик, 20-22-П/П-С-1, код ЄДРПОУ 30178041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кевлар-Групп» (м. Черкаси, бул. Шевченко, 419, кв. 13, код ЄДРПОУ 38595119) 14 100 (чотирнадцять тисяч сто) грн. 00 коп. основного боргу, 626 (шістсот двадцять шість) грн. 95 коп. пені, 143 (сто сорок три) грн. 89 коп. - 3% річних, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 09.12.2013.

СуддяВ.В. Сівакова