Рішення № 35811397, 27.11.2013, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/3828/13-ц

№ производства 2/646/1244/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2013 року Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Благої І.С.,

за участі секретарів судового засідання Струк Я.М., Шеховцової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання частково недійсними договору факторингу та додатку до договору факторингу, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, який нею уточнювався (а.с.90-95). З урахуванням уточнень позовними вимогами є визнання частково недійсним договору факторингу №1 від 12.12.2011р., який укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», додатку №1 до договору факторингу від 12.12.2011р. в частині передачі (відступлення) права вимоги за договором надання споживчого кредиту №11013978000 від 26.06.2006р. від первинного кредитора ПАТ «УкрСиббанк» до нового кредитора ТОВ «Кей-Колект» стосовно вимог до ОСОБА_1

Позов, з урахуванням уточнень, обґрунтовано тим, що 26.06.2006р. між позивачкою та співвідповідачем ПАТ «УкрСиббанк» (надалі - банк) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11013978000, предметом якого було надання позивачці кредиту (грошових коштів) в іноземній валюті в сумі 27200 доларів США. В серпні 2012 року позивачка дізналася про те, що 12.12.2011р. на підставі договору факторингу №1, укладеного між банком та ТОВ «Кей-Колект» (надалі - фактор) , банк здійснив відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором. Позивачка вважає, що спірний договір порушує її права щодо надання дозволу на укладання будь-яких договорів відступлення прав вимоги, в тому числі, договору факторингу. Позивач вважає, що, оскільки в кредитному договорі його сторони визначили, що внесення змін до нього відбувається шляхом укладення додаткової угоди між сторонами у письмовій формі, то і заміна кредитора у цьому зобов'язанні має відбуватися лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди між банком та позивачкою (позичальником). Враховуючи, що такої угоди між банком та позивачкою не було, остання вважає, що дії банку та ТОВ «Кей-Колект» по укладенню спірного договору суперечать положенням п.п.9.4, 9.6 кредитного договору та ст.ст. 513, 516 ЦК України. Такі ж аргументи позивач приводить щодо неправомірних, на її думку, дій банку з передачі фактору конфіденційної інформації, матеріалів, що стосуються договору, без згоди позивачки та без укладення додаткової угоди між нею та банком. Посилаючись на ст..513 ЦК України, позивач вважає, що заміна кредитора за кредитним договором мала відбуватися шляхом отримання письмової згоди про це позичальника і подальшим підписанням додаткової угоди про це як з первинним кредитором, так і з новим кредитором про заміну сторони в зобов'язанні. Також позивач вважає, що кредитний договір, укладений між нею та банком, не може бути предметом договору факторингу з урахуванням Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009р. №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», яким передбачено, що до фінансових послуг факторингу відноситься, крім іншого, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Оскільки позивач не є суб'єктом господарювання, то зазначення у договорі факторингу боржника як фізичної особи є порушенням норм діючого законодавства. Крім того, позивачка вважає, що на підставі спірного договору банк передав фактору штучно створену заборгованість позивачки, тому що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська було встановлено порушення банком умов кредитного договору у зв'язку з односторонньою зміною відсоткової ставки. Вказаним рішенням суд зобов'язав банк перерахувати кредитні зобов'язання позивачки шляхом проведення корегуючи операцій. Також позивач посилається на те, що за таких обставин банк не мав права відступати право вимоги по договору іпотеки, яким було забезпечено виконання позивачкою своїх кредитних зобов'язань перед банком. Посилаючись на ці обставини, позивачка зазначає, що спірний договір в частині передачі права вимоги за кредитним договором, укладеним між нею та банком, суперечить положенням ст.ст.203,215 ЦК України та положенням кредитного договору, а тому підлягає визнанню частково недійсним в частині передачі прав вимоги до неї.

В судовому засіданні позивач підтримала свій позов, з урахуванням уточнень, підтвердила фактичні обставини, якими він обґрунтований, та додатково пояснила, що незважаючи на зміну кредитора у договорі, банк продовжує прийматиоплату за її кредитними зобов'язаннями, що були відступлені фактору. Позивач не відмовляється від виконання прийнятих на себе кредитних зобов'язань, але вважає, що ТОВ «Кей-Колект» не має права на обслуговування кредитного договору, а оскільки позивальником за цим договором є фізична особа, то договір факторингу не міг бути укладений, а повинен укладатися договір відступлення права вимоги.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засіданні також підтримала позов з урахуванням уточнень.

Представник співвідповідача ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти позову, посилаючись на те, що норми чинного законодавства не передбачають згоди боржника на відступлення права вимоги. Банк, уклавши спірний договір, передав фактору не тільки право вимоги до позивачки за кредитним договором, але й документи, які засвідчують права, що передаються, та іншу фншормацію, яка є необхідною для їх здійснення, що прямо передбачено положеннями статті 517 ЦК України. Представник банку вважає, що посилання позивачки на п.9.4 кредитного договору, яким передбачено укладення між сторонами додаткових угод, як на підставу необхідності укладення відповідної додаткової угоди про відступлення права вимоги, є помилковим, оскільки з укладенням спірного договору факторингу умови кредитного договору не змінилися. Такі ж доводи приведені представником банку щодо посилань позивачки на необхідність укладення додаткової угоди між нею та банком про внесення змін до договору іпотеки як на підставу для заміни іпотекодержателя. Представник банку вважає, що посилання позивачки на ст.19 Закону України «Про іпотеку» у даному випадку є недоречним, оскільки умови забезпечувального зобов'язання у зв'язку зі зміною кредитора в основному зобов'язанні не змінилися. Право вимоги за іпотечним договором перейшло до нового кредитора ТОВ «Кей-Колект» у спосіб, передбачений ст..513 ЦК України шляхом укладення відповідного договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, який забезпечував основне кредитне зобов'язання. Також представник банку вважає, що договір факторингу може бути укладений щодо будь-якого кредитного зобов'язання незалежно від статусу боржника фізичної особи чи фізичної особи підприємця. Що стосується Розпорядження ДКРРФП від 03.04.2009р. №231, на яке посилається позивач, то представник банку вважає, що цим Розпорядженням Комісія лише уточнила, що відступлення права вимоги за зобов'язанням фізичних осіб підприємців відноситься до факторингу, а не обмежила суб'єктний склад боржників у такому виді зобов'язань. Щодо доводів позивачки про передачу банком до фактору штучно створеної суми заборгованості за кредитним договором, яку банк на підставі рішення суду повинен був скоригувати, представник банку заперечує проти цих доводів, посилаючись на те, що банк передав факторові вже відкориговану банком за рішенням суду заборгованість позивачки у складі її кредитних зобов'язань, на які передавалося право вимоги. Крім того, представник банку заперечувала проти доводів позивачки про обмеження її прав, яке пов'язане з тим, що вона має сплачувати кредитні зобов'язання, які були відступлені фактору, на рахунки, відкриті у банку. При цьому представник банку посилалась на договір про обслуговування платежів, який було укладено між банком та фактором, за яким банк прийняв на себе обов'язки приймати від платників на користь фактора в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, право вимоги за якими належить фактору, з подальшим перерахування на рахунок фактора.

Представник співвідповідача ТОВ «Кей-Колект», належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився з причин, які визнані судом неповажними. Раніше представником ТОВ «Кей-Колект» було подано заперечення проти позову.

Вислухавши осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

26.06.2006р. між позивачкою та банком було укладено договір про надання споживчого кредиту №11013978000, предметом якого було надання банком позивачці як позичальнику кредиту (грошових коштів) у іноземній валюті в сумі 27200 доларів США, що було еквівалентом 137360 грн., терміном до 25.06.2021р., зі сплатою 10% річних, з встановленим графіком щомісячного погашення кредиту (а.с.28-35).

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.05.2011р. (залишеним у цій частині без змін судом апеляціної інстанції) було визнано незаконним збільшення банком з 28.11.2009р. відсоткової ставки за кредитним договором та зобов'язано банк здійснити коригуючі операції по нарахуванню відсотків за користування кредитом в розмірі 10% річних, починаючи з 28.11.2009р. (а.с.27).

Листом №12/21-6356 від 16.02.2012р. банк повідомляв позивачку у відповідь на її звернення, що ним було зроблено перерахунок по кредитному договору №11013978000 від 26.06.2006р. та здійснено повернення надлишково нарахованих процентів за період з 11.2009р. по 10.2011р. (а.с.99).

Згідно з довідкою-розрахунком загальна сума заборгованості за кредитом позивачки станом на 12.12.2011р. становила 25943 долари США 95 центів, з яких: 21808,05 доларів США (еквівалент 174244,14 грн.) заборгованість за кредитом, 4135,90 доларів США (33045,43 грн.) заборгованість по процентам (а.с.70-73).

Крім того, 26.06.2006р. в забезпечення виконання позивачкою взятих на себе кредитних зобов'язань між тим ж сторонами було укладено договір іпотеки №11013978000/1101398000/З, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 (а.с.96-98)

12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1 про передачу банком у власність фактору за оплату прав вимоги, обсяг яких визначений у додатку №1 (а.с.75-79, 112-113).

В судовому засіданні представниками банку та фактору було підтверджено факт виконання банком та фактором взятих на себе за договором факторингу зобов'язань з передачі та приймання відповідно прав вимоги щодо кредитних зобовязань позивачки.

Ці ж обставини підтверджуються копією акту приймання-передачі до договору факторингу та копією платіжного доручення про сплату фактором вартості цього договору, витягом з додатку №2 до договору факторингу (а.с.80,81, 197).

12.12.2011р. між банком та фактором було укладено договір про обслуговування платежів, за яким банк прийняв на себе обов'язки приймати від платників на користь фактора в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, право вимоги за якими належить фактору, з подальшим перерахування на рахунок фактора (а.с.63-64).

12.12.2012р. між банком та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотек, укладених в забезпечення кредитних зобов'язань, права вимоги за якими банк передав ТОВ «Кей-Колект» (а.с.108-111).

Позивач та її представник в судовому засіданні не заперечували, що позивачку було повідомлено про зміну кредитора у зобов'язанні.

За даними загальнодоступної Комплексної інформаційної системи Держфінпослуг (kis.nfp.gov.ua) ТОВ «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) було включено 26.10.2011р. до Державного реєстру фінансових установ.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 1077 ЦК України надано визначення договору факторингу як фінансування під відступлення права грошової вимоги, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст.1078 ЦК України).

В той же час, умовами кредитного договору не передбачено такої умови, а п.9.4 кредитного договору, на який посилається позивач та яким встановлено, що зміни до договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди, не є умовою про необхідність надання згоди боржника на заміну кредитора у розумінні ст.516 ЦК України.

Більш того, статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009р. №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» було віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

- фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо

інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Разом з тим, вказаним нормативно-правовим документом не обмежено суб'єктний склад кредитних зобов'язань, за якими передаються права вимоги на підставі договорів факторингу, укладених відповідно до ст.ст1077-1078 ЦК України.

Не містять таких обмежень і норми глави 73 ЦК України, якими встановлено правовий режим регулювання цивільно-правових відносин, які виникають на підставі факторингу.

Як встановлено судом, умови спірного договору факторингу не суперечать положенням закону.

Що стосується доводів позивача про відсутність у банку підстав для передачі факторові документів та конфіденційної інформації, що стосується кредитного договору та позивачки, то суд не приймає цих доводів, оскільки відповідно до ст..517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Тобто на даний випадок не розповсюджується дія умов п.9.6 кредитного договору щодо необхідності отримання письмової згоди сторони договору на передачу третім матеріалів та інформації щодо кредитного договору.

Також суд вважає такими, що не обґрунтовані посилання позивача на ст.19 Закону «Про іпотеку» щодо необхідності укладення додаткової угоди за участі, у тому числі, позивачки, при відступленні права вимоги за іпотечним договором на користь ТОВ «Кей-Колект». Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки не є предметом домовленості між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Таким чином, проаналізувавши докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не було підтверджено тих обставин, на які позивач посилалася в обґрунтування своїх позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-11, 58-61, 208, 209, 212-2015 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання частково недійсними договору факторингу та додатку до договору факторингу.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м.Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяІ.С.Блага