Ухвала суду № 35809258, 28.11.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Юрченко І.М.

Доповідач - Карташов О.Ю.

Справа № 432/1175/13-ц

Провадження № 22ц/782/4160/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року листопада « 28» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Яресько А.В., Оробцова Р.І.

при секретарі Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення

Стахановського міського суду Луганської області від 5 серпня 2013 року

по цивільній справі за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 5 серпня 2013 року ухвалено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення задовольнити.

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 55/05-08 від 07.05.2008 року в сумі 5033,30 (Долар США), що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.12.2012 року складає 40216,07 грн. вилучити у відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1), та передати в заклад ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570):

- предмет застави - автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1);

- комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1);

2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень та отримання дублікату. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надання ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 402 грн. 16 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони по справі до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За положеннями ч. 5 ст. 76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Адвокат ОСОБА_3, представник апелянта ОСОБА_2, 19.11.2013 року був повідомлений про розгляд справи в Апеляційному суді Луганської області 28.11.2013 року, повідомлення про вручення поштового відправлення № 9101613170018.

Згідно з частиною другою статті 305 ЦПК України неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала можливим розглядати справу за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, у лютому 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № 55/05-08 від 07.05.2008 року ОСОБА_2 08.05.2008 року отримав кредит у розмірі 10000,00 (Долар США) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07.05.2013 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і Відповідач 07.05.2008р. уклали договір застави рухомого майна. Згідно з Договором застави Відповідач надав в заставу автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язання за вказаним вище кредитним договором перед Відповідачем виконав в повному обсязі, а саме надав кредитні кошти у розмірі 10000,00 (Долар США).

У порушення норм ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 26.12.2012 року має заборгованість - 5033,30 (Долар США), що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.12.2012 року складає 40216, 07грн., яка складається з наступного:

- 3998,26(Долар США) - заборгованість за кредитом;

- 919,15 (Долар США) - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 115,89 (Долар США) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Посилаючись на зазначене та норми ст.ст. 25, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 19 Закону України «Про заставу», ст. 590 ЦК України, позивач просив суд:

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 55/05-08 від 07.05.2008 року в сумі 5033,30 (Долар США), що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.12.2012 року складає 40216,07 грн. вилучити у відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1), та передати в заклад ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570):

- предмет застави - автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1);

- комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1);

2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень та отримання дублікату. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надання ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

3. Стягнути з відповідача судові витрати.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.05.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту № 55/05-08 та заставу транспортного засобу № 55/05-08-1, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 10000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07.05.2013 року.

Згідно з договором застави відповідач надав в заставу автомобіль Daewoo, модель Nexia, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

Запис про обтяження предмета застави внесено банком в Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, однак відповідачем на порушення умов кредитного договору не виконуються в повному обсязі зобов'язання щодо щомісячного погашення заборгованості за кредитом та щомісячної сплати нарахованих процентів, чим допускається прострочення повернення кредиту.

01.11.2012 року банк направив відповідачу повідомлення (вимогу) № 30.1.0.0/2 про погашення простроченої заборгованості за кредитом та нарахованих процентах, в якій попередив відповідача, що термін дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважатиметься таким, що настав, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі за умови, якщо відповідач не усуне допущених порушень основного зобов'язання за кредитним договором протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати отримання вищезазначеного повідомлення (вимоги).

Станом на 26.12.2012 року ОСОБА_2 має заборгованість - 5033,30 (Долар США), що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.12.2012 року складає 40216, 07грн., яка складається з наступного:

- 3998,26(Долар США) - заборгованість за кредитом;

- 919,15 (Долар США) - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 115,89 (Долар США) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Так, порядок укладання та виконання кредитного договору регулюється загальними положеннями про позику (Глава 71, Параграф 1 ЦК України), а також ст.ст. 1054-1057 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на наявність між сторонами кредитних відносин, що підтверджено матеріалами справи.

Виходячи з положень ст.ст. 626-629, 631 ЦК України укладений договір є цивільно-правовою угодою, в якій сторони на власний розсуд визначили зміст їх прав і обов'язків, які є обов'язковими до виконання сторонами протягом строку, визначеного договором.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Згідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до п.п.15.7.1, 15.7.2, 15.7.3 договору застави рухомого майна № 55/05-08-1 від 07.05.2008 року, заставодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання строків виконання якого-небудь з зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані;

- у випадку порушення заставодавцем зобов'язань по даному договору (у тому числі зобов'язань по продовженню/укладанню нового договору страхування відповідно п.17.1 дійсного договору, у тому числі при незгоді заставодавця з запропонованою заставодержателем страховою компанією) заставодержатель має право вимагати дострокове виконання зобов'язань по сплаті кредиту, процентів, комісій, винагород, а у випадку невиконання - звернути стягнення на предмет застави;

- звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання строків виконання якого-небудь з зобов'язань по кредитному договору у випадках:

1. порушення заставодавцем любого з зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору;

2. виявлення заставодержателем погіршення стану предмета застави або зменшення вартості предмета застави понад норм нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмета застави;

3. встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться у кредитному договорі або у договорі застави рухомого майна;

4. смерті заставодавця або позичальника;

5. порушення судом справи про стягнення з заставодавця на користь його кредитора заборгованості.

У п.17.10 договору застави рухомого майна № 55/05-08-1 від 07.05.2008 року зазначено, що у випадку порушення заставодавцем зобов'язань по Кредитному договору, заставодавець зобов'язується передати предмет застави заставодержателю в заклад по акту прийому-передачі, який підписується сторонами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно роз'ясненням наданим у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», - право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Таким чином, приймаючи до уваги надані сторонами докази, розрахунки заборгованості, обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обсяг відповідальності відповідача та на підставі норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дійшов до правильного висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» набув право звернення стягнення на предмет застави.

До того ж, аналіз положень статей 526, 572, 590, 627 ЦК України, частин 1, 7 ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII «Про заставу» та ст. 25 Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 березня 2013 р. у справі № 6-10цс13).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не з'ясував з яких підстав банк не направляв повідомлення для всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна та чи існували такі взагалі, крім того, у банка не виникло право на звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Проте, згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 34031684 від 1.12.2011 року, зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна встановлено саме на користь ПАТ КБ «Приватбанк», інших обтяжувачів не встановлено.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - обтяжувач обрав спосіб звернення стягнення на підставі рішення суду, а не шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса чи інший позасудовий порядок. За таких обставин обов'язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення у даному випадку виникає у обтяжувача лише після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави.

Крім того, відповідно до п. 3 Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв (далі Інструкція) унесення змін до запису у Реєстрі здійснюється Реєстратором на підставі заяви про реєстрацію змін обтяження рухомого майна.

Згідно п. 3.3 цієї Інструкції при реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження вноситься назва органу, який видав цей документ, або ПІБ нотаріуса, який його посвідчив.

Таким чином внесення змін до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, в тому числі і щодо звернення стягнення на це майно, можливо лише на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

Сама по собі позовна заява не може бути підставою для внесення до Державного реєстру даних для звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяжування до того часу, поки не набере чинності рішення суду про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яке і буде у даному випадку підставою для внесення змін у Державний реєстр.

Питання щодо судових витрат вирішено районним судом відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області, ~

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ~ відхилити.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 5 серпня 2013 року ~ залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: