Ухвала суду № 35800311, 05.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1013/3653/2012 Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/6633/13 Доповідач у 2 інстанції МельникКатегорія 44 05.12.2013

УХВАЛА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Коцюбинської селищної ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання рішень селищної ради протиправними, визначення порядку користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом та просила визнати протиправними рішення виконкому Коцюбинської селищної ради Київської області № 97/29 від 16.12.1997 року та рішення Коцюбинської селищної ради Київської області 41 сесії п'ятого скликання № 95 від 18.05.2010 року; визнати недійсним державний акт про право власності на землю площею 0,0370 га, виданий ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 належала на праві власності 1/3 частина будинку АДРЕСА_1 та перебувала в користуванні земельна ділянка, площею 395 кв. м. 21.06.1995 року він подарував позивачці 1/10 частину вказаного будинку. Позивачка зазначає, що тільки у червні 2010 року їй стало відомо від відповідача про приватизацію ним всієї вищевказаної земельної ділянки. Позивачка вважає, що оспорювані нею рішення виконкому Коцюбинської селищної ради є протиправними, а державний акт про право власності на спірну земельну ділянку недійсним.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано незаконними рішення Коцюбинської селищної ради № 97/29 від 16.12.1997 року «Про передачу у власність земельної ділянки площею 0,0428 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_1» та рішення Коцюбинської селищної ради Київської області 41 сесії п'ятого скликання № 95 від 18.05.2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів».

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0370 га по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_1

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ірпінського міського суду від 15.06.1994 року був поділений в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у співвідношенні 1/3 та 2/3 частини відповідно. Цим же рішенням був визначений порядок користування земельною ділянкою, а саме ОСОБА_1 було виділено в користування 395 кв.м., ОСОБА_3. - 595 кв.м., а 66 кв.м. залишено в загальному користуванні.

21 червня 1995 року відповідач подарував позивачці 1/10 частину спірного будинку, що підтверджується договором дарування (а.с. 7-10).

Судом встановлено, що на час розгляду справи співвласниками спірного будинку є ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме позивачу належить - 1/10 частина будинку, відповідачу - 7/30 частина, а третій особі - 2/3 частини.

Рішенням виконкому Коцюбинської селищної ради від 16.12.1997 року ОСОБА_1 було передано безкоштовно у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарчих споруд та будівель земельну ділянку, площею 0,0428 га.

18 травня 2010 року рішенням Коцюбинської селищної ради було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів та передано безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0370 га.

03 березня 2011 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при передачі у приватну власність спірної земельної ділянки відповідачу були порушені вимоги ст. 118 Земельного Кодексу, та, оскільки позивачка є співвласником житлового будинку, то вона має право на частину земельної ділянки закріплену за цим будинком пропорційно розміру її частки у спільній власності на будинок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. 42 Земельного кодексу України 1990 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Судом встановлено, що спірні рішення виконкому Коцюбинської сільради від 16.12.1997 року та рішення Коцюбинської сільради від 18.05.2010 року були прийняті без врахування тієї обставини, що ОСОБА_2 є співвласником 1/10 частини житлового будинку.

Також, відповідач, без згоди позивачки та в порушенням чинного земельного законодавства, приватизував всю спірну земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на неї.

Згідно ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 05.04.1999 р. (далі-Інструкція) технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки.

Згідно п.1.16 та п. 2.4 Інструкції здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж ( у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки та збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів..

Таким чином колегія суддів вважає, що приватизація спірної земельної ділянки відповідачем без згоди позивачки здійснена з порушенням вимог Земельного кодексу України 1990 року та вказаної Інструкції, порушує її права як землекористувача та співвласника будинку, які підлягають захисту у судовому порядку.

Доводи апелянта про те, що позивачка на протязі тривалого періоду не здійснила жодного заходу щодо приватизації своєї частини земельної ділянки є необґрунтованими та не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та законність рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 31, 42 ЗК України 1990 року , ст.ст. 212-213 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий: Я.С. Мельник

Судді: Л.А. Волохов

Ю.О. Матвієнко