Ухвала суду № 35811548, 28.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/6248/13 Головуючий 1 інст. - Нечипоренко І.М.

Справа №619/977/13-ц Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія:витребування майна

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Котелевець А.В., Шаповал Н.М.,

при секретарі - Кузьменко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського товариства «Еліна» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 2 серпня 2013 року по справі за позовом Приватного сільськогосподарського товариства «Еліна» до ОСОБА_1 про витребування май1на з чужого незаконного володіння,

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить витребувати у відповідача в натурі зерно пшениці 3-го класу масою 168,3т, а в разі неможливості витребування стягнути грошову вартість пшениці 371943,00грн.; витребувати в натурі насіння соняшника вагою 177,4т або стягнути 895870грн., стягнути витати на публікацію судового виклику, банківських послуг, автобусних квитків на суму 363,41грн., судовий збір в розмірі 3441,00грн. посилаючись на те, що здійснюючи сільськогосподарську діяльність ПСП «Еліна» 21.03.2008 року уклало з відповідачем договір «Про сумісно-виробничу діяльність» на вирощування сільськогосподарської продукції соняшника на площі 150га землі. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 17.08.2009 року накладено арешт на майно ПСП «Еліна» та виконавча служба вилучила пшеницю масою 168,3т та передала на відповідальне зберігання ОСОБА_1 При опису та арешту пшениці експерта оцінка не проводилася, , вартість пшениці була визначена в розмірі 84150,00грн. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14.12.2009 року в позові ОСОБА_1 відмовлено, заходи забезпечення позову скасовані. Після цього, відповідач повинен був повернути пшеницю, яка заходилася у нього на відповідальному зберіганні. 28.12.2009 року виконавчою службою винесено постанову про зняття арешту з майна ПСП «Еліна». Однак, пшениця до теперішнього часу не повернута. Крім того, у відповідача необхідно витребувати безпідставно отримане майно згідно накладної Г1-08к від 12.11.2008 року соняшника в кількості 177,4т, який зібраний зі 150га землі. За результатами реалізації соняшника відповідачем позивач повинен був провести бухгалтерський облік результатів спільної діяльності та провести остаточний розрахунок між учасниками. Однак, відповідач розпорядився соняшником на власний розсуд.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, надавши заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку зі станом здоров'я, при цьому представником не надано відповідних доказів, тому суд вважав неповажною причину неявки і розглядає справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів та з урахуванням письмових заперечень.

Позивач до судового засідання не з'явився, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 2 серпня 2013 року в задоволенні позову ПСП «Еліна» - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПСП «Еліна» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, скільки суд не звернув уваги на те, що правовою підставою позовних вимог була вказана ст. 1212 ЦК, згідно якої поверненню підлягає будь - яке безпідставно отримане майно, а не тільки індивідуально визначене і що відповідач не заперечує факт отримання цього майна і наявності між сторонами договору «про сумісну діяльність».

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 60, 179 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. . Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої

статті 11, частини перщрї статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання.

Крім того, майно не передавалось у власність чи користування, його було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суд першої інстанцій дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що майно вважається отриманим відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.

21.03.2008 року сторони уклали договір «Про сумісно - виробничу діяльність» на вирощування сільськогосподарської продукції.

Згідно акту опису й арешту майна від 01.08.2009 року, складеного державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ Харківської області на виконання ухвали Шевченківського районного суду Харківської області від 24.06.2009 року врожай озимої пшениці, належний, ПСП Еліна» у загальній кількості 168300кг переданий ОСОБА_1 на відповідальне зберігання (а.с. 8).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2009 року скасов заходи забезпечення позову, що накладені ухвалою Шевченківського районного суду 24.06.2009 року.

Згідно накладної № Н-08к від 12.11.2008 року ОСОБА_1 одержав від ПСП «Еліна» насіння соняшника у кількості 177,4т (а.с.38)

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто обрав способом захисту подання віндикаційного позову.

Виходячи із сутності даного позову, спрямованого на повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння, його предметом виступає вимога власника до особи, яка заволоділа його майном, про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Тобто за віндикаційним позовом може бути витребувана індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей визначених за родовими ознаками. У такому випадку інтереси власника можуть захищатися іншими способами.

Частиною 1 ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беругь участь у справі.

Способом захисту свого порушеного права ГІСГІ «Еліна» обрало віндикаційний позов зміст якого передбачає можливість витребування лише індивідуально-визначеного майна, до якого зерно та соняшник не відносяться, оскільки вони визначені родовими ознаками. А тому вимоги позивача про витребування у відповідача 168,3 тони пшениці та 177,4 тони соняш;ника задоволенню не підлягають.

Крім того, як на підставу позовних вимог позивач посилається на ст. 1212 ЦК України згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 2 ч. 3 статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконногоі володіння.

Таким чином, суд вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення грошової вартості пшениці та соняшника, оскільки вони являються похідними.

До того ж, арешт озимої пшениці проведено ВДВС Шевченківського РУЮ згідно акту опису й арешту майна, а позов пред'явлено до ОСОБА_1

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Таких по суті висновківдійшов і Верховний Суд Уукраїни приймаючи постанову від 2.10.2013 року про повернення безпідставно отриманих коштів справа №6-88 цс 13.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського товариства «Еліна» відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 2 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: