Ухвала суду № 35793270, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К-41780/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 по справі №2а-10994/09/8/0170 за позовом Підприємства «Ширак» до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, позовні вимоги Підприємства «Ширак» до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.01.2009 №0000102301/0 та №0000112301/0.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 13.12.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 24.01.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, положень п.п.5.2. п.5.2 ст.5, п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1 ст.6, ст.9, п.1 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту перевірки №06/23-2/24697613 від 08.01.2009, складеного за результатом виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2008, якою встановлено порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ЗАТ «Промспецбуд» (оренда техніки), як такими, що не підтверджені первинними документами, які фіксують факт використання техніки у господарській діяльності позивача та Підприємством «СВ-Транзит» (автопослуги), як такими, що не підтверджені первинними документами, зокрема товарно-транспортними накладними та талонами замовника.

Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні господарські операції підтверджені належним чином оформленими договорами, банківськими виписками, податковими накладними, актами приймання виконаних робіт з ЗАТ «Промспецбуд» та актами здачі-приймання робіт (надання послуг) з Підприємством «СВ-Транзит», використання орендованої техніки підтверджується актами виконаних підрядних робіт на будівництво торгово-побутового комплексу по вул.Бородіна - вул.Сімеїзській» для ТОВ «Крим-Еліт-Буд», актами виконання підрядних робіт на будівництво виробничо-побутового корпусу фабрики для Приватного підприємства «Крим Бумага», в якому відображена робота автотранспорту на внутрішньо об'єктних перевезеннях.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій не може вважатися встановленим фактом з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, відповідач, у судовому процесі наполягав на відсутності товарно-транспортних накладних та маршрутних листів, в яких зазначалися маршрут та марки транспортних засобів, оскільки в актах виконаних робіт Підприємством «СВ-Транзит» зазначено лише кількість днів та ціну послуг, а в актах виконаних робіт ЗАТ «Кримспецбуд» зазначено лише про оренду техніки, проте не вказано яка саме техніка передавалася в оренду.

Разом з тим, судами вказаним обставинам в порушення вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України не було надано будь-якої оцінки та залишено поза увагою, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі-Правила), товарно-транспортна накладна - це єдиний документ для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, який призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, прибуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи, а відповідно до п.11.7 вказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника, яким відповідно до умов договору №2/12 від 01.12.2007 про надання авто послуг Підприємством «СТ-Транзит» є позивач.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв