Постанова № 35797759, 21.11.2013, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3631/13-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2013

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі: головуючого - судді Алєйнікова В.О.

при секретарі Запалух А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві адміністративну справу за позовом

позивача ОСОБА_1 ,

до

відповідача Військова частина А- 0224,

суть позову про стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини А-0224 про стягнення грошової компенсації замість не отриманих під час служби предметів речового майна, а також відшкодування витрат на службові відрядження.

Під час судового розгляду справи позивач позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Відповідач у судове засідання свого представника не надіслав, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, про причини неявки представника суд не повідомив.

Зважаючи про те, що у справі є наявними достатні докази про права та взаємини сторін, та немає необхідності в їх особистих поясненнях для прийняття рішення по суті справи, суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Після вислуховування сторін та дослідження письмових матеріалів справи суд доходе такого.

1……Матеріалами справи встановлено, та сторони не заперечують того, що позивач проходив службу, зокрема, у військовій частині А-02243039, 8 травня 2012 року зі служби був звільнений у запас /а.с. ___/.

Під час проходження служби позивач не був забезпечений речовим майном відповідно до встановлених нормативів такого забезпечення, вартість невиданого йому речового майна на час звільнення становить 6.073 грн. 26 коп. /а.с. _/.

Окрім того, йому не було виплачено відшкодування витрат на службові відрядження у сумі 1.578 грн. 80 коп.

2……Після звільнення зі служби позивач звернувся до відповідача за відшкодуванням витрат на службові відрядження, але у такому йому було відмовлено через брак коштів.

Діючи таким чином, відповідач вважав, що діє законно та обґрунтовано.

Але таке суперечить вимогам Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої Наказом Міністра Оборони України № 9 від 17 січня 2000 року.

Розмір витрат на відрядження є підтвердженим довідкою, що була видана відповідачем.

Отже, в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

3……Окрім того, після звільнення зі служби позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому вказаної суми, але в такому йому було відмовлено.

Позивач стверджує, що має право на отримання вказаної суми, а відмова у такій виплаті суперечить вимогам діючого законодавства.

Але з таким у повній мірі погодитись неможливо.

Так, право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за належне їм речове майно було закріплено частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» /у редакції, що діяла до 11 березня 2000 року/. Але з 11 березня 2000 року відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дія частини 2 статті 9 згаданого Закону була зупинена, а з 1 липня 2007 року - фактично скасована відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і деяких інших осіб».

В той же час з 1 липня 2007 року була запроваджена норма, що міститься у пункті 2 статті 9-1 Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала, що право на отримання грошової компенсації вартості предметів речового майна мають лише військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі. Оскільки ж позивач з військової служби звільнився, ця норма на його не розповсюджується.

Після 1 липня 2007 року інших законів з питань виплати грошової компенсації особам, звільненим з військової служби, не приймалось.

Посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28 жовтня 2004 року № 1444 є безпідставними за такого.

По-перше, цією постановою визначені порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, але не осіб, звільнених з військової служби.

По-друге, ця постанова не може застосовуватись самостійно, без врахування відповідних норм законів, виходячи з загальних засад пріоритетності законів на підзаконними нормативно-правовими актами.

По-третє, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі щодо набуття чинності Конституцією України зазначив: «Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох норм, які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Вказана позивачем Постанова Кабінету Міністрів України була прийнята у 2004 році, норма про наявність в осіб, звільнених з військової служби, права на отримання грошової компенсації вартості предметів речового майна, як зазначено вище, була скасована з 2007 року. Тобто, застосуванню за принципом дії нормативно-правових актів у часі підлягають не норми Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28 жовтня 2004 року, але наведені вище норми Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Таким чином, відмовляючи у виплаті позивачеві грошової компенсації вартості предметів речового майна, відповідач діяв законно та обґрунтовано та прав позивача не порушував.

За такого цей позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 9, 11, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з військової частини А-0224 на користь ОСОБА_1 1578,80 (тисяча п`ятсот сімдесят вісім грн вісімдесять копійок) компенсації витрат за службові відрядження

У задоволені решти вимог відмовити .

Постанова може бути оскарженою до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 10 днів.

СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=

Мотивоване рішення виготовлене21.11.2013