Постанова № 35822824, 28.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 р.Справа № 1570/4082/2012

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Одесі апеляційні скарги Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЛПЕКО» до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури м.Одеси про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012р. ТОВ «АЛПЕКО» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просило: визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету ТОВ «АЛПЕКО» коштів в сумі 6411617,64 грн., які було зараховано до бюджету; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені кошти у вказаній сумі.

Позов обґрунтовувало тим, що з метою проведення митного оформлення товару, поставленого компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» за відповідними контрактами, позивачем були подані до Південної митниці вантажні митні декларації, в яких була заявлена митна вартість товару за першим методом (за ціною договору товару, що імпортується) в загальному розмірі 27300002,79 грн. Однак, заявлену позивачем митну вартість митницею не було визнано, усно відмовлено у прийнятті декларацій та самостійно визначено митну вартість товару за шостим (резервним) методом, в результаті чого значно збільшилась сума ПДВ та мита, які необхідно було сплатити. На неодноразові звернення товариства із заявою про повернення надмірно сплачених ПДВ та мита, Південна митниця рішення, прийнятого за результатами розгляду такого звернення, не надала.

Південна митниця проти позову заперечила, зазначивши, що заява ТОВ «АЛПЕКО» про повернення надмірно сплачених коштів від 02.07.2012р. надійшла до митного органу тільки 07.07.2012р., при цьому, з позовом про визнання неправомірними дій Південної митниці товариство звернулося 04.07.2012р., тобто ще до отримання відповідної заяви Південною митницею. Декларант ТОВ «АЛПЕКО» самостійно визначив митну вартість товару під час переміщення його через митний кордон України за шостим методом. Відповідач вважає безпідставними доводи позивача, що митницею усно відмовлено товариству у визначенні митної вартості товару за ціною договору, оскільки митним законодавством взагалі не передбачено порядку усної відмови в проведенні митного оформлення товару. Картка відмови у митному оформленні товариству не видавалась. Свої дії відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Південна митниця, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та заступник прокурора Одеської області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «АЛПЕКО» залишити без задоволення. В своїх скаргах апелянти зазначають, що при вирішенні спору судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення Митного кодексу України, який не був чинним на час виникнення спірних правовідносин. Вважають, що задовольняючи позов Одеський окружний адміністративний суд фактично самостійно визначив метод митної вартості товарів за ціною договору, перебравши на себе, тим самим, повноваження митного органу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.04.2009р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупець) та компанією «DP TRADING LIMITED» (Продавець) було укладено Контракт №04/09, згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі - продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

06.04.2009р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупець) та компанією «RIDEMAX SYSTEMS INC» (Продавець) було укладено Контракт №AR-0409, згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі - продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

16.02.2011р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупець) та компанією «RIDEMAX SYSTEMS INC» (Продавець) було укладено Контракт №ARM/2011, згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту 3 згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі - продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

15.09.2009р. між ТОВ «АЛПЕКО» (Покупець) та компанією «RANDLUX SALES INC.» (Продавець) було укладено Контракт №09/09, згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта Контракту згідно п. 2.3. - долари США, валюта платежу згідно п. 3.2. - долари США або евро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі - продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІР, CIF, DDU, DAF, СРТ кордон України (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п. 4.4. Контракту.

Відповідно до вказаних контрактів на адресу позивача були поставлені товари загальною фактурною вартістю 28366431,05 грн. згідно наявних в матеріалах справи інвойсів (т.1 а.с.36-311, т.2 а.с.1 - 232, т.3 а.с.1 - 133, т.4 а.с.119 - 203, т.5 а.с.1 - 184).

У період з 27.08.2009р. по 23.08.2011р. позивачем до Південної митниці підготовлені та подані вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані товари, поставлені на адресу ТОВ «АЛПЕКО» (т.1 а.с.36-311, т.2 а.с.1 - 232, т.3 а.с.1 - 133, т.4 а.с.119 - 203, т.5 а.с.1 - 184).

В зазначених вантажних митних деклараціях визначена митна оцінка товару на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості. В графі 42 декларантом (позивачем) самостійно зазначено ціну товару та ним же заповнену графу 45 декларації - «коригування ціни товару». Фактурна вартість товарів, зазначена в ВМД склала 28366431,05 грн., мита вартість у цих деклараціях самостійно визначена позивачем згідно із шостим методом та склала 57150877,33 грн. (митні платежі - 930556,79 грн., ПДВ з митної вартості - 11616286,82 грн., всього 12546843,61 грн.).

Зазначені ВМД було прийнято Південною митницею до оформлення без зауважень та здійснено митне оформлення товару. Надані Південній митниці митні декларації містять відмітку Південної митниці про сплату митних платежів та на теперішній час митне оформлення товару здійснено на підставі вищевказаних митних декларацій. Відповідно до рядку 47 митних декларацій нараховані та сплачені платежі у загальній сумі 12546843,61 грн.

В поданому до суду позові позивач зазначає, що у зв'язку з усною відмовою Південної митниці у митному оформленні товарів за фактурною ціною Позивачем були заповнені та подані вантажні митні декларації на підставі визначеної митним органом митної вартості товару, що здійснено з метою прискорення митного оформлення, запобігання штрафних санкції з боку контрагентів за затримку поставки та значного збільшення митних платежів за тривале знаходження товарів під митним контролем. Також зазначив, що 28.05.2012р. №28-05/1 та повторно 02.07.2012р. №02-07/2 ТОВ «АЛПЕКО» звернулось до Південної митниці із заявами про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість в сумі 6411617, 64 грн., на які відповідь не отримало. Повернення митних платежів на адресу ТОВ «АЛПЕКО» Південною Митницею здійснено не було.

Задовольняючи позов ТОВ «АЛПЕКО» про визнання протиправною бездіяльності Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету ТОВ «АЛПЕКО» коштів в сумі 6411617,64 грн. та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених коштів у вказаній сумі суд першої інстанції дійшов висновку, що при здійсненні розмитнення товару ТОВ «АЛПЕКО», отриманого від компаній «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC», Південною митницею необґрунтовано, в порушення визначених Митним кодексом України повноважень та обов'язків митних органів щодо контролю за правильністю визначення митної вартості товару та процедури її визначення, було здійснено митне оформлення за ВМД, в яких митна вартість товару визначена за шостим (резервним) методом, у зв'язку з чим позивач надмірно сплатив до бюджету мито у розмірі 579081,62грн. та податок на додану вартість у розмірі 5872705,58 грн. Колегія суддів не погоджується з таким висновком Одеського оружного адміністративного суду та не знаходить підстав для задоволення позову ТОВ «АЛПЕКО» з огляду на наступне.

Так, в оскаржуваній постанові суд першої інстанції зазначив, що коригування митної вартості товару у ВМД було здійснено ТОВ «АЛПЕКО» у зв'язку з усною відмовою митного органу у митному оформленні товару та прийнятті митних декларацій, у яких митна вартість товару була визначена за першим методом - договірною ціною відповідно контрактів поставки та інвойсів. ТОВ «АЛПЕКО» були подані до Південної митниці всі необхідні документи, на підставі яких було можливо визначити митну вартість товару шляхом застосування першого методу визначення митної вартості товару, однак вони не були прийняті митним органом до уваги при перевірці правильності визначення митної вартості товару. Південною митницею не було надано переконливих доказів виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності поданих декларантом відомостей про вартість товару, та не було здійснено витребування будь-яких додаткових документів.

Колегія суддів вважає безпідставними такі висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст.81 Митного кодексу України від 11.07.2002р. (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Згідно ст.87 МК України декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).

Статтею 80 МК України передбачено, що у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідно до ст.86 МК України відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Згідно п.1 Порядку оформлення і використання Картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12.12.2005р. №1227 (який був чинним на день прийняття митних декларацій митним органом України), цей Порядок визначає механізм надання митним органам письмового повідомлення заінтересованим особам про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України (далі - Порядок №1227).

Відповідно до п.2 Порядку №1227 у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо подання позивачем ВМД, митна вартість товарів згідно якими визначена за ціною договору та щодо відмови Південної митниці ТОВ «АЛПЕКО» у митному оформленні товарів за першим методом. Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій позивачем не надано Картки відмови у прийнятті митної декларації, митому оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, як єдиного, передбаченого законодавством, доказу відмови митницею у прийнятті митних декларацій.

Зміна, доповнення чи відкликання можуть бути здійсненні лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення, оскільки статтею 90 МК України передбачено, що зміна, доповнення та відкликання митної декларації після її прийняття митним органом до митного оформлення не допускаються. Внесення до митної декларації змін чи доповнень, які мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів або впливають на умови оподаткування товарів чи застосування до них заходів нетарифного регулювання, здійснюється шляхом подання митному органу нової митної декларації, якщо це дозволяється відповідно до цього Кодексу. Посадові особи митних органів не мають права заповнювати митну декларацію, змінювати чи доповнювати відомості, зазначені в митній декларації, за винятком внесення до неї відомостей, що належать до компетенції митних органів.

Аналогічні положення містяться і у Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажно-митної декларації, затв. наказом Державної митної служби України від 20.04.2005р. №314, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №314).

Таким чином, після прийняття ВМД митним органом до митного оформлення, внесення змін до відомостей про митну вартість товарів було неможливим, що на думку колегії суддів, свідчить про відсутність відмови митного органу у здійсненні митного оформлення.

Слід зазначити, що митним законодавством України взагалі не передбачено порядку усної відмови в проведенні митного оформлення товару.

Відповідно до п.11 Розділу 3 Порядку №314 прийняття ВМД до митного оформлення здійснюється шляхом: проставлення відбитка штампа ПМК в графі D основних аркушів і на всіх додаткових аркушах ВМД, а також підпису, свого прізвища і часу прийняття ВМД до оформлення на першому основному аркуші ВМД; у встановлених випадках зазначення дати, з якої товари перебувають під митним контролем; присвоєння ВМД реєстраційного номеру в установленому порядку; проставлення в установлених випадках відбитка штампа ПМК на товаросупровідних документах; присвоєння ДМВ (за наявності) та Інформаційному аркушу номера, що відповідає реєстраційному номеру ВМД.

Згідно п.12 Порядку №314 після цього здійснюється внесення до електронної копії ВМД її реєстраційного номера, номера штампа ПМК, а також електронних копій ВМД і ДМВ до бази даних митного органу.

Розділом 5 Порядку №314 передбачено порядок усунення змін і доповнень до ВМД. Відповідно до п.5.3 Порядку не допускається усунення змін та доповнень у графу 42 ВМД, в якій зазначено ціну товару.

Відповідно до п.6.6 Порядку №314 реєстраційний номер ВМД, за якою відмовлено у митному оформленні підлягає анулюванню. Анульований реєстраційний номер ВМД не може бути присвоєний іншій ВМД.

З наведеного також вбачається про неможливість внесення змін до відомостей про митну вартість, що після прийому ВМД до оформлення. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що в адміністративному позові ТОВ «АЛПЕКО» вказані одні й ті ж самі номери вантажних митних декларацій, по яких, позивачу нібито усно відмовлено в проведенні митного оформлення та тих, по яких митне оформлення було проведено за методом, що був визначений декларантом.

Згідно ст.260 МК України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Згідно ст.264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Митна вартість товарів визначається декларантом у вантажній митній декларації, яка у відповідності до п.2 Положення про вантажну митну декларацію, затв. постановою КМУ від 09.06.1997р. №574 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є письмовою заявою встановленої форми, що подається митному органу і містить, серед іншого, інформацію, необхідну для нарахування податків, зборів та інших платежів.

Згідно ст.86 МК України та п.5 Положення №574 з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення та декларант несе юридичну відповідальність за відомості, зазначені в ВМД.

У наявних в матеріалах справи ВМД є відбитки штампа митного органу «Під митним контролем», а отже, вказані ВМД були прийнятті до оформлення митним органом та декларант несе юридичну відповідальність за відомості (у тому числі і про митну вартість товарів), які зазначені у цих ВМД.

Відповідно до п.5.3 розділу І Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затв. наказом Державної митної служби України від 09.07.1997р. №307, графи митної декларації, що містять дані про ціну товару, метод визначення митної вартості, про митну вартість товару (графи 12, 42 ,43, 45) заповнюються декларантом, а не посадовими особами митних органів.

Декларант може вносити зміни, доповнення чи виправлення до декларації митної вартості, крім граф з вартісними показниками.

В оскаржуваній постанові суд першої інстанції зазначає, що декларантом були подані митниці необхідні документи для митного оформлення товару: зовнішньоекономічний договір та рахунки-фактури (інвойси), які підтверджували ціну товару відповідно до ціни договору, у ВМД зазначена як фактурна (договірна) вартість товару (графа 22,42), так і митна вартість товару, визначена на підставі резервного методу визначення митної вартості товару, за якою позивачем сплачені мито та ПДВ.

Таким чином, суд першої інстанції, зазначивши про наявність розбіжностей у відомостях про фактурну та митну вартість товарів, що були наявні у поданих декларантом митних деклараціях, вважає, що митний орган мав зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до ст.265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Колегія суддів вважає, що Одеський окружний адміністративний суд неправильно застосував положення ст.265 Митного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки митний орган мав право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення, у випадку, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України митна вартість товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного. Основним методом визначення митної вартості товарів є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Статтею 267 МК України визначено, що якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються) проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 (за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 269 (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган і декларант можуть здійснювати обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі, якщо неможливо застосувати кожен із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 (резервний метод) цього Кодексу. При цьому, кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що на підставі ст.ст. 267-273 Митного кодексу України процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості проводиться у випадку, якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом. Вказані норми законодавства України передбачають виключно послідовність застосування методів визначення митної вартості від першого до шостого. У випадку ж самостійного застосування декларантом резервного методу визначення митної вартості товарів вищевказані норми Митного кодексу України не передбачають проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого виробу підстав для визначення митної вартості в зворотному порядку від шостого до першого методу, а також зворотної послідовності застосування методів визначення митної вартості товарів від шостого до першого методу.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки декларант самостійно визначив митну вартість та зазначив її у деклараціях, тому до обов'язків Південної митниці не входить надання доказів щодо неможливості обчислення митної вартості за першим методом.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі у Південної митниці були відсутні підстави для відмови у митному оформленні товарів за заявленою ТОВ «АЛПЕКО» митною вартістю та прийняття митним органом рішення про визначення митної вартості товарів, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність дій Південної митниці щодо митного оформлення товарів позивача. Визначення митної вартості товарів здійснювалось ТОВ «АЛПЕКО» самостійно за допомогою шостого (резервного) методу, який передбачає її визначення з використанням способів, які не суперечать законам України. Більше того, на етапі контролю митної вартості товарів було з'ясовано, що рівень митної вартості на аналогічні та подібні товари відповідає заявленому декларантом.

Задовольняючи позов ТОВ «АЛПЕКО» в повному обсязі, суд першої інстанції фактично прийняв рішення про визначення митної вартості за першим методом, що належить до повноважень митних органів.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Оскільки, як зазначалось вище, позивач самостійно визначив вартість товарів, подав до Південної митниці митні декларації на товари, у яких була зазначена визначена позивачем митна вартість, та самостійно сплатив усі належні податки та збори, тому у відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові зобов'язання ТОВ «АЛПЕКО» вважаються узгодженими та не підлягають оскарженню.

Слід зазначити, що якщо у декларанта ТОВ «АЛПЕКО» на момент подачі декларацій до митного оформлення виникла потреба у підтвердженні іншого методу митної вартості товарів, декларанту статтею 264 Митного кодексу України надано право звернутись до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, передбачених митним органом. Однак, наполягаючи на незгоді з митною вартістю, ТОВ «АЛПЕКО» не скористалось правом звернутись до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку.

Пунктом 8 розділу ХХІ Митного кодексу України від 13.03.2012р. встановлено, що повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим Кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

Відповідно до п.43.1 ст.43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст.301 Митного кодексу України від 13.03.2012р., крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно п.п.43.4, 43.5 ст.43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

В обґрунтування вимог позову ТОВ «АЛПЕКО» посилається на те, що 28.05.2012р. до Південної митниці ним подано заяву про повернення надміру сплачених мита та ПДВ, однак відповіді на них товариство не отримало. Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про отримання Південною митницею вказаної заяви від 28.05.2012р.

Що ж до подання заяви від 02.07.2012р., то з матеріалів справи вбачається, що вказана заява надійшла до митного органу 07.07.2012р., тоді коли з позовом до суду ТОВ «АЛПЕКО» звернулося 03.07.2012р., тобто на наступний день після подання митному органу такої заяви та не дочекавшись відповіді на неї і до закінчення встановленого законодавством строку для розгляду таких заяв.

У відповідь на лист ТОВ «АЛПЕКО» від 02.07.2012р. Південна митниця звернулась до позивача щодо надання документів для підтвердження наявності підстав повернення надміру сплачених коштів до бюджету, однак в матеріалах справи відсутні відомості про надання товариством відповіді на вказану заяву.

В оскаржуваній постанові Одеський окружний адміністративний суд посилається на висновок №8334 судово-економічної експертизи від 30.05.2013р., відповідно до якого нарахування митних платежів, обчислених Південною митницею при оформленні вантажних митних декларацій на поставку товару компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» на адресу ТОВ «АЛПЕКО» у відповідності до умов контрактів у розмірі 12546843,61 грн., у тому числі: мито у розмірі 930 556,79 грн. та податок на додану вартість у розмірі 11616286,82 грн., документально не обґрунтовані даними про вартість постачаємого товару, відображеного в інвойсах та специфікаціях, нормативно не обґрунтовані даними про митну вартість товару, відображеними у графі 47 вантажних митних декларацій; ТОВ «АЛПЕКО» надмірно сплачені до бюджету України митні платежі, нараховані Південною митницею при оформленні ВМД на поставку товару компаніями «DP TRADING LIMITED», «RIDEMAX SYSTEMS INC», «RANDLUX SALES INC» на адресу ТОВ «АЛПЕКО» у відповідності до умов контрактів у розмірі 6451787,20 грн., у тому числі: мито у розмірі 579081,62грн. та податок на додану вартість у розмірі 5872705,58 грн.

Колегія суддів вважає, що висновки про порушення Південною митницею зроблені судовим експертом з перевищенням наданих йому повноважень та поза його компетенцією. Зокрема, у висновку №8334 від 30.05.2013р. не наведені відомості про митну вартість товарів, на підставі якої експерт проводив розрахунки розміру начебто надміру сплачених митних платежів, відсутні дані про курс валют НБУ, який використовував під час перерахунку визначеної експертом митної вартості в українську валюту, та про ставки ввізного мита та ПДВ, які використовувались експертом.

Відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта не обов'язковим для суду, а підлягає оцінці в сукупності й взаємозв'язку з іншими доказами у справі.

На думку суду експерт, привласнивши виключні повноваження митного органу, самостійно визначив митну вартість товарів за першим методом, без аналізу даних вартості подібних товарів, без наявності інформації щодо супутніх витрат декларанта та без будь-якого обґрунтування помилковості застосування позивачем шостого методу визначення методу митної вартості. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що об'єктами дослідження судово-економічної експертизи є документи про економічну діяльність підприємства; встановлення ж фактичних обставин справи, а також оцінка законності дій органу державної влади виходить за межі компетенції експерта-економіста.

Слід зазначити, що в оскаржуваній постанові суд першої інстанції посилається на статті 55, 54, 58 Митного кодексу України від 13.03.2012р., незважаючи на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами до дня надбання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів, що при розгляді справи та прийнятті оскаржуваної постанови Одеський окружний адміністративний суд неповно дослідив обставини справи, викладені в постанові висновки суду не відповідають обставинам справи, а саму ж постанову винесено з порушенням норм матеріального права. Доводи апеляційних скарг повністю спростовують висновки суду першої інстанції.

Вимоги позову є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.3 ч.1ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.1, п.4, п.4, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Південної митниці задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «АЛПЕКО» до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 29.11.2013р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.