Рішення № 35799963, 25.11.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7061/13-ц

провадження 2/369/3093/13

РІШЕННЯ

Іменем України

25.11.2013 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

при секретарі Cохань Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року до Києво-Святошинського районного суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28 листопада 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання останній до 28 листопада 2027 року кредиту в розмірі 119 373,02 грн.

За умовами даного договору ОСОБА_1 мала регулярно сплачувати частину кредиту та відсотки за користування кредитом. Проте відповідачка перестала вносити необхідні платежі. Неодноразові звернення працівників банку результатів не дало.

Станом на березень 2013 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість по сплаті кредиту 937 688,56 грн., заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 541 845,12 грн. Оскільки ОСОБА_1 порушила взяте на себе зобов'язання по щомісячній сплаті кредиту та відсотків за користування кредитом, відповідно до умов договору за прострочення виконання зобов'язання сторона має сплати пеню та штраф в розмірі, визначеному договором. Тому банком була нарахована пеня за прострочення сплати кредиту та процентів за користування кредитом - 99 324,54 грн. та штраф за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків - 95414, 85 грн. У зв'язку із зверненням до суду позивач поніс додаткові витрати, а саме за оплату судового збору - 3441,00 грн.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором: 937 688,56 грн. - заборгованість по кредиту, 541 845,12 грн. - заборгованість по відсоткам, пеня за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків - 99 324,54 грн, штраф за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків - 95414, 85 грн та судовий збір в розмірі 3441,00 грн.

Відповідачка, не погоджуючись з вимогами ПАТ КБ «Надра», у свою чергу у жовтні 2013 року звернулася до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 28 листопада 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір. Вважає, що при його підписанні банком були порушені її законні права. Кредитний договір не відповідає законодавству України, її інтересам та волі. При укладанні договору порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки їй надано кредит в іноземній валюті (долари США), що унеможливлювало використання коштів за призначенням, оскільки в Україні єдиним платіжним засобом є національна валюта - гривня. Тому просила суд визнати кредитний договір №739/П99/2007-840 від 28 листопада 2007 року недійсним, заключений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра».

У судове засідання представник позивача не з'явився. Направив до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Проти зустрічного позову заперечує.

У судове засідання відповідач не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що 21 червня 2011 року відкрите акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра» було перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», яке є правонаступником ВАТ «Комерційний Банк «Надра».

28 листопада 2007 року між ВАТ КБ „ Надра " та ОСОБА_1 було укладено договір №739/П/99/2007-840. За цим договором ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 119 373,02 дол США, яка була перерахована ОСОБА_1, що підтверджується матеріалами справи. Кредит був виданий на строк до 28 листопада 2027 року.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

За ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки

Відповідно до п.4.3.8 кредитного договору ОСОБА_1 повинна повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно п.1.3.1 кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 13.19 % на рік.

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк визначений у п.3.3.3 договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. За порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості по поверненню кредиту та/чи сплати відсотків, вказаних у графіку і визначених на дату прострочення.

З наданих суду документів, встановлено, що ОСОБА_1 порушила строки погашення заборгованості та сплати відсотків за користування кредитом.

За ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається та, які підтверджували їх вимоги та заперечення.

Позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження прострочення відповідачем строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Тому позовні вимоги про стягнення заборгованості, пені та штрафу підлягають задоволенню.

Перевіривши подані суду розрахунки по кредиту, суд вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 937 688,56 грн.,- заборгованість по кредиту, заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 541 845,12 грн., пеня за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків - 99 324,54 грн. та штраф за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків - 95414, 85 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

На підтвердження своїх витрат представник позивача надав платіжний документ №69897581 від 26 березня 2013 року. При поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 3441,00 грн. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідачки понесених судових витрат підлягають задоволенню.

При цьому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав.

Стаття 99 Конституції України закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України, не визначає сферу її обігу і не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з приписами ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до приписів цієї статті, кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, а спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які забороняють банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Згідно ст.. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (редакція якого діяла на час укладення Кредитного договору) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції та угоди з валютними цінностями.

Пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлюється, що Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

В той же час, на сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, що отримана у встановленому порядку.

Додатково слід зазначити, що відповідно до п. 1.5 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" (затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому у встановленому порядку видано ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодної з сторін договору.

Таким чином, відповідно до норм ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банки та інші установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Згідно Дозволу № 21-2 від 23.08.2002 р, до банківської ліцензії № 21 Національного банку України, ВАТ «КБ «Надра» було надано право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та четвертої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

28 листопада 2007 року між ВАТ КБ „ Надра " та ОСОБА_1 було укладено договір №739/П/99/2007-840. За цим договором ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 119 373,02 дол США, яка була перерахована ОСОБА_1, що підтверджується матеріалами справи. Кредит був виданий на строк до 28 листопада 2027 року.

Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч.1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яка введено в оману.

Однією з підстав, що стало причиною введення позивача в оману при укладанні кредитного договору стало порушення банком вимог ст. ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позивач був позбавлений можливості ознайомитись з умовами кредитування та не міг передбачити можливі ризики при укладанні даного правочину.

Однак, як вбачається з матеріалів ОСОБА_1 добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір.

Суд вважає, що при укладенні умов договору про надання кредиту від 28 листопада 2007 року №739/П/99/2007-840 ОСОБА_1 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі розмір штрафних санкцій.

Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідачка, ставлячи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, посилаються перш за все на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно Рішення Конституційного суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011р. дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчного кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Однак, відповідачкою не доведено порушення її прав з боку позивача саме як споживача.

Керуючись ст.ст.88, 208, 213-215 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 - на корить Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" суму заборгованості по кредиту в розмірі 1 674 273 грн. 08 коп. (один мільйон шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сімдесят три грн. вісім коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на корить Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" судовий збір витрати у розмірі 3441,00 грн (три тисячі чотириста сорок одна грн).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк „Надра" про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення.Особи,які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя