Ухвала суду № 35792505, 02.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

02.12.2013 Справа № 20/229

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду скаргу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (83001, місто Донецьк, вулиця Артема, будинок № 85; код ЄДРПОУ - 00191678) на дії Державної виконавчої служби України (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок № 73) з виконання рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229

за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11) до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»

про стягнення 14 603 073,24 гривень, -

за участю представників сторін:

від скаржника (боржника): Кізілова М.М. (довіреність № 03-49 від 25.12.2012)

від стягувача: не з'явився

від ДВС України: Юркова К.В. (довіреність б/н від 17.12.2012)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» суму заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 13 385 036,17 гривень, суму 3 % річних у розмірі 142 980,12 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 265 510,38 гривень, суму пені у розмірі 784 918,88 гривень, суму держмита у розмірі у розмірі 24 401,85 гривень, суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 225,84 гривень, а всього 14 603 073,24 гривень.

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 05 січня 2010 року були видані накази про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року.

29 листопада 2012 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга за № 03/01/3343, в якій комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» просить:

- визнати неправомірними дії Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 01 березня 2012 року № 24220823 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору;

- визнати недійсною постанову від 01 березня 2012 року № 24220823 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору в сумі 1 338 503,62 гривень;

- поновити комунальному підприємству «Компанія «Вода Донбасу» строк для самостійного виконання рішення господарського суду Донецької області № 20/229 від 23 грудня 2009 року (том 1, а.с. 101-104).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року вказану скаргу залишено без розгляду у зв'язку з пропуском скаржником процесуального строку на оскарження дій державного виконавця, та неподанням заяви про відновлення процесуального строку на оскарження таких дій (том 1, а.с. 96-98).

18 грудня 2012 року на адресу господарського суду Донецької області повторно надійшла скарга комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на подання скарги (том 2, а.с. 2-28).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21 грудня 2012 року відновлено комунальному підприємству «Компанія «Вода Донбасу» строк на подання скарги на постанову Державної виконавчої служби України від 01 березня 2012 року № 24220823 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору у розмірі 1 338 503,62 гривень та розгляд скарги призначено на 14 січня 2013 року (том 2, а.с. 1).

14 січня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли заперечення на скаргу, в яких Державна виконавча служба України просить відмовити в задоволенні скарги (том 3, а.с. 42-45).

На підтвердження своїх заперечень, представником Державної виконавчої служби України надано суду копію виконавчого провадження за наказом господарського суду Донецької області від 05 січня 2010 року у справі № 20/229 (том 3, а.с. 46-82).

Розгляд справи відкладався та оголошувалася перерва за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Склад суду змінювався.

Представник скаржника Кізілова М.М. в судовому засіданні наполягала на задоволенні скарги.

Представник стягувача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду скарги повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду скарги або розгляд скарги без його участі суду не надав.

Представник Державної виконавчої служби України Юркова К.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги, надала пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, скаргу та додані до неї документи, заслухавши пояснення уповноважених представників учасників судового процесу, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга та докази за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд дійшов висновку про те, що скарга комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судом іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами статті 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Також відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Виконання рішення суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Розгляд скарг на рішення дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження, що регулюються Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», віднесено до компетенції суду.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Згідно частини третьої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 25, 26, 27, 32, 35, 38, 39 Закону України «Про виконавче провадження» та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

Так, рішенням господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» суму заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 13 385 036,17 гривень, суму 3% річних у розмірі 142 980,12 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 265 510,38 гривень, суму пені у розмірі 784 918,88 гривень, суму держмита у розмірі у розмірі 24 401,85 гривень, суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 225,84 гривень, а всього 14 603 073,24 гривень (том 1, а.с. 90-92).

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 05 січня 2010 року були видані накази про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року (том 1, а.с. 93-95).

В силу статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (стаття 17 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

02 лютого 2011 року відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» звернулося до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби із заявою № 03юр-228/11 від 21 січня 2011 року про прийняття вищевказаного наказу до виконання, відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника (крім коштів) та оголошення заборони на його відчуження (том 3, а.с. 49).

Матеріали справи свідчать, що на підставі заяви стягувача - відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго», 04 лютого 2011 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову ВП № 24220823 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 05 січня 2010 року у справі № 20/229 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» 13 385 036,17 гривень (том 3, а.с. 52).

Пунктом 2 зазначеної постанови комунальному підприємству «Компанія «Вода Донбасу» запропоновано добровільно виконати рішення суду згідно з виконавчим документом у семиденний строк з моменту отримання постанови. При цьому пунктом 3 останньої боржника попереджалося, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк його буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

З матеріалів справи вбачається, що протягом часу виконавчого провадження з виконання наказу у цій справі до Закону України «Про виконавче провадження» вносились зміни, що вливали на правове регулювання спірних відносин, тому в даному випадку слід застосовувати норми Закону України «Про виконавче провадження», чинні як на час відкриття виконавчого провадження за постановою від 04 лютого 2011 року, так і норми, які діяли на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 01 березня 2012 року.

Частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження), копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

З наявного в матеріалах виконавчого провадження супровідного листа вбачається, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження надіслана на адресу сторін виконавчого провадження 11 лютого 2011 року за вихідним № 518-0-30-11-25/6 (том 3, а.с. 53).

Представник Державної виконавчої служби України в судовому засіданні зазначив, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження надіслана комунальному підприємству «Компанія «Вода Донбасу» 14 лютого 2011 року, на підтвердження чого надав завірену копію журналу реєстрації вихідної кореспонденції (книга № 2) за 2011 року (том 3, а.с. 107-110).

Слід звернути увагу, що на час розгляду цієї скарги постанова про відкриття виконавчого провадження є чинною, оскільки не оскаржувалась та не скасовувалась у встановленому порядку.

Господарський суд відхиляє доводи скаржника в частині, що державний виконавець повинен був надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомлення, оскільки стаття 31 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) № 2677-VI від 04.11.2010), на яку посилається скаржник набула чинності лише з 09 березня 2011 року, а тому дії державного виконавця в частині направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 04 лютого 2011 року із супровідним листом простою кореспонденцією, є правомірними.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

В частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу наведених норм слідує, що самостійне невиконання божником рішення суду тягне за собою його примусове виконання, яке своїм початком має день, наступний за останнім днем строку, відведеного для самостійного виконання рішення, та є підставою для стягненням з боржника виконавчого збору. При цьому самостійне виконання боржником рішення суду (повністю чи частково) вже після настання початкової дати його примусового виконання не звільняє боржника від сплати виконавчого збору у розмірі, обчисленому у відсотках від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

01 березня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову ВП № 24220823 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору у розмірі 1 338 503,62 гривень (том 3, а.с. 54).

Підставою для винесення вказаної постанови є невиконання комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» наказу суду у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження семиденний строк.

Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується боржником, рішення суду у встановлений державним виконавцем строк не виконано, що є безумовною підставою для застосування наслідків, встановлених частиною першою статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», а саме покладення на боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

За змістом частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір за невиконання боржником самостійно судового рішення, має розраховуватися виходячи із розміру вимог стягувача, який в даному випадку складає 1 338 503,62 гривень.

28 травня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову ВП № 24220823 про приєднання виконавчого провадження № 24220823 до зведеного виконавчого провадження № 32790794 (том 3, а.с. 56).

За твердженням скаржника, у органу Державної виконавчої служби були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, оскільки заборгованість за виконавчим документом - наказом № 20/229 у розмірі 13 385 036,17 гривень погашено комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» самостійно шляхом проведеного взаємозаліку.

Посилання на те, що державним виконавцем не враховано, що боржником було вжито всіх необхідних та можливих заходів для виконання рішення суду, а також, що рішення виконано добровільно, господарським судом відхиляється з таких підстав.

Як вже зазначалося, рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229, набрало законної сили 05 січня 2010 року, судовий наказ видано 05 січня 2010 року, тому боржник не був позбавлений можливості виконати рішення суду добровільно, не чекаючи відкриття виконавчого провадження.

Також частиною шостою статті 30 та частиною другою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання. За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій або несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм цим Законом права, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що після закінчення встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення, державний виконавець розпочинає примусове стягнення з боржника виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору передбачено законом і у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

Рішення суду у даній справі у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк не було виконано добровільно, боржник із заявою про відкладення виконавчих дій в зв'язку з несвоєчасним одержанням постанови про відкриття виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не звертався.

Листом за № 52юр-5718/12 від 15 червня 2012 року публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» повідомлено відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, що заборгованість, зокрема, за наказом господарського суду Донецької області у справі № 20/229, виданого 05 січня 2010 року не сплачена (том 3, а.с. 57).

Так, предметом договорів № 517Е/37, № 517Е/42, № 517№/43, № 517Е/44, № 517Е/46, № 517Е/47 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2012 року № 517, які укладено 27 червня 2012 року, є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2012 року № 517 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (том 2, а.с. 37-44, 46-52, 54-59, 61-67, 69-71, 73-80).

Сторонами за вказаними договорами визначений порядок погашення заборгованості комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу», зокрема, щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 05 січня 2010 року у справі № 20/229 на загальну суму у розмірі 13 385 036,17 гривень.

Платіжними дорученнями № 7 від 23 серпня 2012 року на суму 867 110,86 гривень, № 12 від 23 серпня 2012 року на суму 9 557 235,69 гривень, № 5 від 23 серпня 2012 року на суму 67 377 782,62 гривень, № 13 від 23 серпня 2012 року на суму 396 525,70 гривень, № 15 від 23 серпня 2012 року на суму 48 521 067,70 гривень, № 16 від 23 серпня 2012 року на суму 54 265 067,00 гривень, платником за якими є комунальне підприємством «Компанія «Вода Донбасу» сплачено публічному акціонерному товариству «ДТЕК Донецькобленерго» заборгованість за електроенергію, зокрема, яку присуджено рішенням господарського суду Донецької області від 23 грудня 2010 року у справі № 20/229 у розмірі 13 385 036,17 гривень (том 2, а.с. 45, 53, 60, 68, 72, 81).

При цьому, господарський суд дійшов висновку, що самостійне виконання рішення суду боржником відбулося вже поза межами встановленого для цього семиденного строку (зі спливом більш ніж 1,5 року), а відтак не спростовує правомірності дій державного виконавця, пов'язаних зі стягненням з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору, та відсутності у зв'язку з цим підстав для задоволення скарги на такі дії Державної виконавчої служби України.

Господарський суд враховує, що аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 17.09.2013 у справі № 62/256-10, від 22.10.2013 у справі № 5011-76/10413-2012, від 04.11.2013 у справі № 5006/48/7/2012, від 04.11.2013 у справі № 17/5007/133/11.

09 жовтня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову ВП № 24220823 про зміну назви стягувача у даному виконавчому провадженні з відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» у зв'язку з чим змінене найменування стягувача зазначається у вступній частині цієї ухвали (том 3, а.с. 81).

Державна виконавча служба України в своїх запереченнях зазначає, що комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» пропущено строк на оскарження дій Державної виконавчої служби України, оскільки про стягнення виконавчого збору скаржнику стало відомо 22 серпня 2012 року, коли він вперше звернувся до господарського суду зі скаргами щодо винесення постанови про арешт коштів від 09 липня 2012 року.

Такі твердження не приймаються з огляду на наступне.

По-перше, ухвалою господарського суду Донецької області від 21 грудня 2012 року з урахуванням викладених у клопотанні обставин, відновлено комунальному підприємству «Компанія «Вода Донбасу» строк на подання скарги на постанову Державної виконавчої служби України від 01 березня 2012 року ВП № 24220823 про стягнення з комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» виконавчого збору у розмірі 1 338 503,62 гривень.

По-друге, Державною виконавчою службою України не надано доказів на підтвердження викладених у запереченні обставин, та/або не доведено суду їх переконливості.

Щодо решти вимог скаржника, в яких останній просить поновити йому строк для самостійного виконання рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229, господарський суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», накази господарських судів підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне вказати на те, що у разі визнання неправомірними рішень, дій або бездіяльність державного виконавця, господарський суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, господарський суд не вправі зобов'язувати згаданих осіб до вчинення тих дій, які за Законом можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідальною особою державної виконавчої служби.

Вказана позиція узгоджується з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Аналогічної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 23.10.2012 у справі № 38/61, від 06.03.2013 у справі № 12/371, від 09.10.2013 у справі 25/262, від 09.10.2013 у справі № 38/10, від 09.10.2013 у справі № 10/179, від 16.10.2013 у справі № 20/47, від 16.10.2013 у справі № 24/91, від 16.10.2013 у справі № 38/283, від 16.10.2013 у справі № 7/163.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником службою зроблено не було.

За змістом статті 33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального України, господарський суд -

У Х В А Л И В :

Доводи скаржника визнати неправомірними.

Скаргу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на дії Державної виконавчої служби України з виконання рішення господарського суду Донецької області від 23 грудня 2009 року у справі № 20/229 відхилити.

Ухвала набирає законної сили 02 грудня 2013 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п'яти днів з дня її винесення.

Суддя С.М. Фурсова