Рішення № 35839707, 03.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.12.2013 Справа № 905/3355/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 23062,30 грн.-

За участю представників сторін:

від позивача - Корсун М.М. за довіреністю

від відповідача - Рабєєв Ю.Л. за довіреністю

від третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Моторно (транспортного) страхове бюро України звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 23062,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі підпункту «а» п.41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів ", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити позов в повному обсязі. Надав пояснення в яких зазначив, що внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Suzuki», державний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", п. 38.2 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" та ст. ст. 1187, 1191 Цивільного кодексу України позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Транспортний засіб «CEVROLET», державний номер НОМЕР_2, яким була завдана шкода, належить відповідачу, тому позивач направив останньому регресну вимогу про відшкодування шкоди в порядку регресу. Оскільки відповідачем не відшкодовано заявлену суму збитку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи або третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 26 січня 2010 року за участю автомобіля «CEVROLET», державний номер НОМЕР_2 та автомобіля «Suzuki», державний номер НОМЕР_2, відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якого власнику автомобіля «Suzuki», державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4 завдана матеріальна шкода.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля автомобіля «Suzuki», державний номер НОМЕР_2 згідно звіту спеціаліста експертного авто товарознавчого дослідження № 360 від 01.03.2010р. проведеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт» склала 27470,76 грн. (а.с. 25-28).

Постановою Ленінського районного суду м.Донецька від 15 лютого 2010 року встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

Господарський судом встановлено, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (26.01.2010р.) відповідач знаходився в трудових правовідносинах з ОСОБА_1, що підтверджується довідкою Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (а.с. 175).

У зв'язку з тим, що ні відповідач, ні особа винна у вчинення ДТП - ОСОБА_1 не мали договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та не відшкодували ОСОБА_4 завданої шкоди, він 05.03.2010р. звернулась до МТСБУ з відповідною заявою (а.с.21).

Згідно довідки МТСБУ №1 від 01.04.2010 року, сума страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Suzuki» з фонду захисту потерпілих становить 22892 грн. 30 коп. (а.с.37)

На підставі наказу МТСБУ №918 від 12.04.2010 року позивач виплатив ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 22892 грн. 30 коп. (а.с.36), що підтверджується платіжним дорученням №1516 від 12.04.2010року (а.с.39).

Крім того, позивачем за послуги аварійних комісарів сплачено 170 грн. що підтверджується платіжним дорученням №1216 від 22.03.2010року (а.с.38).

Відповідно до ст. 40.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.

Оскільки до МТСБУ після виплати страхового відшкодування перейшло право зворотної вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, позивач 27.01.2011 року звернувся з вимогою про відшкодування витрат МТСБУ у розмірі 23062,30 грн. до відповідача, проте відповіді або коштів не отримав, що стало підставою для звернення МТСБУ із зазначеним позовом.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України регулюється нормами Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до п.39.1 ст.39 якого, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Підпунктом «а» п.41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів " встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Підпунктом 38.2.1. п. 38.2 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів " встановлено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону;

Аналіз положень ст.ст.27, 29 Закону України "Про страхування", 38,41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів " дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 26.01.2010 року, сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем «CEVROLET», державний номерний знак НОМЕР_2, в наслідок порушень Правил дорожнього руху скоїв зіткнення з автомобілем «Suzuki», державний номер НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пунктом четвертим Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобілем «CEVROLET», державний номерний знак НОМЕР_2, визнано винним у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою (як роботодавець) за завдані ОСОБА_1., збитки, під час виконання ним своїх трудових обов'язків, то позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 22892 грн. 30 коп. та витрат на оплату послуг аварійних комісарів на суму 170 грн.

Крім зазначених витрат на відшкодування шкоди потерпілій особі, позивач просив стягнути з відповідача витрати на надання правової допомоги в сумі 1000,00 грн.

Позивач, як на підставу для стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката посилається на контракт про надання правової допомоги №64 від 26.09.2012р., укладений із ФОП ОСОБА_5, якій було сплачено за надання правових послуг 1000,00 грн. платіжним дорученням №1013 від 04.03.2013р. (а.с.49).

06.02.2013р. між МТСБУ та ФОП - ФОП ОСОБА_5 укладено додаткову угоду №13 до контракту №64, згідно якої замовником передано, в виконавцем прийнято на ведення від імені МТСБУ перелік судових справ.

Згідно ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката провадиться на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням або адвокатом.

Статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при відмові в позові на позивача.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст. 4 цього Закону.

Таким чином, враховуючи те, що контракт про надання правової допомоги укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем (суб'єктом господарської діяльності), а не адвокатом (особою яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом Украни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність), суд приходить до висновку про стягнення витрати на оплату послуг адвоката є необґрунтованими, отже задоволенню в цій частині не підлягають.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги МТСБУ підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 23062,30 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (83052, м.Донецьк, вул.. Солов`яненка, 115а, код ЄДРПОУ 37967785) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, Русанівський б-р,8, код ЄДРПОУ 21647131) суму страхового відшкодування у розмірі 23062 (двадцять три тисячі шістдесят дві) грн. 30 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 3 грудня 2013 року .

Повний текст рішення складено та підписано 6 грудня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов