Ухвала суду № 35825798, 27.11.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 34 Головуючий у 1 інстанції - Цукуров В.П.

Доповідач - Агєєв О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.

при секретарі Стрижак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 3 000грн., витрати на правову допомогу у сумі 1 500грн., судові витрати у сумі 114грн. 70коп., а всього 4 614грн. 70коп.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині стягнення з нього моральної шкоди та судових витрат, ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог в цій частині, через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції стягнувши з нього (апелянта) витрати на правову допомогу та судові витрати, не врахував, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому допустив подвійне стягнення з нього судових витрат; розраховуючи суму судових витрат, суд першої інстанції не врахував положення ст.88 ЦПК України щодо порядку їх обчислення у разі часткового задоволення позовних вимог; суд не вирішив клопотання його представника (письмове від 20.08.13р. та усне від 17.10.13р.) про компенсацію йому витрат, пов`язаних з явкою до суду; судом не враховано, що позивачем не було доведено заподіяння їй моральних та фізичних страждань, ступеня вини відповідача у їх заподіянні, його (апелянта) фізичний стан та наявність на утриманні двох осіб похилого віку, а також суд не навів мотивів з яких він виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

Крім викладеного, зазначив про порушення позивачкою вимог ст.ст.119,120 ЦПК України щодо не надання копії позовної заяви для представника позивача, яка брала участь у справі, посилання на неіснуючі норми законодавчих актів (ст.112 ЦПК України) та норми законодавчих актів, якими не треба керуватися під час розгляду вказаної справи (ст.22 ЦК України), а також не роз`яснення судом рішення суду.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 27.08.12р. між ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «Уніка» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу ВАЗ 21120, державний номер НОМЕР_1 (Поліс № АВ/8219822) (а.с. 6).

28.12.12р. о 13год. 35хв., ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ- 21120, д/н НОМЕР_2, на перехресті вул. Університетської та пр. Маяковського при початку руху та виконанні повороту ліворуч по вул. Університетській, не переконався в безпеці руху, не дав дорогу пішоходам, які переходили проїзну частину, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, тим самим порушив вимоги п.п. 2.3 «б», 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до постанови СВ ДТП СУ ГУМВС України в Донецькій області від 25.01.13р. кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.286 КК України закрито за відсутністю в його діях складу кримінального злочину. Копія постанови направлена начальнику ДАІ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області для притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.п. 2.3 «б», 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України. Даною постановою встановлено, що внаслідок порушення відповідачем вимог п.п.2.3 «б», 10.1, 16.2 ПДР, що і стало причиною ДТП, ОСОБА_2 спричинено травмування (а.с.77-79).

Постановою Ворошиловського районного суду м.Донецька від 06.03.13р. ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340грн. (а.с.8).

11.06.13р. ПрАТ «СК «Уніка» за даним страховим випадком виплачено ОСОБА_2 відшкодування в розмірі 788грн. як оплату за лікування (а.с.44).

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання шкоди її майну (мобільному телефону) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених ст.ст.23, 1168 ЦК України підстав для відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Суд також стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідно до поданої ОСОБА_3 апеляційної скарги, апелянтом оскаржується рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 моральної шкоди та порядку розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до роз`яснень, викладених п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди та судових витрат з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частина 2 закріплює, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.3 даної статті, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував наявність завдання ОСОБА_3 ушкодження здоров`я ОСОБА_2, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, характер та тривалість страждань позивачки, та обґрунтовано, враховуючи роз`яснення Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95р. «Про судову практику по справа про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, визначив суму відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 у розмірі 3 000грн.

Доводи апеляційної скарги про не наведення судом першої інстанції мотивів з яких він виходив при визначенні розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_2, а також не доведення позивачем заподіяння їй моральних та фізичних страждань, ступеня вини відповідача у їх заподіянні, фізичний стан апелянта та наявність на утриманні двох осіб похилого віку, спростовуються встановленими в судовому засіданні обставинами справи, які підтверджені відповідними доказами, на підставі яких суд прийшов до висновку про заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди, мотивувавши прийняте рішення.

Крім того слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не має правових підстав для переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

Щодо доводів апелянта про подвійне стягнення судом першої інстанції з нього судових витрат (судового збору та витрат на правову допомогу) та не врахування вимог ст.88 ЦПК України під час розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати на правову допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, що передбачено п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України.

З аналізу ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вбачається, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсуються іншою стороною витрати, пов`язані з участю особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 15.03.13р. укладено договір про надання правових послуг адвоката, відповідно до положень якого, адвокат ОСОБА_4 надає правову допомогу шляхом вивчення та складання необхідних документів для звернення до суду, надання юридичних консультацій по питанням наявності фактичних та правових підстав відносно виконання доручення, практики застосування відповідного законодавства та інше. За Договором адвокату сплачується аванс, який складає 100 відсотків суми гонорару, а саме 1500грн. (а.с.12-14).

15.03.13р. ОСОБА_2 сплачена сума гонорару у розмірі 1 500грн., що підтверджується ксерокопією квитанції до приходного касового ордеру № 55 (а.с.11).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі гонорару, обумовленого договором про надання правових послуг від 15.03.13р. та сплаченого позивачем.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з вимогами про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тобто з вимогами майнового та немайнового характеру.

Згідно з пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (чинному на час подання позовної заяви), у разі подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, з урахуванням задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, яка є самостійною вимогою в розумінні ЗУ «Про судовий збір» (окремо сплачується судовий збір) і сплату позивачем саме 114,70грн. при зверненні з даною вимогою, суд вірно визначив розмір судового збору що підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про подвійне стягнення судом першої інстанції з відповідача судових витрат (судового збору та витрат на правову допомогу) спростовуються вищевикладеними обставинами справи та не ґрунтуються на законі.

Доводи апеляційної скарги про відсутність висновку суду в рішенні що оскаржується про компенсацію витрат, пов`язаних з явкою до суду представника відповідача, не впливають на правильність судового рішення та не є підставою для його скасування, оскільки не ґрунтується на вимогах ст.88 ЦПК України.

Колегія суддів також зазначає, що є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про не роз`яснення судом рішення після виходу з нарадчої кімнати, оскільки порядок роз`яснення судом судового рішення, визначено ст.221 ЦПК України. Суд, проголошуючи судове рішення роз`яснює сторонам строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та порядок його оскарження, що було виконано судом (а.с.81).

Доводи апеляційної скарги про порушення позивачем вимог ст.120 ЦПК України щодо не надання копії позовної заяви для представника позивача, яка брала участь у справі не впливають на висновки суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про посилання позивачем в позовній заяві на неіснуючі норми закону (ст.112 ЦПК України) та норми законодавчих актів, якими не треба керуватися під час розгляду вказаної справи (ст.22 ЦК України) є необґрунтованими, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, що було роз`яснено Пленумом Верховного Суду України в абз.4 п.9 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009, № 5.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують прийнятого судом першої інстанції рішення..

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: