Ухвала суду № 35829241, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/42612/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - Старокостянтинівська ОДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011

у справі № 2-а-9340/10/2270

за позовом комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради (далі - Підприємство)

до Старокостянтинівської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними дій Старокостянтинівської ОДПІ з проведення невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації Підприємства з ПДВ, а також про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2010 №0003021500/0, від 06.09.2010 № 0003021500/1, від 29.09.2010 № 0003021500/2, від 09.12.2010 № 0003021500/3.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011, позов задоволено повністю.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що отримання позивачем цільового фінансування на покриття втрат між затвердженим тарифом та фактичною вартістю теплової енергії не створює самостійних податкових наслідків в обліку Підприємства та не може впливати на кваліфікацію операцій з поставки послуг з теплопостачання як неоподатковуваних операцій.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Старокостянтинівська ОДПІ просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що до податкового кредиту позивача не підлягає включенню частка суми ПДВ, сплачена при придбанні товарів для надання послуг з теплопостачання, яка відповідає частці отриманих з бюджету дотацій на покриття різниці між витратами на виробництво таких послуг та їх собівартістю.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Старокостянтинівської ОДПІ підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку декларації Підприємства з ПДВ, оформлену актом від 18.06.2010 № 556/1500-14151464. За наслідками цієї перевірки Старокостянтинівською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2010 №0003021500/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 406 689 грн. (у тому числі 271 126 грн. за основним платежем та 135 563 грн. за штрафними санкціями).

Під час цієї перевірки було виявлено факт включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості витрат на виробництво послуг з теплопостачання, використаних в неоподатковуваних операціях, а саме - в операціях з поставки цих послуг за рахунок отриманих від Старокостянтинівської міської ради дотацій на покриття від'ємної різниці між витратами на виробництво названих послуг та доходами від їх поставки населенню за регульованими тарифами.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:

органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (частина третя);

у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг (частина четверта);

видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті (частина п'ята).

На підставі наведених приписів Закону у перевірений період позивач одержував з місцевого бюджету дотації на покриття від'ємної різниці між витратами на виготовлення послуг з теплопостачання і доходами від їх поставки населенню за затвердженими тарифами.

У розглядуваній справі попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даному разі джерело оплати вартості послуг з поставки теплової енергії (а саме - кошти населення або дотації з бюджету) не впливає на порядок формування постачальником податкового кредиту за наслідками придбання товарів та послуг, необхідних для виробництва цих послуг.

Так, згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва послуг з теплопостачання, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки таких послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону, придбані виробниками цих послуг з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

Посилання податкового органу на приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 вказаного Закону, відповідно до яких не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування. Придбані ж виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних дотацій, а призначені для виготовлення послуг із теплопостачання з метою їх подальшої поставки (тобто з метою використання в оподатковуваних операціях).

А відтак, як вірно зазначили суди, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю послуг з теплопостачання за нормами зазначеного Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного у постачальників послуг з теплопостачання відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість». Зазначена норма встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Отже, оскільки товари та послуги, придбані Підприємством, повністю використані ним в операціях із поставки теплової енергії, у позивача відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Таким чином, слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої позивач цілком законно у повному обсязі включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів чи послуг, використаних при виробництві послуг з теплопостачання.

У той же час суди помилково задовольнили позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Старокостянтинівської ОДПІ з проведення податкової перевірки платника. Адже такі дії є процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником податкового законодавства у рамках податкового контролю, а відтак самі по собі не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжує будь-яких обов'язків.

Розглядувані дії податкового органу не підпадають під дію пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, у зв'язку з чим провадження у цій частині позову підлягає закриттю в порядку пункту 1 статті 157 названого Кодексу.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 225, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області задовольнити частково.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 у справі № 2-а-9340/10/2270 змінити в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області з проведення невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з ПДВ комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 у справі № 2-а-9340/10/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько