Рішення № 35824513, 08.11.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 52 Головуючий 1 інстанції - Лутай А.М.

Доповідач - Супрун М.Ю.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Супрун М.Ю., Жарової Ю.І.,

при секретарі Внуковій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою державного підприємства «Донецька залізниця» на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року,

в с т а н о в и в :

В травні 2013 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначила, що вона працювала у відповідача з 06.05.1994 року. Наказом №83 від 26.02.2007 року вона була прийнята провідником пасажирського вагона (в поїздах приміського сполучення) по контракту в порядку переводу з Ясинуватської дирекції залізничних перевезень. 01.04.2008 року між нею та відповідачем було укладено контракт строком з 01.04.2008 року по 31.03.2013 року. Наказом №260 /ОС від 14.05.2013 року вона була звільнена у зв'язку із закінченням строку дії контракту за ст.36 п.2 КЗпП України. З даним наказом вона не згодна, вважає, що, якщо її не було звільнено в день закінчення контракту - 31.03.2013 року, то трудові відносини, відповідно до діючого законодавства, вважаються продовженими на невизначений строк. Подовження строку дії контракту у зв'язку із хворобою або знаходженням у щорічній відпустці законодавством не передбачено. З урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати дії відповідача незаконними, а саме вважати наказ №260/ОС від 14.05.2013 року про її звільнення таким, що винесений із грубим порушенням норм діючого законодавства, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 05.09.2013 року становить 21247,72грн., а також моральну шкоду у розмірі 5000грн.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії ДП "Донецька залізниця" Відокремлений підрозділ моторвагонне депо Ясинувата щодо звільнення ОСОБА_1 Визнано незаконним наказ №260/ОС від 14.05.2013 року про звільнення ОСОБА_1 за ст.36 п.2 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона (в поїздах приміського руху) Відокремленого підрозділу моторвагонного депо Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця з 14.05.2013 року. Стягнуто з ДП "Донецька залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 травня 2013 року по 12 вересня 2013 року в сумі 8852,60грн., моральну шкоду у розмірі 2000грн., а всього 10852,60грн. Вирішено питання про судові витрати. Покладено на начальника ВП моторвагонного депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця» ОСОБА_2 обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу.

З вказаним рішенням не погодилось ДП «Донецька залізниця» та подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначило, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що керівництвом ДП «Донецька залізниця» було прийняте рішення, що контракт, укладений з ОСОБА_3 на новий термін не продовжувати, про що позивача було попереджено 18.03.2013 року. Звільнення позивача 31.03.2013 року не відбулось з тієї причини, що з 26.03.2013 року по 10 квітня 2013 року остання знаходилась у щорічній відпустці, а з 10.04.2013 року по 14 травня 2013 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному.

Представник відповідача Малиновський М.А., діючий за довіреністю, підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_5, діючий на підставі довіреності, заперечував проти задоволення скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, згідно заяви, просив справу розглянути за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 01 квітня 2008 року між сторонами був укладений контракт №113 строком дії з 01.04.2008 року по 31.03.2013 року.

Відповідно до п.6 контракту, він припиняється: після закінчення строку дії контракту; за згодою сторін з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтями 40,41 КЗпП України) та цим контрактом; з ініціативи працівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтею 39 КЗпП України) та цим контрактом; з інших підстав, передбачених законодавством. (а.с.4-5)

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1, згідно наказу №427-в від 11.03.2013 року, з 26.03.2013 року по 10.04.2013 року перебувала у щорічній відпустці, а з 10.04.2013 року по 14.05.2013 року знаходилася на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності, наданими відповідачем. (а.с.48)

Згідно наказу начальника моторвагонного депо Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» ОСОБА_2 №260/ОС від 14.05.2013 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади провідника пасажирського вагону (в поїздах приміського руху) за п.2ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії контракту. (а.с.3)

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контракт з позивачем ОСОБА_1 не був припинений по закінченню його дії, тобто 31.03.2013 року, то трудовий договір є продовженим на невизначений строк, а відповідно звільнення позивача на підставі п.2 ст.36 КЗпП України є незаконним.

Такий висновок суду є правильним та відповідає обставинам справи.

Так, згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору.

Відповідно п.2 ч.1 ст36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Встановлено, що строковий трудовий договір, укладений між сторонами, на підставі п.2. ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України мав бути припинений після закінчення строку, на який його було укладено, тобто 31 березня 2013 року, проте позивач і надалі продовжувала перебувати з відповідачем у трудових відносинах, хоча і була у щорічній відпустці, а потім на лікарняному.

Лише 14 травня 2013 року позивач була звільнена з посади провідника пасажирського вагону за п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з закінченням строку дії контракту.

Проте згідно з ч. 1 ст. 39-1 Кодексу законів про працю України, якщо після закінчення трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія трудового договору вважається продовженою.

Строк трудового договору ОСОБА_1 закінчився 31 березня 2013 року, але наказ про її звільнення був виданий через півтора місяці після закінчення цього строку, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що на день звільнення позивач була вже постійним працівником ДП « Донецька залізниця» - укладений з нею строковий договір став безстроковим і адміністрація відповідача не вправі була звільняти її за п.2.ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Посилання відповідача на те, що правила ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України про заборону звільнення працівника в період тимчасової працездатності, а також перебування у відпустці поширюються і на працівників, прийнятих за строковим трудовим договором, є безпідставними, оскільки згідно цієї норми не допускається звільнення лише за ініціативою адміністрації. Закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для припинення останнього.

У зв'язку з викладеним, висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення позивачки за п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України і, як наслідок, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є правильним.

Разом з тим, покладення судом першої інстанції на начальника Відокремленого підрозділу моторвагонного депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця» ОСОБА_2 обов'язку покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу є таким, що не відповідає нормам процесуального права.

Так, ОСОБА_2 був притягнутий судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог (а.с.17).

Згідно із ч. 1 ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Однак, в порушення вимог закону, під час розгляду справи суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки третьої особи ОСОБА_2, який не є суб'єктом спірних правовідносин, при цьому суд повинен вирішувати питання про права та обов'язки сторін, а не третьої особи.

З огляду на викладене, ухвалене судом рішення підлягає скасуванню в частині покладення на начальника Відокремленого підрозділу моторвагонного депо Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця» ОСОБА_2 обов'язку покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд залишає його в цій частині без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, апеляційний суд,

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити частково.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року в частині покладення на начальника Відокремленого підрозділу моторвагонного депо Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця» ОСОБА_2 обов'язку покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу скасувати.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: