Ухвала суду № 35812776, 05.12.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/5039/13 Головуючий у 1 інстанції: Апаллонова Ю.В.

Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бондаря М.С.

суддів Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

При секретарі: Свинаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24 травня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради. Державна міграційна служба України Управління в Запорізькій області Орджонікідзевський РВ у м.Запоріжжі про виселення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з вищезазначеним позовом.

В позові зазначив, що 23.06.2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 54072. 55 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік з кінцевим терміном повернення 24.6.2015 року.

В забезпечення виконання зобов"ясень за кредитним договором 23.06.2008 року між ПАТ « КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, згідно якого останні надали в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що 12.12.2011 року апеляційним судом Запорізької області ухвалено рішення суду за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про звернення стягнення на вищезазначену квартиру, яка була предметом іпотеки, відповідачі в добровільному порядку на неодноразові письмові вимоги банку про виселення з вказаної квартири не реагували, не виселяються.

Позивач просив суд ухвалити рішення про примусове виселення відповідачів з вказаного житла із зняттям їх з реєстраційного обліку за зазначеною адресою.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. .Запоріжжя від 24 травня 2013 року позов задоволено частково.

Виселено відповідачів із вказаної квартири із зняттям ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з реєстраційного обліку. В частині вимог про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 відмовлено через відсутність її реєстрації в спірній квартирі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати рішення районного суду, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п.1 ч.І ст.307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом установлено, що 23.06.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 54072. 55 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік з кінцевим терміном повернення 24.6.2015 року.

В забезпечення виконання зобов"ясень за кредитним договором між ПАТ « КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 23.06.2008 року укладено договір іпотеки, згідно якого останні надали в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

12.12.2011 року апеляційним судом Запорізької області ухвалено рішення суду за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про звернення стягнення на вищезазначену квартиру, яка була предметом іпотеки.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи із аналізу наведених правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

В матеріалах справи містяться вимоги ПАТ КБ « ПриватБанк» від 09.07.2012 року, від 15.08.2012 року про добровільне звільнення відповідачами квартири, які були направлені відповідачам рекомендованими повідомленнями. Вказані письмові вимоги були повернуті ПАБ КБ «ПриватБанк» через закінчення терміну зберігання та через небажання відповідачами отримувати їх (а.с. 21-28). 15.09.2012 року та 17.09.2013 року Банком на адресу відповідачів були направлені рекомендовані повідомлення телеграфом з вимогою про добровільне звільнення вищезазначеної квартири протягом одного місяця з дня отримання цих вимог. 17.09.2012 року телеграми були повернуті через те, що не вручені, тому що відповідачі відмовилися їх прийняти (а.с. 30-32).

Отже при вручені телеграм відповідачам був повідомлений їхній зміст, але вони відмовилися їх отримувати під розписку, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що слід вважати, що 15.09.2012 року відповідачів було офіційно повідомлено про вимогу ПАТ КБ « ПриватБанк» про добровільне звільнення протягом одного місяця квартири № 25 за адресою м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 103.

Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону і прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що для укладення договору іпотеки та для вирішення позову про виселення неповнолітньої ОСОБА_6 потрібен був дозвіл органу опіки та піклування не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з довідки МКП «Основаніє» від 24.01.2013 року на момент укладення договору іпотеки від 23.06.2008 року неповнолітня дитина ОСОБА_6не булла зареєстрована за спірною адресою, а лише була зареєстована з 27.05.2009 року, тобто після укладення договору іпотеки (а.с.73), отже право користування квартирою на час укладення договору іпотеки не набула, тому дозвіл органу опіки та піклування за приписами ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства не вимагається».

Окрім того, в п. 12.5 вищезазначеного договору іпотеки зазначено, що Іпотекодавець гарантує, що на момент укладання цього договору в жилому приміщенні, яке є предметом іпотеки не зареєстровані та не проживають малолітні чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, що за законом повинен утримувати іпотекодавець, а також відсутні малолітні чи неповнолітні діти, що мають право користування квартирою. (а.с. 8-11).

На підставі наведенного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з"ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а інші доводи апеляційної скарги є неспроможними і необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24 травня 2013 року відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: