Рішення № 35804522, 26.11.2013, Волноваський районний суд Донецької області

0506/5054/2012

2/221/37/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Волноваський районний суд Донецької областіу складі: головуючого - судді Голуб Т.І.

при секретарі - Фоміних С.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_13

відповідача- ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_14

позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл майна в натурі та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

05.07.2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл майна в натурі, який неодноразово змінювала та доповнювала і остаточно просила суд розділити майно, придбане з відповідачем під час шлюбу, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_4 визнавши за нею право власності на 1/2 його частину; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_4 площею 0,0500 га та на ? частину земельної ділянки АДРЕСА_2 Андріївської сільської ради площею 0,3432 га, а також право власності на автомобіль ІЖ 2715; стягнути на її користь з ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості матеріалів та обладнання на земельній ділянці АДРЕСА_2, а також визнати за нею право власності на майно, придбане для нежилого приміщення по АДРЕСА_4 та меблі, техніку, предмети побуту, придбані для користування сім*єю. У подальшому просила не визнавати за нею право власності на половину вартості будинку у АДРЕСА_2, а стягнути з відповідача на її користь половину витрат на поліпшення вказаного будинку в сумі 75000 гр. 12.12.2012 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання права власності, пояснюючи, що у вересні 1994 року він за власні кошти купив для проживання квартиру АДРЕСА_1, але договір купівлі-продажу був оформлений на батька, ОСОБА_4, оскільки між ним та дружиною часто виникали конфлікти. У придбаній ним квартирі він постійно проживає більше 18 років та утримує її. Відповідачі зареєстрували шлюб лише у 1993 році і тому не мали можливості придбати спірну квартиру, яку просить ОСОБА_1 розділити, за власні спільні кошти. Гроші а квартиру він передавав батьку у присутності свідків, а батько у свою чергу передав їх продавцю квартири. Просить суд визнати за ним право власності на квартиру за набувальною давністю.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, на їх задоволенні наполягають. Позов ОСОБА_3 не визнають, оскільки вважають його безпідставним.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник позовні вимоги ОСОБА_1 визнали частково. ОСОБА_4 пояснив, що будинок, розташований у АДРЕСА_2 належить йому на праві власності, оскільки був подаровиний батьком. Усі добудівлі та поліпшення у будинку і у дворі проводились ним особисто за власні кошти ще до сумісного проживання з позивачкою, але поліпшення в БТІ не реєстрував, оскільки не вважав за необхідне. Він повністю зробив капремонт будинку, добудови і лише потім, у липні 1993 року одружився з відповідачкою, яка до того була лише його квартиранткою. Від шлюбу мають доньку, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однією сім*єю проживали до 15.01.2007 року. Земельна ділянка є невід*ємною частиною будинку, тобто присадибною ділянкою. Магазин, розташований у смт. Оленівка не є сумісною власністю, оскільки він йому не належить, а є приватним бізнесом його сина та належить МП «Софія», яке засновано на особистій власності громадян. Він до нього відношення не має, оскільки є лише директором цього підприємства, тому це приміщення, земельна ділянка під ним та все майно, що знаходиться в магазині, належить МП «Софія». Земельну ділянку пізніше він придбав як приватний підприємець, тому відповідачка не має право на вказану ділянку. Автомобілі були придбані ним ще до укладання шлюбу з відповідачкою, але він згоден залишити за позивачкою право власності на автомобіль ІЖ-2715. Спірна квартира, розташована у м.Донецьку, оформлена на нього, але була придбана за кошти його сина - ОСОБА_3, тому належить останньому. Визнає, що під час шлюбу за сумісні кошти вони з відповідачкою придбали певні предмети побуту, але все майно відповідачка забрала коли пішла від нього. Меблі він купував ще до шлюбу з відповідачкою за власні кошти. Позов ОСОБА_3 визнає у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 підтримав свої позовні вимоги, на їх задоволенні наполягає.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл майна в натурі підлягають частковому задоволенню, а позов ОСОБА_3 Про визнання права власності підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.11.1987 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 жилий будинок, розташований по АДРЕСА_2 (т.1, а.с.12, 5). Останній 16.03.1993 року зареєстрував у вказаному будинку у якості квартирантки позивачку та її неповнолітню доньку, ОСОБА_7 16.07.1993 року сторони по справі зареєстрували шлюб. Від спільного шлюбу мають доньку, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3. Однією сім*єю вони проживали до січня 2007 року, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.15.05.2007 року шлюб між ними розірвано (т.1, а.с.7).

У відповідності із вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , сумісною власністю подружжя, є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки вказаний будинок було подаровано ОСОБА_4 10.11.1987 року його батьком і будинок не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Доводи ОСОБА_1 про те, що у період шлюбу з чоловіком вони за спільні кошти зробили поліпшення у вказаному будинку, а саме: побудували другтий поверх, двір вимостили плиткою, вирили колодязь, басейн та інше, що збільшило його вартість, суд не може вважати підставою для задоволення позову останньої у цій частині, оскільки вказані поліпшення не зареєстровані у встановленому законом порядку, тому визначити вартість поліпшень немає можливості, що витікає також і із висновків будівельно-технічної експертизи №3229/24 від 16.10.2013 року. З вказаних підстав не підлягають задоволенню вимоги позивачки і в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування спірного будинку.

Позовні вимоги у частині розподілу зброї - рушниці марки МАВЕРИК, загальна вартість якої згідно висновку товаровідчої експертизи, становить 1650 гр., підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено і не заперечується сторонами, що рушниця була куплена у період сумісного життя сторін. Оскільки ОСОБА_4 має дозвіл на користування зброєю, то суд вважає доцільним залишити рушницю на праві власності за ОСОБА_4, а з нього стягнути половину його вартості на користь ОСОБА_1, що складає 825 гр.

Суд вважає, що позов ОСОБА_1 у частині розподілу автомобілів ІЖ-2715, д/ номер НОМЕР_1 та УАЗ-3303, д/номер НОМЕР_2 та визнання їх спільною сумісною власністю з відповідачем підлягає задоволенню лише у частині автомобіля ІЖ-2715, який сторони придбали за період шлюбу та за їх спільні кошти. Вказаний автомобіль необхідно залишити на праві власності ОСОБА_1, що вона і просить у своїх позовних вимогах і проти цього не заперечує ОСОБА_4 Половину вартості автомобіля в сумі 3330 гр.50 коп. необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 Автомобіль УАЗ-3303, д/номер НОМЕР_2 був придбаний ОСОБА_4 25.05.1993 року, що підтверджується актом прийомки-передачі, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою і тому не може вважатися їх спільною сумісною власністю. Позивачка не надала суду доказів які б спростовували встановлене у усдовому засіданні.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розподілу приміщення магазину МП «Софія», розташованого в АДРЕСА_4 та майна, яке знаходиться у ньому, а також визнання за нею права власності на їх половину задоволенню не підлягають, оскільки вказане підприємство було зареєстровано у 1992 році, до реєстрації шлюбу між сторами, засновано на особистій власності громадян і згідно протоколу загальних зборів засновників МП «Софія» від 22.04.1992 року для ефективної діяльності підприємства було вирішено затвердити одного засновника-ОСОБА_15., а позивачка в період 2003-2005 року працювала у магазині лише продавцем, за що отримувала заробітну плату. ОСОБА_4 був призначений лише директором МП "Софія". Доказів, спростовуючих встановлених у судовому засіданні обставин та того, що спірне майно було придбане подружжям за час їх спільного проживання та за спільні кошти і що воно є в натурі, а також джерело та час його придбання, позивачка не надала. З врахуванням викладено, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 також не має будь-якого права і на визнання за нею права власності на половину земельної ділянки, на якій розташований вказаний магазин.

Не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 ї в частині визнання за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 у Кіровському районі м. Донецька, оскільки, як вбачається із договору купівлі-продажу квартири від 24.03.1994 року, ОСОБА_4 є її покупцем, але квартира куплена була за гроші ОСОБА_3, який вже більше 18 років проживає у ній та утримує. Вказане підтверджується відповідною розпискою від 27.09.1994 року та поясненнями свідка ОСОБА_8, який не мав підстав оговорювати сторони по справі і жодна із сторін на це не вказувала. Крім того, позивачкою не надано суду доказів придбання квартири за спільні кошти з ОСОБА_4 Не вказала вона і того з якою ж ціллю спірна квартира, у якій вона та її сім*я жодного дня не проживали та не користувалися нею у своїх інтересах, була придбана ними. Враховуючи викладене, суд вважає, що спірна квартира не є спільної сумісною власністю подружжя, оскільки докази придбання її за їх спільні кошти відсутні. З цих же підстав суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ни права власності на спірну квартиру, оскільки вони знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Показання, допитаних у судовому засіданні свідків свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які пояснювали, що подружжя ОСОБА_4 під час їх спільного проживання замінювали дах в будинку, виклали плитку у дворі та виконували інши роботи по благоустрою будинку, суд не може прийняти до уваги, як підставу для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки вони є некокретними та не знайшли підтвердження будь-якими іншими доказами позивачки.

На підставі ст.ст.81,88 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 223 гр. 38 коп., понесених нею судових витрат (60 гр. - половина вартості ІТЗ+25 гр. 50 коп. - частина судового збору пропорційно задоволеним вимогам + 137 гр. 88 коп. - половина вартості товаровідчих експертиз). ОСОБА_1 не просить суд стягнути на його користь понесені ним судові витрати.

Також суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 240 гр., а до спеціального фонду Державного бюджету України стягнути стягнути з них же 1043 гр. судового збору недоплаченого позивачем під час звернення до суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, на підстві ст.ст. 57, 60-62, 68-71 СК України, ст.ст. 52, 177, 191, 344, 386 ЦК України, ст.ст. 81, 116 ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл майна в натурі задовольнити частково.

Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на автомобіль марки ІЖ-2715, державний номер НОМЕР_1 та на рушницю моделі «МАВЕРИК» НОМЕР_3.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на автомобіль марки ІЖ-2715, державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 половину вартості автомобіля ІЖ-2715, державний номер НОМЕР_1 в сумі 3330 гр. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину вартості рушниці моделі «МАВЕРИК» НОМЕР_3 в сумі-825 гр., залишивши рушницю у власності ОСОБА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 223 гр.38 коп.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання права власності задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 240 гр., а до спеціального фонду Державного бюджету України стягнути з них же 1043 гр. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в Донецький апеляційний суд через Волноваський районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Суддя: