Рішення № 35812928, 02.12.2013, Долинський районний суд Кіровоградської області

Копія

Справа № 1106/3990/2012

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

02.12.2013 року Долинський районний суд Кіровоградської області

в складі:головуючого суддіСтепанова С.В.,

при секретарі Буйновській О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Долинській цивільну справу за позовом Дочірнього підприємства «Цегельний завод» Приватної агрофірми «МЮННТ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої працівником під час виконання трудових обовязків, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Дочірнє підприємство «Цегельний завод» Приватної агрофірми «МЮННТ» (далі ДП «Цегельний завод») звернулося до суду з цим позовом до ОСОБА_1 посилаючись на те, що з 13 грудня 2011 року по 27 серпня 2012 року відповідачка працювала продавцем магазину № 4, що належить ДП «Цегельний завод».

13 грудня 2011 року між ДП «Цегельний завод» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

21 серпня 2012 року в магазині № 4, що належить ДП «Цегельний завод» було проведено інвентаризацію й виявлено недостачу підзвітних продавцю ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей на суму в розмірі 28281,10 грн, що підтверджується копією інвентаризаційного опису. Причини недостачі відповідачка не пояснила.

Після 21 серпня 2012 року, тобто після проведення інвентаризації, відповідачка ОСОБА_1 на роботу не зявилась, відмовилась відшкодувати шкоду.

У судове засідання представник позивача ДП «Цегельний завод» не зявився, до суду надав заяву про розгляд справи без його участі, попросив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не зявилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, повідомила про причини неявки, а саме перший не зявилась за заміни представника та повторно за хвороби. Зазначені обставини неявки в судове засідання суд визнав не поважними, оскільки такі обставини не підтвердженні жодним доказом, тобто носять виключно субєктивний характер спрямований на затягування розгляду справи.

Так як відповідачка, яка належним чином повідомлена, від якої не надійшло заяви про розгляд справи за її відсутності в судове засідання не зявилась без поважних причин, суд уважає ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, представник позивача не заперечує проти винесення у справі заочного рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобовязані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_1 відповідно до наказу ДП «Цегельний завод» № 13-к від 13 грудня 2011 року була прийнята на посаду продавця магазину № 4 з 13 грудня 2011 року з оплатою праці згідно штатного розпису з повною матеріальною відповідальністю (а. с. 8).

13 грудня 2011 року між ДП «Цегельний завод» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а. с. 10).

Наказом ДП «Цегельний завод» № 9-к від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1, 27 серпня 2012 року було звільнено з посади продавця магазину № 4 за прогул без поважних причин, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 9).

Згідно акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 12 грудня 2011 року, при прийнятті на посаду продавця магазину № 4, що належить ДП «Цегельний завод», ОСОБА_1 отримала товарно-матеріальних цінностей на суму в розмірі 29066,56 грн (а. с. 11-21).

Для виявлено фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей, коштів; установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку, згідно Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. N 69, позивачем ДП «Цегельний завод» було проведено інвентаризацію в магазині № 4, що йому належить.

Відповідно до інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей у магазині № 4, що належить ДП «Цегельний завод» від 21 серпня 2012 року, було встановлено, що за даними бухгалтерського обліку за матеріально-відповідальною особою ОСОБА_1 рахується товарно-матеріальних цінностей на суму в розмірі 47820,21 грн. Фактично за результатами інвентаризації виявлено товарно-матеріальних цінностей на суму в розмірі 19539,11 грн. Розбіжність складає 28281,10 грн. Проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей здійснювалось комісією ДП «Цегельний завод» у складі трьох осіб. При проведенні цієї інвентаризації була присутньою ОСОБА_1 (а .с. 22-31).

Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей є первинною формою облікової документації для підприємств та організацій, затверджений постановою Держкомстату СРСР по статистиці від 28 грудня 1989 року N 241, застосовується для відображення даних фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, готової продукції, малоцінних та швидкозношуваних предметів та ін.). Тобто цей документ є належним та допустимим доказом підтвердження наявності або відсутності товарно матеріальних цінностей.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 21 березня 2013 року в справі за клопотанням відповідачки ОСОБА_1 було призначено судово-бухгалтерську експертизу, обовязок оплати якої покладено на відповідачку. Проведення експертизи доручено Кіровоградському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Згідно повідомлення Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 517, 518 від 13 серпня 2013 року, матеріали цивільної справи, надані на дослідження документи, повернуто до суду без виконання за відсутності оплати проведення експертизи (а. с. 136, 137).

Судово-бухгалтерська експертиза призначалась за клопотанням відповідачки ОСОБА_1 для встановлення відсутності недостачі товарно-матеріальних цінностей, так як факт недостачі товарно матеріальних цінностей нею заперечується. Відповідачка ОСОБА_1 маючи обовязок з оплати проведення судово-бухгалтерської експертизи, проведення оплати цієї експертизи не здійснила, що суд розцінює як ухилення від участі в експертизі. Оскільки проведення судово-бухгалтерської експертизи має значення для підтвердження відсутності факту недостачі товарно-матеріальних цінностей відповідачкою ОСОБА_1, яка ухилилась від участі в проведенні експертизи, суд в порядку ч. 1 ст. 146 ЦПК України відмовляє у визнанні факту для зясування якого призначалась експертиза.

Згідно викладеного, факт недостачі товарно-матеріальних цінностей у магазині № 4 ДП «Цегельний завод», що були ввірені матеріально-відповідальній особі продавцю магазину ОСОБА_1, підтверджено належним та допустимим доказом, а саме інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей, як первинною формою облікової документації для підприємств та організацій. Як зазначалось вище, розмір недостачі складає 28281,10 грн.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Відповідно до п. 1, 5 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

За змістом ст. 1351 КЗпП України договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися при наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, яку він виконує, у відповідному актів; 2) виконання обов'язків за посадою, виконання роботи відповідно до професії має бути безпосередньо зв'язане із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 1351, 1353, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника (п. 1). Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 1351 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди (п. 8).

Робота з продажу товарів, яку виконувала відповідачка ОСОБА_1, передбачена в Переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС. Також, виконання цієї роботи відповідно до професії було безпосередньо звязане із зберіганням, продажем (відпуском) довірених працівнику цінностей.

Згідно викладеного, позивач у справі ДП «Цегельний завод» мало право укладати з продавцем магазину ОСОБА_1 договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

За змістом договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 13 грудня 2011 року, що укладений між ДП «Цегельний завод» та працівником ОСОБА_1, працівник виконує роботу безпосередньо повязану з обслуговуванням матеріальних цінностей приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Таким чином судом установлено, що відповідачка ОСОБА_1 повинна нести матеріальну відповідальність в повному розмірі за шкоду заподіяну ДП «Цегельний завод» при виконанні трудових обовязків. Розмір цієї шкоди становить 28281,10 грн. Під неправомірними діями працівника, що спричинили шкоду слід розуміти будь-які дії на які працівник не був уповноважений. У цьому конкретному випадку шкода полягає в недостачі товарно-матеріальних цінностей увірених працівникові для виконання трудових обовязків, а саме зберігання, продажу (відпуску). Вина ОСОБА_1 полягає у невжиття всіх залежних від неї заходів для належного виконання обовязків для запобігання заподіянню шкоди.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наявності вищезазначеного не заслуговують на увагу доводи відповідачки про те, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 13 грудня 2011 року нею не підписувався, так як судом було досліджено оригінал цього договору й будь-яких ознак недопустимості його як доказу не встановлено. Разом із тим, відповідачкою не було вчинено будь-яких дій, що стосуються доказування факту укладення зазначеного правочину, а відтак її доводи з цього приводу є голослівними, тобто необґрунтованими.

Оглянувши надані відповідачем ДП «Цегельний завод» докази на підтвердження своєї позиції, оцінивши їх належність, допустимість і достовірність, суд дійшов до висновку про те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивач ДП «Цегельний завод» при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору (ч. 1 ст. 79 ЦПК України) в розмірі 282,81 грн, що підлягають стягненню з відповідачки на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст. 130, п. 1, 5 ст. 134, ст. 135№, ч. 1 ст. 135і, ч. 3 ст. 136, ст. 137, ст. 138 КЗпП України, ст. ст. 11, 15, 30, 60-64, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224-227, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Дочірнього підприємства «Цегельний завод» Приватної агрофірми «МЮННТ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої працівником під час виконання трудових обовязків, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства «Цегельний завод» Приватної агрофірми «МЮННТ» (ідентифікаційний код 33329194) 28281,10 грн (двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят одну гривню 10 копійок) завданої при виконанні трудових обовязків матеріальної шкоди, 282,81 грн (двісті вісімдесят дві гривні 81 копійку) понесених судових витрат, а всього 28563,91 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Долинський районний суд Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя (підпис)

Копія вірно

Суддя Долинського районного суду

ОСОБА_2