Постанова № 35797056, 18.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

18 вересня 2013 року справа № 814/3715/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Скла", вул. Дніпровська, 4-А, м. Миколаїв, 54034

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкових повідомлень - рішень від 02.08.2013 № 0001442201, від 02.08.2013 №0001432201

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Скла", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.08.2013 № 0001442201, від 02.08.2013 №0001432201.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, підлягають скасуванню. У позивача є у наявності всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товарів, послуг; відповідач не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що актом перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартість придбаних товарів та послуг, а також завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити (арк. справи 179).

Позивач подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

З врахуванням положень частини 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується в порядку письмового провадження.

Так, з 27.03.2013 по 02.04.2013 фахівцем відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту, валових доходів та валових витрат, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ "УКРЛІСАВТОТРАНС", ПП "ЄВРО ЮГ", ТОВ "ЄВРОСТЕКЛОПАКЕТ" за період з 01.01.2011 по 31.12.2011.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на суму 231035 грн; п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит у розмірі 156326 грн за 2011 рік - з врахуванням виправлених технічних помилок (арк. справи 45-46).

За результатами перевірки складено Акт від 09.04.2013 № 814/22-100/33436552 (арк. справи 11-33).

Як вбачається з акта перевірки під час перевірки позивачем не було надано первинних документів, які б підтверджували факт проведення господарської операції по транспортуванню та передачі товару від постачальника до покупця; встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання; встановлено відсутність видаткових накладних до податкових накладних № 3 від 05.05.2011, № 6 від 06.05.2011; у постачальників-контрагентів відсутні складські приміщення, автотранспорт, земельні ділянки, обладнання (арк. справи 15).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 № 0000742201 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 231035 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1 грн (арк. справи 38) та податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 № 0000752201 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 156323 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 30582, 75 грн (арк. справи 39).

За наслідками адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 30.04.2013 на підставі рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2013 № 418/10/14-29-10-02-10 винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 02.08.2013 № 0001442201 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 180216 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1 грн (арк. справи 68);

- від 02.08.2013 № 0001432201 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами ) у розмірі 30581, 75 грн (арк. справи 69).

При цьому, за приписами п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Податковий кредит складається з сум податків протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Крім того, позивач зазначає про порушення вимог п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, оскільки його не було повідомлено про місце і час проведення розгляду заперечення до акта перевірки, адже він просив у запереченні завчасно повідомити платника податку про місце і час розгляду заперечення (арк. справи 35).

Суд відхиляє твердження позивача щодо порушення порядку надсилання платнику податків рішення за результатами розгляд скарги.

Отже, відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів, договори позивача з контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїми контрагентами підтверджена належним чином, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, актом прийому-передачі обладнання в оренду, актами прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг), договорами.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентом та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 02.08.2013 № 0001442201.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 02.08.2013 № 0001432201.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Майстер Скла" понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 2107, 99 грн з Державного бюджету України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич