Ухвала суду № 35830630, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/800/39933/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Мартиненко І.В.,

та представників сторін:

позивача - Хмельницького О.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Зодчі" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013

у справі № 826/6220/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 № 0003922250/12189.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 позов задоволено з тих мотивів, що позивачем дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з фіктивності операцій з поставки приватним підприємством «Обрій» (далі - ПП «Обрій») будівельних робіт позивачеві.

На вказану постанову апеляційного суду Товариством подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків цього суду положенням чинного законодавства і дійсним обставинам справи та просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Обрій» за період з 01.08.2011 по 30.08.2011.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 05.12.2012 № 6483/2250/34183097 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 330 050,26 грн. (у тому числі 262 040,21 грн. за основним платежем та 66 010,05 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені названим постачальником у ціні поставлених ремонтно-будівельних робіт, у зв'язку з фіктивністю цих операцій. При цьому відповідач посилається на те, що ПП «Обрій» відсутнє за місцезнаходженням, здійснювало операції з підприємствами з ознаками фіктивності; на підприємстві відсутні основні фонди (виробниче обладнання, транспортні засоби, складські та інші приміщення), трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання розглядуваних операцій з поставки підрядних робіт.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди шляхом створення видимості руху активів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового кредиту було сформовано позивачем за фактом придбання у періоді, охопленому перевіркою, підрядних робіт у ПП «Обрій».

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції послався на те, що реальність виконання операцій з поставки підрядних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин з ПП «Обрій» підтверджується наявними у матеріалах справи договорами підрядних робіт, актами приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст та характер розглядуваних операцій та підтверджують факт їх здійснення.

Втім слід наголосити, що як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит.

Формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Як було встановлено податковим органом у рамках заходів з проведення зустрічного контролю, у названого постачальника відсутні необхідні основні фонди та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання розглядуваних ремонтно-будівельних робіт. Доказів залучення сторонніх осіб до виконання розглядуваних операцій (зокрема, на підтвердження факту понесення ПП «Обрій» витрат, пов'язаних з залученням третіх осіб для виконання зобов'язань у процесі поставки спірних підрядних робіт) матеріали справи не містять.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що географічний регіон виконання спірних робіт охоплював різні адміністративно-територіальні одиниці, тоді як у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту понесення ПП «Обрій» витрат, пов'язаних із залученням працівників до виконання робіт у відповідних місцевостях (зокрема, на проїзд цих працівників, їх проживання тощо).

Докази фактичного перебування працівників ПП «Обрій» на об'єктах будівництва, так само як і докази передачі технічної документації цьому виконавцеві, здійснення ним поточного контролю за станом виконання робіт відсутні.

Власне факт подальшої поставки позивачем підрядних робіт, нібито придбаних у ПП «Обрій», третім особам не доводить реальності виконання цих робіт саме цим постачальником.

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що роботи справді придбавалися позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на податковий кредит.

З урахуванням вище викладеного апеляційний суд правомірно визнав, що Товариством враховані господарські операції, які безпосередньо пов'язані з отриманням необґрунтованої податкової економії не у зв'язку зі здійсненням реальної підприємницької діяльності. Платником створений формальний документообіг, спрямований на протиправне формування податкового кредиту, реальність господарських операцій платника з названим контрагентом не підтверджена. Наведене обумовлює правильність рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні даного позову.

Доводи заявника касаційної скарги спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та оцінених доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а відтак підлягають відхиленню.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Зодчі" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 у справі № 826/6220/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько