Рішення № 35840210, 04.12.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 грудня 2013 року Справа № 913/2400/13

Провадження №7/913/2400/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України", с. Красне Кегичівського району Харківської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ, -

про стягнення 131738 грн. 60 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Сокольніков В.В. - представник, - довіреність №б/н від 20.09.2013;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за поставлену сільськогосподарську продукцію - насіннєвий матеріал - у сумі 115926,82 грн., 3% річних за період з 07.12.2010 по 28.08.2013 у сумі 9371,06 грн. та інфляційних нарахувань за період з грудня 2010 року по серпень 2013 року включно у сумі 6140,72 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №90700066, укладеного між сторонами 16.02.2010.

У зв'язку з надходженням позовної заяви господарським судом Луганської області порушено провадження у справі за №913/2400/13, розгляд якої за результатами розподілу автоматизованою системою документообігу суду (ст.21 ГПК України) було доручено судді Демидову В.О.

23.09.2013, у судовому засіданні, позивач подав уточнення позовних вимог (вих. №337/1 від 19.09.2013) (а.с.26), яке розцінене судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та згідно якому сума основного боргу становить 113926,82 грн., сума 3% річних - 9371,06 грн. та сума інфляційних нарахувань за період з 2 грудня 2011 року по 28.08.2013 - 5457,16 грн., а загальна сума позовних вимог зменшилася та становить 128755,04 грн.

Суд, керуючись ч.4 ст. 22 ГПК України, прийняв цю заяву з метою врахування її при вирішенні спору по суті (а.с.46-47).

На підставі ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 23.09.2013 до 30.09.2013 - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду про надання документів та доказів.

27.09.2013, у зв'язку з відпусткою судді Демидова В.О., відповідно до приписів ст.21 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду був здійснений повторний розподіл цієї справи, за результатами якої її для подальшого розгляду передано судді господарського суду Луганської області Марченко Ю.І.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 30.09.2013 до 05.11.2013 та з 05.11.2013 до 21.11.2013 - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду про надання документів та доказів.

20.11.2013 відповідно до приписів ст.21 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду був здійснений повторний розподіл цієї справи, за результатами якої її для подальшого розгляду передано судді господарського суду Луганської області Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 21.11.2013 до 04.12.2013 - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду про надання документів та доказів.

До початку судового засідання 04.12.2013 від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він заявлені вимоги (з урахуванням заяви про їх зменшення) підтримав у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;46-47;52;63;67-68).

Позивач у позовній заяві вказав наступну адресу місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_1 (а.с.2-4), - що також підтверджується: витягом №17198406 від 17.09.2013 (а.с.21-23) та довідкою адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Луганській області від 28.09.2013 (а.с.53)., - на яку судом були спрямовані ухвали про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду, а також про відкладення останнього.

Оператор поштового зв'язку повернув до суду поштові відправлення, які містили ухвали суду від 23.09.2013 (а.с.55-58) та від 30.09.2013 (а.с.59-61), з доданням довідок "повернення за закінченням терміну зберігання" (а.с.60-63).

З огляду на викладене суд при вирішенні цього спору керується:

приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України, де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Якщо сторони не надали інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином;

пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Отже, у суду є підстави вважати, що ним вжито належних заходів, спрямованих на повідомлення відповідача про дату, час та місце судових слухань.

Позивач не заперечив проти розгляду справи за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.43,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

16.02.2010 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу №90700066, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити на умовах цього договору сільськогосподарську продукцію - насіннєвий матеріал (далі - товар), зазначений у таблиці №1 пункту 1.1 договору, на загальну суму 143775,32 грн. (п.1.1).

Термін поставки товару - з 16.02.2010 по 30.03.2010 (п.3.2).

Датою поставки партії товару сторони вважають дату, вказану у видатковій накладній (п.3.3).

Право власності на товар від продавця до покупця переходить з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (п.3.4).

Кінцевий розрахунок покупець здійснює у період з 01.09.2010 по 01.11.2010 включно (п.4.2), безготівково (п.4.3), при цьому він вважається здійсненим своєчасно (п.4.4). У разі порушення цього строку покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця 2% за користування чужими грошовими коштами (п.4.5).

Крім того, у разі, якщо покупець не здійснить оплату вартості товару у визначений договором термін, він зобов'язаний сплатити на користь продавця штраф у розмірі 25% вартості товару (п.7.1).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2010, а щодо виконання зобов'язань - до їх виконання сторонами у повному обсязі (п.10.1) (а.с.9-10).

На підтвердження факту виконання умов договору зі свого боку позивач надав до справи наступні видаткові накладні на відпуск відповідачеві товару (насіннєвого матеріалу):

№90700116 від 01.04.2010 - на суму 60229,82 грн.;

№90700131 від 13.04.2010 - на суму 83545,50 грн., - а разом на суму 143775,32 грн. (а.с.11-12), кожна з яких містить докази його отримання відповідачем.

Як стверджує позивач, відповідач частково:

06.12.2010 - повернув товар продавцеві на суму 30967,53 грн., - що підтверджується накладною про повернення товару від покупця за №9 від 06.12.2010, з доказами його отримання позивачем (а.с.13);

сплатив вартість отриманого товару на загальну суму 2000,00 грн., у тому числі:

04.10.2011 - 700,00 грн. (а.с.14);

31.10.2011 - 710,00 грн. (а.с.15);

01.12.2011 - 590,00 грн. (а.с.16).

Отже, загальна вартість повернутого та оплаченого товару складає 32967,53 грн. (30967,53 грн. + 2000,00 грн.), з урахуванням чого сума залишку основного боргу на день звернення позивача до суду та вирішення спору по суті судом становить 110807,79 грн. (143775,32 грн. - 32967,53 грн.).

Як сказано вище у цьому рішенні, позивач у позовній заяві (а.с.2-4) висунув вимогу про стягнення з відповідача:

основного боргу за поставлену сільськогосподарську продукцію - насіннєвий матеріал - у сумі 115926,82 грн., 3% річних за період з 07.12.2010 по 28.08.2013 у сумі 9371,06 грн. та інфляційних нарахувань за період з грудня 2010 року по серпень 2013 року включно у сумі 6140,72 грн., а разом - 131438,60 грн.

У заяві про зменшення позовних вимог (а.с.26) він просить суд стягнути з відповідача:

основний борг - у сумі 113926,82 грн.,

3% річних - у сумі 9371,06 грн.,

інфляційні нарахування за період з 2 грудня 2011 року по 28.08.2013 - у сумі 5457,16 грн., а разом - 128755,04 грн.

Дослідивши доводи позивача щодо суми основного боргу на день його звернення до суду, суд відзначає, що позивач у описово-мотивувальній частині позовної заяви (перша сторінка заяви) вірно визначив суму основного боргу у розмірі 110807,79 грн.

Що стосується суми основного боргу, вказаного у резолютивній частині позовної заяви (шоста сторінка заяви), - тобто 115926,82 грн., та зменшеної суми основного боргу у розмірі 113926,82 грн., зазначеної у заяві про уточнення позовних вимог (вих. №337/1 від 19.09.2013) (а.с.26), - то позивач не надав до справи жодного документального доказу на обґрунтування як першої, так і другої сум основного боргу та відповідного розрахунку останнього, - з огляду на що суд не має правових та фактичних підстав прийняти до уваги суму основного боргу у розмірі 113926,82 грн., визначену позивачем як кінцеву (а.с.26), а тому вважає належним чином доведеною суму основного боргу у розмірі 110807,79 грн.

Дослідивши розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, суд дійшов висновку, що позивач також визначив їх невірно з огляду на наступне.

Згідно пункту 4.2 укладеного сторонами договору покупець був зобов'язаний сплатити вартість товару не пізніше 01 листопада 2010 року, - тобто відповідно до приписів ст. 253 Цивільного кодексу України щодо порядку визначення початку перебігу строку - з 2 листопада 2010 року у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням того, що відповідач частку боргу у розмірі 30967,53 грн. погасив 06.12.2010 шляхом повернення товару на вказану суму (а.с.13), то на всю суму боргу у розмірі 143775,32 грн. за період з 02.11.2010 по 06.12.2010 підлягають нарахуванню:

3% річних - у сумі 413,60 грн.;

інфляційні втрати - у сумі 1584,98 грн.

Починаючи з 07.12.2010 сума основного боргу склала 112807,79 грн. (143775,32 грн. - 30967,53 грн.).

04.10.2011 відповідач сплатив частку боргу у розмірі 700,00 грн. (а.с.14), - з огляду на що позивач має право на нарахування за період з 07.12.2010 по 04.10.2011 з суми основного боргу у розмірі 112807,79 грн.:

3% річних - у сумі 2790,83 грн.;

інфляційних втрат - у сумі 5732,06 грн.

У зв'язку зі сплатою відповідачем 04.10.2011 частки боргу у розмірі 700,00 грн. (а.с.14), залишок суми основного боргу на вказану дату склав 112107,79 грн. (112807,79 грн. - 700,00 грн.).

Наступну частку боргу у розмірі 710,00 грн. відповідач сплатив 31.10.2011 (а.с.15);

Отже, починаючи з 05.10.2011 по 31.10.2011 у позивача виникло право на нарахування з суми основного боргу у розмірі 112107,79 грн.:

3% річних - у сумі 239,57 грн.;

інфляційні втрати не підлягають нарахуванню у зв'язку з відсутністю інфляції у жовтні 2011 року (100,0%).

Залишок суми основного боргу з 31.10.2011 становить 111397,79 грн. (112107,79 грн. - 710,00 грн.)

01.12.2011 відповідач сплатив останню частку боргу у розмірі 590,00 грн. (а.с.16).

З урахуванням цих обставин у позивача виникло право на нарахування у період з 01.11.2011 по 01.12.2011 на суму основного боргу у розмірі 111397,79 грн.:

3% річних - у сумі 274,68 грн.;

інфляційних втрат - у сумі 111,40 грн.

З вищевикладеного видно, що з 02.12.2011 залишок суми основного боргу становить 110807,79 грн. (111397,79 грн. - 590,00 грн.), що надає позивачу право за період з 02.12.2011 по 28.08.2013 нарахувати на нього:

3% річних у сумі 5783,26 грн.;

інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, оскільки сукупний індекс інфляції за період з грудня 2011 року по серпень 2013 року включно становив 99,4%.

Таким чином, загальна сума залишку основного боргу на день звернення позивача до суду становить 110807,79 грн.; на яку підлягали нарахуванню: 3% річних у сумі 9501,94 грн. (413,60 грн. + 2790,83 грн. + 239,57 грн. + 274,68 грн. + 5783,26 грн.) та інфляційні втрати у сумі 7428,44 грн. (1584,98 грн. + 5732,06 грн. + 111,40 грн.).

Підставою для звернення позивача до суду став факт ухилення відповідача від добровільного погашення боргу.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1 та 2 ст. 202 ЦКУ).

Різновидністю правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання (ст. 629 ЦКУ).

З норми, викладеної у частині 1 ст. 179 Господарського кодексу України, а також аналізу спірного договору вбачається, що він належить до числа господарських договорів (договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт).

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Конкретний термін сплати вартості отриманого товару сторони визначили у п.4.2 договору.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у справі належним чином виконав вимоги ст.662 ЦК України, - тобто передав покупцеві обумовлену договором кількість товару, - з огляду на що відповідач, отримавши останній, повинен був у визначений договором строк сплатити його вартість.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів, позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів, що термін сплати основного боргу за вищеназваним договором (грошового зобов'язання) у сумі 110807,79 грн. є таким, що настав.

З огляду на те, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на повну оплату вартості отриманого товару, позивач правомірно звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, але відповідач не у повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, тобто припустився порушення зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу пунктів 3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

За загальним правилом, викладеним у частинах 1-3 статті 623 Цивільного кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення

позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 624 названого Кодексу встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 4.5 та 7.1 договору сторони визначили підстави для нарахування договірних сум штрафів за порушення зобов'язання, але позивач не скористався їх приписами, що є його правом.

Натомість він скористався правом на нарахування на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат.

Так, згідно ст. 625 ЦКУ боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту права, обраний позивачем, відповідає приписам ст. 16 Цивільного та ст. 20 Господарського кодексів України.

Як сказано вище у цьому рішенні, позивач невірно визначив суму основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), а саме: він просить суд стягнути основний борг у сумі 113926,82 грн., 3% річних - у сумі 9371,06 грн. та інфляційні нарахування - у сумі 5457,16 грн., а разом - 128755,04 грн. (а.с.26).

В той же час судом встановлено, що сума основного боргу на день звернення позивача до суду становить 110807,79 грн.; 3% річних слід було нарахувати у сумі 9501,94 грн., а інфляційні втрати - у сумі 7428,44 грн., що разом становило б 127738,17 грн.

З огляду на викладене та з урахуванням обставин справи суд при вирішенні спору в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат приймає до уваги, що вірно визначеною сумою 3% річних є 9501,94 грн. (а не 9371,06 грн. - як вказав позивач), а інфляційних втрат - 7428,44 грн. (а не 5457,16 грн. - як вказав позивач).

Чинним господарсько-процесуальним законодавством України не передбачено право господарського суду самостійно вийти за межі позовних вимог, - відповідно до приписів п.2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів і третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зазначене клопотання від позивача до суду не надходило, а тому з урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: основний борг у сумі 110807,79 грн., а також визначені позивачем суми 3% річних - у розмірі 9371,06 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5457,16 грн., а разом - 125636,01 грн.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач сплатив на користь Державного бюджету України судовий збір у загальній сумі 2628,77 грн. (2561,00 грн. + 67,77 грн.) (а.с.7-8), що узгоджується з первісно заявленою сумою позову (131438,60 грн.) та приписами підпункту 1 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-УІ "Про судовий збір".

Заявою від 19.09.2013 за вих.№337/1 (а.с.26) позивач зменшив суму позовних вимог до загальної суми 128755,04 грн., з урахуванням якої судовий збір підлягає сплаті у розмірі 2575,10 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону "Про судовий збір" з Державного бюджету України на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі зайво сплаченої суми, тобто 53,67 грн. (2628,77 грн. - 2575,10 грн.), - у зв'язку з чим судом винесено спеціальну ухвалу.

Цим рішенням суду позов задоволено частково - на суму 125636,01 грн., виходячи з якої сума судового збору становить 2512,72 грн.

Відповідно до приписів ст.ст.44 та 49 ГПК України суд сплату судового збору покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, - тобто у розмірі 2512,72 грн., а сплату його решти у сумі 62,38 грн. (2575,10 грн. - 2512,72 грн.) - на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11, 16, 237, 239, 241, 509, 525, 526, 529, 530, 549, 611, 612, 614, 623, 625, 655, 662, 691-692 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,173,193 Господарського кодексу України, керуючись ст.43,47,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,43,44,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - про стягнення 131738 грн. 60 коп. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України", ідентифікаційний код 20212313, яке знаходиться за адресою: юридична: село Красне Кегичівського району Харківської області; поштова: місто Харків, вул. Академіка Проскури, 1, - основний борг за поставлений товар (насіннєвий матеріал) у сумі 110807 (сто десять тисяч вісімсот сім) грн. 79 коп., 3% річних у сумі 9371 (дев'ять тисяч триста сімдесят одна) грн. 06 коп., інфляційні втрати у сумі 5457 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 16 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2512 (дві тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 72 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Сплату судового збору у сумі 62 (шістдесят дві) грн. 38 коп. покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 04.12.2013 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 06 грудня 2013 року.

Суддя А.П.Середа