Постанова № 35824289, 25.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. Справа № 922/2833/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.

при секретарі Фільшиній Н.І.

за участю представників:

позивача - Новосельцева В.І. за довіреністю від 22.05.2013 р. б/н,

1-го відповідача - Редіної В.Б. за довіреністю від 04.11.2013 р. №02-15/1-112,

2-го відповідача - Артюх А.Л. за довіреністю від 15.06.2012 р. б/н, Огурцової Л.О. за довіреністю від 11.11.2013 р. №3277,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (вх. №3116Х/2-8 від 10.10.13) на рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. у справі № 922/2833/13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків

до 1. Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харків,

2. Національного банку України в особі Управління національного банку України в Харківській області, м. Харків

про визнання недійсним пункту договору,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння" (далі - ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння"), м. Харків звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (далі - ПАТ "Земельний банк"), м. Харків та Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (далі - НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області) про визнання недійсним пункту 4.1 розділу четвертого договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р. щодо відступлення права вимоги до позивача за кредитним договором №68-08/К від 21.08.2008 р. на суму 1 000 000,00 грн. за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у справі №922/2833/13 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 4.1 розділу четвертого договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р. щодо відступлення права вимоги до ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором №68-08/К від 21.08.2008 р. на суму 1 000 000,00 грн. за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Стягнуто з ПАТ "Земельний банк" на користь ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" суму судового збору у розмірі 573,50 грн.

Стягнуто з НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області, м. Харків на користь ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" суму судового збору у розмірі 573,50 грн.

НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області не погодився з зазначеним рішенням суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у даній справі в повному обсязі, прийняти нове рішення, яким у "позовних вимогах Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" відмовити, витрати щодо сплати судового збору, понесені позивачем при поданні позовної заяви, покласти на позивача".

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" НБУ виступає кредитором останньої інстанції рефінансування та згідно зі ст. 42 цього Закону надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності та зазначає, що висновки щодо заміни кредитора в зобов'язанні, яка випливає з кредитного договору №68-08/К від 21.08.2008 р., укладеного між ПАТ "Земельний банк" та НБУ, та переходу права вимоги за вказаним договором на підставі п. 4.2 договору застави майнових прав до НБУ викладені господарськими судами всіх рівнів в мотивувальній частині рішень у справі №5023/5582/11.

Також скаржник вказує на те, що відповідно до п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі, і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Також відповідно до вказаного пункту преюдиціальне значення законом надається саме фактам, встановленим судовим рішенням (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Крім того, заявником скарги на виконання вимог суду надано пояснення щодо його звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р. апеляційну скаргу 2-го відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ліквідатор ПАТ "Земельний банк" надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №10418 від 04.11.13), в якому зазначає, що підтримує апеляційну скаргу 2-го відповідача, оскільки місцевим господарським судом надано неналежну оцінку умовам договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р., викладеним в пунктах 1.1 та 4.1, тому просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у справі №922/2833/13 та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у відзивах на апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. №10461 від 05.11.13 та №10914 від 13.11.13) заперечує проти доводів апеляційної скарги з підстав їх необгрунтованості та вважає, що господарський суд Харківської області ухвалив обгрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" та визнав недійсним п. 4.1. договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р.

В судове засідання 19.11.2013 р. з'явились представники позивача, 1-го та 2-го відповідачів та надали пояснення у справі.

Представники 2-го відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарз та просять задовольнити скаргу.

Представник 1-го відповідача підтримав позицію заявника апеляційної скарги та також просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача, посилаючись на доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 21.08.2008 р. між Акціонерним товариством "Лізингова компанія "Сприяння", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння", та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", укладено договір про надання кредитної лінії № 68-08/К.

Згідно з п. 1.1 вказаного договору ПАТ "Земельний банк" надало ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 1 000 000,00 грн.

25.06.2010 р. між ПАТ "Земельний банк" та НБУ в особі Управління НБУ у Харківській області було укладено договір застави майнових прав № 15/7.

За змістом п. 1.1 вказаного договору застави майнових прав предметом договору є майнові права за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. зі всіма змінами до нього.

Станом на дату укладання договору застави майнових прав залишок заборгованості становив 727 020,00 грн., з кінцевим терміном повернення 24.08.2010 р. Також, боржник повинен сплачувати за користування кредитом проценти за користування ним за ставкою 24,00 процентів річних.

Відповідно до п.1.3 договору застави боржником щодо заставодавця (ПАТ "Земельний банк") є суб'єкт господарювання АТ "Лізингова компанія "Сприяння".

Відповідно до п. 1.4 договору застави майновим поручителем боржника є АТЗТ "Фірма I.B.S.".

Розділом 4 договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р. сторони (НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області (заставодержатель) та ПАТ "Земельний банк" (заставодавець) передбачили уступку права вимоги до ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р., тобто, сторони договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. в укладеному договорі застави майнових прав передбачили елементи змішаного договору, а саме: договору застави та договору відступлення права вимоги.

Зокрема, згідно з п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. 1-й відповідач уступає 2-му відповідачу право вимоги до позивача, що виникає з кредитного договору № 68-08/К від 21.08.2008 р., на суму 1 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", вважаючи, що договір застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. в частині уступки права вимоги (п. 4.1 договору) суперечить положенням ст. 514 ЦК України, звернулось до суду з позовом про визнання п. 4.1 зазначеного договору недійсним на підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено повністю, визнано недійсним п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р.

Рішення мотивоване, зокрема, тим, що п. 4.1 договору суперечить положенням ст. 514 ЦК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, згідно з ч. ч. 1, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ст.ст. 1, 8 Конституції України, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

За змістом ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2)правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручмтелемабо заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Відповідно до ст. 514 ЦК України при заміні кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відтак, саме ці документи є доказами прав нового кредитора у зобов'язанні.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, і обсяг цих прав має бути підтверджений документально.

Господарський суд, зазначаючи про невідповідність п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. положенням ст. 514 ЦК України з тих підстав, що на момент укладання цього договору залишок заборгованості позивача становив не 1 000 000,00 грн., як про це зазначено в спірному пункті договору, а 727 020,00 грн., безпідставно проігнорував положення п. 1.1 зазначеного договору.

Разом з тим, в даному пункті договору зазначено, що предметом цього договору є майнові права за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. зі всіма змінами до нього, укладеним між заставодавцем (1-м відповідачем) і боржником (позивачем), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в сумі 1 000 000 грн., станом на дату укладання договору залишок заборгованості становить 727 020,00 грн., з кінцевим терміном повернення 24.08.2010 р., та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 24,00 проценти річних.

Таким чином, укладаючи договір застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р., сторони обумовили його предмет, а також права та обов'язки сторін за ним.

Крім того, колегія суддів також вказує на те, що за змістом п. 1.1 договору надання кредитної лінії № 68-08/К від 21.08.2008 р., 1-й відповідач надав позивачу відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 1 000 000,00 грн., і саме про заборгованість за даним кредитним договором йдеться в договорі застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р.

За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що пункт 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. суперечить вимогам ст. 514 ЦК України, як про це зазначено судом першої інстанції.

Крім того, господарський суд взагалі залишив поза увагою факт ненадання позивачем, всупереч вимогам ст. 32-34 ГПК України, належних та допустимих доказів того, що станом на момент укладання договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. його заборгованість за договором надання кредитної лінії № 68-08/К від 21.08.2008 р. дійсно становила 727 020,00 грн., як про це зазначено в позовній заяві.

Зокрема, позивачем не надано первинних документів, які підтверджують факт сплати заборгованості за договором надання кредитної лінії № 68-08/К від 21.08.2008 р., розрахунку існуючої заборгованості, виписок з рахунків, тощо, які б у встановленому порядку могли засвідчити наявність зазначених обставин.

Посилання позивача на відомості, які містить п. 1.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р., не є для суду обов'язковим, оскільки згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом п. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Тобто, якщо станом на момент укладання договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. заборгованість позивача за договором надання кредитної лінії № 68-08/К від 21.08.2008 р. дійсно була відмінною від заборгованості, зазначеної в договорі застави майнових прав, позивач в порядку, визначеному ст. 518 ЦК України, не позбавлений права висунути свої заперечення проти цього.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

До матеріалів зазначеної справи долучені рішення господарських судів у справі №5023/5582/11, які безпосередньо стосуються предмету спору у даній справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2011 р. у справі №5023/5582/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011 р., було задоволено позов ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків до ПАТ "Земельний Банк", м. Харків (третя особа Національний банк України) та визнано відсутнім у ПАТ "Земельний Банк", м. Харків право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків на підставі, зокрема, кредитного договору № 68-08/К від 21.08.2008 р.

Висновки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій мотивовані посиланням на те, що в зв'язку з простроченням ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" своїх зобов'язань за кредитним договором, та за змістом п. 4.1 договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р. право вимоги заборгованості за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. перейшло до Національного банку України.

Таким чином, судами підтверджено факт правомірності зміни кредитора в зобов'язаннях за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. на підставі п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р.

Факти, встановлені в рішеннях судів у справі №5023/5582/11, є преюдиційними, а тому, за змістом ст. 35 ГПК України, не потребують доведення.

Зазначені вище обставини господарським судом під час розгляду даної справи також не були враховані, що призвело до прийняття ним неправильного рішення.

Крім того, відповідно до ст. 1 ГК України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, за змістом зазначеної статті наявність порушеного або оспорюваного права і охоронюваних законом інтересів, або вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, є однією з необхідних передумов, які надають право на звернення до господарського суду.

ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" не є стороною за договором застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р., пункт 4.1 якого воно просило визнати недійсним.

За змістом ст. 512 ЦК України, наявність згоди боржника на зміну кредитора в зобов'язанні не потребується. Як вже було зазначено, боржник за змістом ст. 518 ЦК України має право висунути свої заперечення проти вимог нового кредитора в порядку, визначеному даною статтею.

Сама по собі зміна кредитора в зобов'язанні за договором надання кредитної лінії №68-08/К від 19.09.2008 р. не збільшує розміру відповідальності ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за цим кредитним договором, жодним чином не погіршує його становище як боржника за цим кредитним договором, та не спростовує зобов'язання останнього за ним.

Таким чином, при укладанні договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. права та інтереси ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за змістом зазначених вище норм чинного законодавства не можуть вважатися порушеними.

Вказане свідчить про відсутність у ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" суб'єктивного права на оскарження договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р., та є ще однією підставою для відмови в задоволенні позову ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння".

Крім того, як вбачається з рішення господарського суду у справі №5023/5582/11, ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" при зверненні до господарського суду з позовом в межах цієї справи фактично наполягало на відсутності у ПАТ "Земельний Банк" прав кредитора за договором № 68-08/К від 21.08.2008 р., оскільки таке право перейшло до Національного банку України в силу п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р. Відповідний позов було задоволено.

В межах даної справи - №922/2833/13 - ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" вже наполягає на недійсності п.4.1 застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 р., що в подальшому може призвести до визнання безпідставним переходу прав кредитора за договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. до Національного банку України.

Матеріали справи свідчать про те, що з посиланням на факти, встановлені в рішенні господарського суду у справі № 5023/5582/11, господарським судом Харківської області в межах справи № 5023/7364/11 було відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Земельний Банк", м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було мотивовано невиконанням ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" своїх зобов'язань за договором № 68-08/К від 21.08.2008 р.

Зазначене свідчить про намагання ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" уникнути відповідальності за зобов'язаннями, що виникли у нього за договором № 68-08/К від 21.08.2008 р., що в силу ст. ст. 6, 526 ЦК України є неприпустимим.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ЦК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час дослідження та оцінки судом апеляційної інстанції доказів у справі та їм була надана відповідна правова оцінка, а господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та зроблені висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто, з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та скасування рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. у справі № 922/2833/13 з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь Державного бюджету України підлягають стягненню 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. у справі № 922/2833/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код 24347487) до Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31216206782003) 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.

Повний текст постанови підписано 25.11.2013 р.

Головуючий суддя Гетьман Р.А.

Суддя Бородіна Л.А.

Суддя Шевель О.В.